Сонячна машина - Винниченко Владимир Кирилович (чтение книг .txt) 📗
Рудi! Старий лад одмирає. Але на його мiсце прийде новий, сонячний. Каесем уже виробляє плани нового господарства, нового устрою без примусу, без насили, без каторги — новий, вiльний, творчий лад! Уже призначенi з'їзди, конгреси, вже вiдбувається перебудова психiки, iдеологiй, свiтоглядiв, фiлософiй. Нiяких бiльше класiв, партiй, релiгiй, моралей, кайданiв, перетик, злочинств i чеснот — нiчого. Тiльки Сонце, Праця й Наука!
Менi дух забиває на саму уяву, що ми, люди, тепер можемо зробити. Ти коли-небудь думаєш. Рудi, кон кретно, реально про це? Яку гiгантську силу ми тепер можемо розвинути. Та я певен, що через якийсь десяток лiт зможемо експедицiю на найближчi планети послати. Ми увiйдемо в безпосереднiй контакт iз всесвiтом!
Ми вберемо землю, як лялечку, як один прекрасний твiр мистецтва. Ми зробимо її вiчним земним раєм, де яраця буде насолодою — творчiстю. Через якийсь мiсяць-два Сонячна машина запанує на всiй землi. (Слава капiталiзмовi, який утворив для неї таку чудесну технiку сполучення людей, таку величезну базу для вiльної творчостi. Пером йому земля за це!)
Через пару мiсяцiв квiт науки, розуму, знання людства витворить нову, свiдому програму буття землi. Коли ти приїдеш до Берлiна, Рудi, коли, значить, за Твоєю обiтницею вся Нiмеччина буде насичена сонячним склом, ти не впiзнаєш нашого колишнього чадного Берлiна. Ти знайдеш нових людей, иовi вiдносини, нове господарство, новi грандiознi перспективи.
Рудi, любий, великий мiй Рудi, ми весело регочемо, згадуючи цю стару-стару гумористику. Вищiсть культур, рас, нацiй, патрiотизм, батькiвщина — що це тепер? Смiшнi, архаїчнi убрання поганських шаманiв, якими вони потрясали перед масами, вмовляючи в них почуття набожностi й страху перед iдолами та їхнiми жерцями.
Але годi на сьогоднi. Ще кiлька слiв про наших «найближчих». Бачився з мамою. Сяє гордiстю й щастям. Це ж Ти, Рудi, її улюбленець, це Ти даєш людям щастя, перевертаєш трони, стираєш державнi кордони, перероджуєш людську психiку. Хiба нема їй iз чого сяяти гордiстю?
Але батько… непоправний. Ти руйнуєш Порядок, ти вносиш безладдя, ти викликаєш у людей усе темне, звiряче i вбиваєш людське. Одне слово. Ти й Твоя Машина є злочинство, а батьковi — сором i ганьба. I, розумiється, вiн сонячного хлiба не їсть, вiн додержується «старої вiри». Мама iз жалостi варить йому й далi стару гидь, та не знаю, чи довго вона буде витримувати цю впертiсть.
Граф також на «старiй вiрi». Мама дивується: якийсь час вiн дуже настiйно вимагав доставити йому Сонячну машину. Нахвалявся навiть розшукати. Тебе й неодмiнно дiстати. Але, коли настала легка можливiсть її мати, раптом одмовився й нiзащо не хоче вживати. В чому тут причина — невiдомо, тiльки не в консерватизмi його. Старий про Тебе й Сонячну машину говорить iз великим теплом i признанням. З цього приводу в нього з батьком аж до дебатiв доходить. Отже, не через це не їсть сонячного хлiба, а через щось iнше.
Графиня ж, як i мама, Сонячну машину вживає. По ки що старий кухар графа лишається й варить йому та принцесi Елiзi старi страви, але невiдомо, скiльки ще протягне, бо сам вiн уже годується тiльки сонячним хлiбом i на ту пакость, розумiється, i дивитися не може.
Принцеса Елiза, каже мама, цiлими днями ходить по саду. Якась уся закостенiла, жорстка, сувора. Часто буває в тебе в лабораторiї. Що вона там робить, мама не може сказати, бо принцеса запинає штори, як при ходить. Один раз садiвник Йоганн нiби бачив, як вона сидiла за столом, поклавши голову на руки, i плакала. Але мама сумнiвається, щоб це могло бути, — не така натура. А я гадаю, що навiть така натура може заплакати. Коли то правда, що, як розповiдають, вона була вже тайно заручена з Мертенсом, що мрiяла про корону Землi, яку за шлюб iз нею мав дати їй Мертенс, коли взяти на увагу всi тi майже фантастичнi, честолюбнi її мрiї, про якi серед монархiстiв ходять цiлi легенди, i коли подумати, що все це розбито їй, як глиняну ляльку, що вся вона спорожнiла, вся померла, то нiчого дивного, що вона й не раз плаче на всякому мiсцi, де спiткає її хвилина особливо виразної уяви руйнацiї всього їй найдорожчого.
Може, Тобi неприємно, Рудi, що я пишу про цю особу, тодi прости менi, але я гадаю, що Тобi все ж таки цiкаве буде й це.
Наделi, розумiється, повнi самозакоханої гордостi: адже їхня майстерня перша витримала всi напади на Сонячну машину! Фрiц i Дiтрiх працюють у Комiтетi, а старi Наделi з дiтьми цiлими днями в лiсi. Лiто кiнчається, от-от задме осiнь, вони хочуть надолужити за все своє прогаяне життя.
Ну, а графiвна Труда просить переказати Тобi її «надзвичайне привiтання». Вона працює також у Каесемi.
Ну, вже ранок. Усю нiч прописав. Треба хоч годинку заснути. До скорого побачення, мiй дорогий Рудi! Хай Тобi буде так ясно й щасливо на душi, як у всiх тих, що лежать там на травi пiд ласкою Великої Матерi!
Твiй Макс
P. S. Ага, ще. Чи Ти знаєш, що про Тебе тут цiлi легенди вже складаються? Твої портрети (i де тiльки розкопали — здається, мама дала одному спритному репортеровi) продають у всiх магазинах, а в Каесемi вiн висить на почесному мiсцi. (Ти ж знаєш. Ти — почесний голова Каесему). Коли Ти вернешся до Берлiна, ми зробимо Тобi таку грандiозну зустрiч, якої ще нi один монарх не мав. I що буде нiколи нечуване — нiякiсiнької охорони, нiякiсiнької полiцiї, жандармiв i вiйська не буде. Тобi це не сумно? Не сумуй, зате будуть мiльйони щасливих, вдячних, боготворящих Тебе очей.
До цiєї зустрiчi, прекрасний, великий Рудi!»
Сузанна помалу, задумливо виходить iз ресторану й машинально шукає очима авто. Ах, так, од учорашнього дня в неї ж уже немає шофера — «пiшов на траву», як сказала Емма. Дивно, чому Емма не вiдходить. Ага, вона чигає на хвилину, коли найкраще можна буде обiкрасти.
Сузанна посмiхається й iде пiшки вулицею Це ж десь дум е далеко Комiтет Сонячної мaшини?
Трамваєм їхати нема рацiї- пiшки швидше й легше можна дiйти Трамваї ходять тепер «iз ласки пролетарiату». Тепер усе дiється «з ласки пролетарiату», i через те все є наиостаїї-нiшого сорту. Трамвай iде тодi, коли панам пролетарям захо четься його пустити, сполучення телефону треба чекати по пнi-години, та й то не завсiгди воно буває, бо переривається струм. Електрика часом свiтить так кисло й убого, що краще гасити свiтло й сидiти в темнотi, бо пролетарiат працює тепер на електричнiй станцiї тiльки з ласки.
От iде банда цих добродiїв. У петельках у них зелено-жовтi значки. Ранiше за пролетарський шик вважалося носити в петельках червонi значки. Мода на кров минула; тепер — вони сонцеїсти.
Банда, посплiтавшись руками, iде всiєю вулицею, трохи не ловлячи всiх перехожих, як у волок. Дивно, чому вони не хапають жiнок i не насилують їх тут-таки, на вулицi? Адже майже вся вже полiцiя «пiшла на траву».
«Банда» хлопцiв, поблискуючи зубами, весело скидає скоса очi на гарну поставну постать «трупоїдки». (А що трупоїдка, то це зразу ж видно по зневажливо незалежнiй постатi, по холоднiй недбалостi в поглядi-в усiх у них такий вираз).
— Товаришi! Що за чудесний запах свинячого трупа! Ви чуєте?
— Нi, тут здається, що й людською кров'ю попахуе! Ач, брильянти якi у вухах!
— Тихо, товаришi! Це африканська вища культура!
Регiт хилитає й трусить ланцюгом посплiтаних тiл i пролiтає повз Сузанну, лишивши на нiй ляск їхнiх голосiв.
Сузанна посмiхається пролетарiат зволить дотепно й тонко жартувати. Вiн почуває себе паном становища, вiн досяг свого iдеалу: жує траву й iрже вiд задоволення.
От вiн сидить на терасi кав'ярнi iз своєю зеленою розжованою огидною жуйкою. Тепер пролетарiат установив нову моду вiн приходить до кав'ярень iз своєю жуйкою й бере тiль ки воду. Хоче — платить за воду, хоче — нi, але мiсце за столиком займає, сидить годинами й з захватом балакає про «великий переворот». А п'яний, брутальний, брудний i нахабний, як i ранiше, — тут нiякого, навiть найменшого, перевороту не сталося.
