Серце Змії - Єфремов Іван (книги онлайн полные TXT) 📗
Велетенська громада корабля помітно наближалася до «Теллура». В космічному просторі, далеко від будь-яких полів тяжіння, обидва зорельоти відчутно притягували один одного, і це служило запорукою тому, що корабель чужого світу не був із антиматерії. «Теллур» виставив з лівого борту гігантські причальні упори у вигляді телескопічних пружинних труб.
Кінці упорів були обладнані подушками з пружної пластмаси із запобіжним шаром на той випадок, якщо б те, до чого треба було доторкнутися у космосі, виявилося з антиматерії. Куполоподібний ніс чужого зорельота прорізався зверху чорним зяянням, схожим на розкритий в нахабній усмішці рот. Звідти висунувся балкон, обгороджений частими тонкими стовпчиками. У чорній пащі заворушилося щось біле. Троє товаришів Афри почули стогін розчарування, що вирвався у неї. П’ять мертвотно-білих, непомірно широких постатей з’явилося на виступаючому майданчику зорельота. Зростом приблизно відповідаючи людям Землі, вони були значно товстішими, спини горбилися гребенеподібними виступами. Замість круглих прозорих шоломів землях на припіднятих поперечними валиками плечах чужих поміщалося щось на кшталт великої вапнякової мушлі, зверненої випуклістю назад. Спереду віялом розходилися і стирчали великі шипи, утворюючи навіс, під яким непроглядна темрява ледь відблискувала чорним склом.
Перша біла постать, що з’явилася, зробила різкий жест, з котрого стало зрозуміло, що у чужих дві руки й дві ноги. Білий корабель повернувся носом до борту земного зорельота і висунув більш ніж на двадцять метрів гармоніку з пластин червоного металу.
М’який пружинячий поштовх — і обидва кораблі стикнулися. Але на кінцях стержнів не спалахнула сліпуча блискавка повного атомного розпаду, закапсульованого потужним магнітним полем: матерія зорельотів, що зустрілися, була одною й тією ж. Ті, хто стояв на оглядовому майданчику «Теллура», почули у своїх телефонах тихий вдоволений смішок командира і перезирнулися в здивуванні.
— Я гадаю втішити всіх і насамперед Афру, — сказав Мут Анг. — Уявіть собі нас з їх боку! Пузирчасті ляльки з суглобистими кінцівками і величезними круглими головами… порожніми на три чверті!
Афра дзвінко розсміялася.
— Вся справа в начинці скафандрів, у тому, що там всередині, а зовні — справа довільна!
— Ніг і рук стільки ж, скілький у нас, — почав Карі.
Але тут навколо висунутого білим кораблем металічного каркасу виник складчастий білий футляр, порожнім рукавом простягнувшись до «Теллура». Передня постать на майданчику, в якій Мут Анг чуттям угадав рівного собі за рангом командира, стала робити не залишаючі сумніву жести, наближаючи до грудей витягнуті до «Теллура» руки. Люди не примусили себе чекати і висунули з нижньої частини корпусу сполучну трубу-галерею, що вживалася для сполучення між кораблями у просторі. Галерея «Теллура» була круглого перерізу, у білого зорельота — вертикально-еліптична. Земні техніки швидко виготовили з м’якого дерева перехідну раму. На космічному морозі дерево вмить змінило свою молекулярну систему і стало міцнішим від сталі. За цей час на виступі чужого корабля з’явився куб з червоного металу із чорною передньою стінкою — екраном. Дві білі постаті схилилися над ним, випросталися і відступили. Перед поглядами землян на екрані засвітилася подоба людської постаті, верхня частина якої ритмічно розширювалася і спадала. Маленькі білі стрілки то прямували всередину постаті, то вилітали назовні.
— Геніально просто — дихання! — вигукнула Афра. — Вони покажуть нам, чим дихають, склад своєї атмосфери, але як?
Наче відповідаючи на її питання, дихаюча модель на екрані зникла, змінившись новою фігурою. Чорна крапка в сіруватій кільцеподібній хмарці, — без сумніву, ядро атома, оточене тонкими орбітами світляних цяток — електронів. Мут Анг відчув, як стислося горло, він не міг вимовити й слова. На екрані були вже чотири фігури: дві у центрі, одна під одною, зв’язані товстою білою рискою, і дві бокові, сполучені чорними стрілками.
Всі земляни з калатаючими серцями рахували електрони. Нижній, вочевидь основний елемент океану: один електрон навколо ядра — водень. Верхній, головний елемент атмосфери і дихання: дев’ять електронів навколо ядра — фтор!
— О, о! — жалібно скрикнула Афра Деві. — Фтор!..
— Рахуйте, — перебив командир, — ліворуч вгорі — шість електронів: вуглець, праворуч — сім: азот. Ось і все ясно. Передайте, щоб виготовили таку саму таблицю нашої атмосфери і нашого обміну речовин — все буде те саме, лише замість центрального верхнього, фтору, у нас кисень з його вісьмома електронами. Як шкода, відчайдушно шкода!
Коли земляни висунули свою таблицю, астрольотчики помітили, як похитнулася передня біла постать на містку свого корабля і піднесла руку до мушлі скафандра жестом, зрозумілим людині Землі. Очевидно, ті самі почуття, проте ще більш сильні, були в командира чужого зорельота.
Ця ж біла постать перегнулася через огорожу містка і зробила рукою різкий змах, наче розрубуючи щось в порожнечі. Шилоподібні нарости її головної мушлі загрозливо нахилилися до «Теллура», котрий знаходився на декілька метрів нижче білого корабля. Потім командир чужих підняв обидві руки і провів ними вниз на деякій відстані одна від одної, немов показуючи дві паралельні площини.
Мут Анг повторив його жест. Тоді командир чужого зорельота високо підняв одну руку жестом безмовного привіту, повернувся й сховався у чорній пащі. За ним пішли решта.
— Ходімо й ми, — сказав Мут Анг, натискуючи опускаючий важіль.
Афра навіть не встигла подивитися на чудове виблискування зір у чорній порожнечі космосу, котре завжди приводило її в особливий споглядальний захват.
Люк зачинився, спалахнуло освітлення шлюзової камери, стало чути легке шипіння насосів — перша ознака того, що повітря досягло земної щільності.
— Будемо будувати перегородки, а потім сполучати галереї? — спитав Яс Тін командира, щойно звільнився від шолома.
— Так. Це й хотів сказати командир їх зорельота. Яке горе: у них на планеті газ життя — фтор, смертельно отруйний для нас! А для них так само смертельний наш кисень. Чимало наших матеріалів, фарб і металів, стійких у кисневій атмосфері, можуть зруйнуватися при зіткненні з їх диханням. Замість води у них рідкий фтористий водень — та сама плавикова кислота, котра у нас роз’їдає скло і руйнує майже всі мінерали, до складу яких входить кремній, легкорозчинний у фтористому водні. Ось чому нам доведеться класти прозору перегородку, стійку проти кисню, а вони покладуть свою, з речовини, що не руйнується фтором. Але ходімо, треба поспішати. Ми обговоримо все, поки буде виготовлятися переборка!
Матово-синя підлога гасильної камери, що відокремлювала житлові приміщення від машин «Теллура», перетворилася на хімічну майстерню. Товский лист кришталево-прозорої пластмаси був відлитий із заготованих ще на Землі сполук і тепер повільно цементувався, прогріваючись опалювальними килимами. Несподівана перешкода зробила неможливим пряме спілкування людей з чужими.
Білий корабель не виявляв жодних ознак життя, хоча спостерігачі безперервно слідкували за ним біля оглядових екранів.
У бібліотеці «Теллура» кипіла робота. Всі члени екіпажу відбирали стереофільми і магнітні фотозаписи про Землю, репродукції найкращих творів мистецтва. Спішно готувалися діаграми і креслення математичних функцій, схеми кристалічних ґраток речовин, найбільш поширених у земній корі, на інших планетах і на Сонці. Регулювали великий стереоекран, заробляли у стійкий до фтору чохол обертонний звуковик, що точно передавав голос людини.
В короткі перерви для їжі й відпочинку астрольотчики обговорювали незвичайну атмосферу батьківщини зустрінутих мандрівників космосу.
Кругообіг речовин, що використовував променеву енергію світила і дозволяв життю існувати й накопичувати енергію в боротьбі з розсіюванням енергії — ентропією, обов’язково повинен був і в чужих відповідати загальній схемі земних перетворень. Вільний активний газ, хай то кисень, фтор чи якийсь іще, міг накопичуватися в атмосфері лише в результаті життєдіяльності рослин. Тваринне життя і людина в тому числі використовували кисень чи фтор, сполучаючи його з вуглецем — основним елементом, з якого складалися тіла і рослин і тварин.
