Покохати відьму - Когтянц Костянтин (книги полностью бесплатно .TXT) 📗
Демони пекла, Вона тому і в голову мені дивитися перестала, що чекає, як я викручуся! Так їй хочеться посміятися, що навіть думки мої в спокої залишила, – тільки мене чомусь на сміх не тягне.
– Пані, адже нас уважають за родичів?
– Ну, так…
– Тоді скажімо, що в нас хтось помер, а я про це звістку привіз. Тому, мовляв, ми нікого не можемо бачити.
Пані поклала виделку, – вигляд у Неї був вельми здивований.
– Слу-уха-ай, та ти ясновидець! У Риді саме так і скорбують – замикаються в будинку.
Але ж Вона ще помолодшала – зовсім дівчинка. Збоку, мабуть, я здаюся старшим.
– Тільки треба казати: «нікого не приймаємо»…
Пані. (На доданому аркуші.) А мені треба було задуматись і над його, і над своїми словами. Адже Хайні переказав не тільки звичаї незнайомого народу, але й мій власний план, – я міркувала про нього, поки він другий сон бачив. А якщо зважити, що в аро взагалі немає такого поняття – «траур», то випадковість була неможлива.
Тільки, мабуть, моє фізичне омолодження якось уплинуло на психіку. Не те, щоб мені на вигляд знову сімнадцять і розуму стільки ж, але помилок стала припускатися надто часто. І щодо проблеми візитів, то справа, звичайно, не тільки в моралі отерських дам, – хоча широта моїх поглядів має свої межі – просто…
Просто хто б його за ворота випустив! Убивця демона – найбільш небезпечна людина в місті, а небезпечного добре берегти треба.
Гарні-Ла – навіщо він покликав нас на острів? Він хотів перетворити слова «Ваша Високосте» у політичну реальність. Сумніви в походженні претендента, само собою, на вустах його супротивників.
Гарні надумав змусити когось із базік публічно заявити, що після того, як заморський лицар з першого погляду визнав королівську кров, усі сумніви відпали, або так само публічно звинуватити Хайні в брехні, заявити, що його під'юдили. А такі звинувачення треба доводити на арені, з мечем у руці. У перемозі «чоловічка» Гарні не сумнівався. З огляду на останні події, прохання скидалося на нахабство, але… Міг би мене й не питати, а просто спровокувати поєдинок.
Я ще не встигла вирішити – чи буду відмовляти навідріз, а чи то є резон щось виторгувати, коли з'явився звір з Другого Світу. У них там по лінії сумчастих пішла еволюція.
Так, хтось прудкий завівся в Отері, але мій чоловічок виявився несподіваним фактором. Неврахованим! Само собою, що вбити демона міг тільки герой, котрим особливо опікується небо, – а Хайні ще й похвалився, що бачив і страшніші чудовиська.
Значення слів «Ваша Високість», зрозуміло, зросло, але річ була вже не в них.
– Затримайте хлопчика місяців на три, – шепнув мені Гарні-Ла, – й побережіть.
Наважився, значить. Мені й думок читати не треба: сто разів такі справи бачила. Через два місяці вшанування святого Керті-Ра, покровителя горян. Вони й давніше в цей день часто з'являлися в столиці, а вже після війни просто в звичай увійшло: ветерани моляться обов'язково в столичному храмі. Влада звикла, правда, до міста пускають тільки зі зброєю, відповідною до рангу, – в цьому випадку – з тесаками короткими, – але це вже дрібниці. Так що коли до цього дня всі дізнаються, що Вбивця Демонів стоїть за Гарні-Ла, це дещо буде важити. Не дуже багато, звичайно.
Тільки чи не занадто все просто? Спостерігач за внутрішніми – дурник королю до пари, в'язниці балакунами забиті, але Спостерігача за зовнішніми дурним не назвеш. І, звичайно ж, у нього одне око всередину дивиться. Ну, та це не моя справа. Вже не моя.
– …І що, – Вона мене запитує, – думаєш робити? Дурниці викинь з голови.
– Навчи мене читати по-тутешньому.
– Вже вмієш. Тільки в мене юридичної літератури немає.
Юри… чого? А, Пані знає, що я за сувоями Закону грамоту осягав.
Знавець Закону одружився з моєю матір'ю. Він, звичайно, важив по собі рідних синів настановити на посаду, але двох уже серед живих не було, інші… чи довго їм? Один бій, один мор або один шторм… Інших книг, крім Закону, в нас у клані не було зовсім.
Пані поставила келих прямо в брудну тарілку.
– Я була не права, чоловічку. Пробач, будь ласка. Ти, здається, любиш балади? Тут їх друкують. Ти хотів знати, як це?
І я побачив: беруть гладку дошку, вирізають на ній напис – навпаки, як у дзеркалі, мажуть фарбою, зверху кладуть шматок чогось білого («Папір», – пояснила Пані). На нього опускають важке віко. Так, це спритно придумано.
– Підйом, хлопчику! Велику справу сьогодні виконати треба.
Ми піднялися в спальню. Господиня замкнула зсередини дверні засуви, взяла мене за руку – й ми опинилися в іншому світі.
Я навіть не відразу зрозумів, що це кузня. Вона була величезною, – там було кілька горнів, багато незрозумілих пристроїв і навіть кілька полиць з горщиками. А ось людей, крім нас, лише двоє. Пані ззирнулася зі старшим, напевно, щось йому сказала, але я не розчув. Він зняв з полиці три горщики. Хазяйка провела рукою по них – і вибрала правий. Його поставили в піч.
Пані. Я перевіряла відсоток графіту в глині. Якщо хочеш отримати хороший булат, він має чітко відповідати нормі. Взагалі, я не часто проводжу всю операцію з самого початку, – для попереднього клинка просто перекували уламки шаблі. Але того дня я мала натхнення.
…Десь зашуміла вода, й міхи заходили самі собою. Молодий коваль приніс три мішки: найбільший – з мою голову. Він підійшов до залізного жолоба, Пані простягла руки, і над жолобом виникла пляма світла. Ковалі висипали якийсь порошок з мішка через пляму в жолобі. Частина застрягла в променях світла, як у решеті. Пані змінила положення рук, пляма нахилилась, як совок, і залишок упав у підставлений кошик. З другим мішком зробили те ж саме, а коли молодий коваль узявся за третій, Вона похитала головою, зняла з шиї намисто й кинджалом вийняла камені, схожі на краплі води. Очі в ковалів удвічі побільшали, але Вона всміхнулася якось невесело й решту оправи подала їм.
Пані. Зрозуміло, ніхто діаманти в переплавку не пускає: досить і графіту (і навіть легше виходить, якщо графіт використовувати: менше доводиться чарівних сил витрачати, що дуже дивно, бо склад графіту й алмазу однаковий – чистий вуглець і те, й друге. Хшанга, яка більше за інших возилася з металами, навіть заявила якось: «Здається, що діаманти чинять опір»). Але це намисто подарував мені Гарні-Ла, і я таким чином з ним прощалася.
Припускаю, що він не міг інакше, але і я теж. Серце не примусиш. Зрозуміло, я не гадала, що він сам вийде на арену (Падні-Ка – один з лідерів Братства кинджала, підтримка якого дорогого коштує), але сподівалася принаймні, що йому важко буде промовчати.
Одначе Гарні сам зголосився бути суддею: якби чоловічок програв, принц сам оголосив би мене зганьбленою. Але Гарні, боячись звинувачень в упередженості, не наполіг на рівних довжиною мечах (ну й що з того, що ми відмовилися? Суддя міг наказати своєю владою). Але він не зупинив поєдинку, незважаючи на явну підлість. Але, почувши про приїзд мого нареченого, думав тільки про те, як би його використати. Так, усе це вчинки державного мужа. Ну, то нехай і бере заміж свою державу!
Мало не забула два необхідні пояснення: порошки в мішках – перепалена руда та кварц, що зазнав такої ж операції. А світлова пляма – магічний фільтр для останнього очищення.
…Коли горщик у печі став червоним, з нього залізним прутом зняли кришку.
– Розгорни рукав до упору і підніми свій кінець!
Порошок посипався в посудину, молодий коваль поклав кришку на місце.
– Тепер ми можемо відпочити. Тырсів шість-сім майстри самі поратимуться. Ти, може, й не втомився – зате я з ніг валюся.
Ми вийшли з кузні й перетнули двір у напрямку до маленького будинку. У передпокої на полицях – різна зброя. Господиня взяла арбалет – точка в точку мій або Приятелів. Та ні, ні, не зовсім: тятива проста, а не залізна, і… і, мабуть, сталь гірша.
