Сонячна машина - Винниченко Владимир Кирилович (чтение книг .txt) 📗
I чергове зiбрання берлiнської органiзацiї, одне з нуднуватих досi, безживних зiбрань, раптом стає цiкаве, повне змiсту й ваги. Князь Шванебах, секретар органiзацiї, високий, рiвний i такий серйозний, точний та коректний, неначе зроблений на найкращiй фабрицi, прохає дозволу в принцеси розпочати засiдання. Принцеса дозволяє, але поза чергою вона хотiла б, щоб її зазнайомили iз загальним станом їхньої великої справи тут, у Берлiнi.
Князь Шванебах точно й механiчно-згiдливо нахиляє голову, потiм пiдводить її, розгортає папери i, як рахунковий апарат, починає викладати з себе цифри.
Портрети на стiнах кабiнету слухають справоздання з тою самою непорушнiстю й серйознiстю, що й члени зiбрання, з тою тiльки рiзницею, що князiвна Елiза очi присутнiх на собi. Ловить, а портретiв нi.
Так: становище берлiнської органiзацiї бездоганним назва ти не можна. Але ще одне питання: в справозданнi високоповажного секретаря декiлька разiв згадується Iнарак. Принцеса, розумiється, чула про цю органiзацiю, але їй хотiлось би докладнiше довiдатися про неї.
Буває, що тихого осiннього дня, коли вся природа куняє, раптом звiдкись зiрветься вiтрець i пробiжить по сухих, лисих голiвках будякiв. Будяки сухенько зашелестять, заворушаться й знову застигнуть у старечому дрiманнi. Зашелестiли, заворушилися члени зiбрання, захитали лисими головами. Тiльки Шванебах, не мiняючи нi тону голосу, нi виразу сухого, серйозного лиця, коротко вклоняється й починає давати iнформацiї.
Як вiдомо її свiтлостi, слово «Iнарак» це скорочення назви цiєї органiзацiї: «Iнтернацiональний Авангард Революцiйної Акцiї». Це нелегальна, терористична, соцiалiстична органiзацiя, що має за своє завдання боротися з iснуючим ладом. Рiзниця її з iншими соцiалiстичними органiзацiями та, що вона в основу своєї програми кладе етичний момент, її швидше мож на назвати сектою, анiж справжньою робiтничою органiзацiєю. Їхнiй статут вимагає вiд їхнiх членiв строгого аскетизму, абсолютного уникання в якiй-будь формi експлуатацiї чужої працi, безумовної правильностi й чесностi iз своїми членами-товаришами, безоглядної вiдданостi органiзацiї, фанатичної дисциплiни й готовностi щохвилини померти за своє дiло. Деякими рисами ця органiзацiя нагадує органiзацiю первiсних християн, розходячись, розумiється, в усiй основi свого вчення з християнством. Легальнi соцiалiстичнi органiзацiї ставляться до Iнараку негативно, а часом i вороже. А тим часом Iнарак має серед цих органiзацiй багато своїх членiв, якi, будучи легально в тих партiях, мають змогу вести пропаганду серед товаришiв i ховатися вiд полiцiї.
Силу Iнараку рiзно оцiнюють. Однi вважають його за маленьку купку фанатикiв, божевiльних або злочинних iндивiдiв, другi перебiльшують його силу, гадаючи, що сила Iнараку колосальна, що адепти його є серед рiзних шарiв громадянства. Головною методою боротьби Iнараку є терор. Як вiдомо її свiтлостi, вони вбивають видатних капiталiстичних проводирiв, членiв уряду, грабують банки, називаючи це експропрiацiєю, пускають часом у повiтря цiлi будинки. Iнарак є неминуче явище, логiчний наслiдок того соцiально-полiтичного режиму, який установили сучаснi господарi країни, це — природна реакцiя на деспотизм i соцiальний терор королiв бiржi. Iнарак є по всьому свiтi. Центральне Бюро його в Парижi.
Далi князь Шванебах серйозно, дiловито, точно наводить факти i цифри вбивств, експропрiацiй, повисаджуваних у повiтря будинкiв, не виявляючи нi радостi, нi суму. Нарештi, з дозволу її свiтлостi, читає недавно прийняту їхньою органiзацiєю постанову, де кажеться:
«Шляхом таємного входження в органiзацiю Iнараку пропонується поглиблювати невдоволення активних шарiв пролетарiату й посувати їх на найгострiшi виступи. Одночасно не випускати з уваги пiдриву впливу самого Iнараку».
Хижа, загострена горiшня губка принцеси ледве помiтно здригується розумiнням i похвальним усмiхом. Князь Шванебах, схопивши цей усмiх, уперше за ввесь вечiр робить перебiй, виразно й переможно зиркнувши на герцога бравншвайзького, противника цiєї резолюцiї. Герцог у вiдповiдь приплющує очi: вiн не хоче вступати в дебати.
Але князiвна Елiза ловить i погляд Шванебаха, i приплющенi очi герцога. Очевидно, не всi згоднi з такими методами боротьби? Щодо неї, то вона стоїть за все, що веде до мети, за всi методи, за всяку хитрiсть, жорстокiсть i безмилосерд-нiсть з ворогом. Вона заприсяглася на коронку Зiгфрiда й присягу ту може повторити знову: найлютiша кара злочинцям за смерть її батька i брата не може надолужити цiсi втрати, понесеної Нiмеччиною!
Дитячий, чистий овал загострюється на пiдборiддi, як у старої дшки, зеленi очi хижо, колючо розтягуються Принцеса здiймає з шi!i сховану пiд сукнею коронку, що бризкає, на всi боки iскрами камiння, i кладе її на стiл перед собою. Побожний шелест проходить зiбранням, i всi голови, як голови худоби вздовж ясел до оберемка сiна, повертаються вздовж столу до коронки. Це ж бо вона, коронка Зiгфрiда, вона сама! Це ж бо древнiй заповiт, це — запорука перемоги!
За одними встають другi, усi, i неначе волхви над яслами з народженим Iсусом, зворушено i з надiєю дивляться на святу релiквiю великого роду. I деяким iз тих, що в них вiра в їхню справу була вже подiбна до засушених квiток, якi вiд необережного руху можуть розсипатись, раптом стає солодко i хвилююче-страшно, а що, як здiйсняться, справдi, мрiї?! I хочеться їм хоч кiнчиком пальцiв доторкнутись до святинi, стати перед нею навколiшки й зашепотiти щось давнє-давнє, забуте, дитяче, побожне, нерозумне, але певне певне!
Нi, це засiдання не подiбне до всiх iнших засiдань. Це може сказати навiть Ганс Штор, що нiколи, стоячи за дверима кабiнету, не чув за ними такого молодого, запального тону немолодих i незапальних голосiв, як цього разу. Iстинно — впущено у вулiй царицю-матку.
I вечеря сьогоднi скидається вже не на «скубання понитчини в домi iнвалiдiв», як каже раз у раз Страховище, а на зустрiч друзiв юнацтва, що довго не бачились мiж собою.
А старий граф не тiльки не сердиться на Труду, що не з'являється до столу, а ще й, сидячи поруч iз Шванебахом, добродушно, iронiчно потiшає його:
— Нiчого, друже, нiчого. Страховище тiльки шумує, з неї буде добре вино. Вона на доброму шляху: в ролi святої черницi. Не треба їй перешкоджати: з черниць бувають часом непоганi жiнки.
Князь Шванебах акуратно, важно, з увiчливою автоматичнiстю майже за кожним словом каже «дякую» й хитає головою. Але невiдомо, чи задовольняє його таке потiшання. Проте старий граф i не докопується, iстинно, у вулiй iз старими засохлими трутнями впущено молоду царицю матку! Який гомiн, гудiння, який блиск в очах! Не диво — в них одбивається молодiсть i коронка.
Свята черниця поважно, строго повертається додому, мiцно тримаючи молитовник iз кiстяними защiпочками в руцi. Як же iнакше може повертати людина, щойно вступивши в безпосереднiй, одвертий договiр iз богом? Для чого, власне, справдi рiзнi посередники? Чому вона (ну, хай собi велика грiшниця, розпусниця. Страховище, це для бога не повинно грати ролi, бо вiн же сам їй такою дозволив бути), чому вона не може просто запитати його в тiй справi, яка так iнтересує її? Ну, правда ж: нiякого особливого чуда, нi грому, нi блискавок не треба. I питання буде розв'язане, i вона стане така слухняна, така чиста, така… свята, як тiльки бог захоче. Вона робитиме все, що скажуть посередники бога, вона може пiти в монастир, у пустелю, буде їсти тiльки акриди й дикий мед, спати на жорствi, носити волосянi сорочки. (Цiкаво все ж таки, де їх тепер узяти, нема ж нiяких фабрик волосяних сорочок). Одне слово, коли боговi хоч трошки цiкаво, щоб вона була добра, вiн повинен, вiн просто мусить пiти на її умови.
Ганс Штор бачить, як графiвна Труда проходить по холу нагору до себе. Гостi вже перейшли до їдальнi, i графiвнi теж слiд би зiйти туди. Ганс Штор дозволяє собi обережно натякнути графiвнi на її обов'язки. Але, справдi, «Страховище» — iм'я досить справедливе для цiєї дiвчини. Вона спочатку навiть не чує, що їй говориться, вона йде собi з замрiяними очима, думаючи, очевидно, про роль у якiйсь новiй своїй комедiї. Опiсля прислухається, нетерпляче знизує плечима й дивується як можуть до неї чiплятися з такими «дурницями»? (Так, власне, i каже: «дурницями»). I поважно, строго йде нагору.
