Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Фэнтези » Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл (книги читать бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗

Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл (книги читать бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл (книги читать бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗. Жанр: Фэнтези. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Гандальф розсміявся:

— Сподіваюсь, так і станеться. Щоправда, ніхто не зможе прочитати твою книгу, хоч би як вона не скінчилася.

— Ну, може, комусь колись та знадобиться. Фродо вже читав дещо з готових розділів. Ти ж будеш піклуватися за Фродо, так?

— Обов'язково. Буду дивитися обома — коли знайду вільний час.

— Відверто кажучи, він пішов би зі мною — якби я запросив. Він уже й сам пропонував, саме цими днями. Та взагалі він ще не дуже того прагне. Мені вкрай потрібно знову побачити дикі землі та гори, поки живу; а він ще не [40] навтішався Краєм, полями, лісами й річками. Йому тут усе до вподоби. Я все йому віддаю, крім деяких дрібничок. Він звикне самостійно давати собі раду та буде, я певен, цілком щасливий. Час уже йому ставати на власні ноги.

— Отже, все йому віддаси? — перепитав Гандальф. — Перстень теж? Наскільки я пам'ятаю…

— Мм-мм… так, здається… — зніяковів Більбо.

— Тоді де ж він?

— У конверті, якщо тобі так цікаво, — сердито відказав Більбо. — Там, на каміні… Ні! Він тут, у кишені! — гобіт заткнувся й додав стиха: — Чи ж не дивно? Проте, стільки літ минуло, чому я повинен його залишати?

Гандальф глянув на Більбо суворо, і очі його зблиснули.

— Більбо, його краще залишити тут, — мовив він поважно. — Адже ти того й бажав!

— Але… взагалі, так… чи ні. Зараз, як треба віддати, я чогось не можу… До того ж не дуже розумію, навіщо… Навіщо це тобі? — спитав він, і голос його раптом змінився, став хрипким, у ньому забриніли досада й підозра. — Завжди ти мені дошкуляєш з приводу персня, а всілякі інші речі, що я здобув у поході, чогось тебе не турбують!

— Я маю тобі дошкуляти. Мені потрібна істина. Це дуже важливо. Чарівні персні, вони… чарівні, розумієш, рідкісна річ і цікава. Я ж бо чародій, маг, і твоїм перстеником цікавлюся тільки заради науки. Якщо тебе знову тягне у мандри, то я вважав би за краще знати, де він знаходиться. А ще мені здається, що ти й так задовго вже володів ним. Якщо не помиляюсь, Більбо, він тобі більше не знадобиться.

Більбо почервонів, сердитий вогник спалахнув у його очах. Добродушне, обличчя скривила гримаса люті.

— Чому це? — вигукнув він. — Яке тобі діло, як я розпоряджуся своїм майном? Воно моє, власне! Я його знайшов. Він сам до мене підкотився.

— Так-так, — погодився Гандальф. — Чого ж ти так розізлився?

— Бо ти мене дратуєш! Він мій, кажуть тобі! Власний. Мій скарб. Мій дорогий, бачиш, дорогесенький!

Обличчя чарівника скам'яніло, і лише у глибині очей причаїлися подив та неприховане занепокоєння.

— Його вже хтось так називав — набагато раніше за тебе. [41]

— А тепер я називаю. Чому б ні? Я не винний, що Горлум його загубив. А я зберіг і зберігатиму!

Гандальф підвівся й промовив суворо:

— Якщо вчиниш так, то ти останній дурень, Більбо. З кожним словом мені це стає ясніше. Перстень занадто сильно тобою заволодів. Залиш його та рушай, куди заманеться.

— То й піду, куди захочу, і візьму все, що забажаю, — вперто повторив Більбо.

— Гей, тихше, любий гобіте! — зупинив його чарівник. — Усе твоє довге життя ми були друзями, і: ти мені дечим зобов'язаний. Отож-бо, виконуй, що обіцяв, діставай перстень!

— Як хочеш собі його забрати, так і скажи! — скрикнув Більбо. — Тільки дзуськи ти його одержиш. Я зі своїм скарбом не розлучусь, ось тобі й усе!

Гобітова рука потяглася до меча. Очі Гандальфа спалахнули.

— Ще трохи, і я теж розсерджуся. Ану, повтори ще раз! Тоді побачиш, який насправді Гандальф Сірий!

Чарівник зробив крок до гобіта, гнівно здійнявши брови, і немовби виріс; його тінь заповнила всю маленьку кімнату.

Більбо відсахнувся до стіни. Він важко дихав, долоня його гарячково притискувала кишеню. Так стояли вони, дивлячись віч-у-віч, і повітря у кімнаті дзвеніло. Помалу пальці Більбо розтиснулись, і він здригнувся.

— Що це з тобою, Гандальфе? — спитав він. — Ти таким раніше ніколи не бував. У чому, власне, справа? Перстень я знайшов, і Горлум убив би мене, якби я ним не скористався. Я не злодій, нехай що він там розпатякує!

— А я тебе злодієм ніколи і не вважав. Але я теж не злодій. Не пограбувати тебе хочу, а допомогти. Краще послухай-но мене, як досі слухав!

Він відвернувся, і тінь його зісковзнула зі стіни. Гандальф немов зсохнувся і став, як раніше, сивим дідом, стурбованим і похилим. Більбо прикрив рукою очі.

— Даруй, — сказав він. — Щось на мене найшло… Мені, мабуть, покращає, якщо позбудуся всієї цієї халепи. Останнім часом мені чогось так важко на душі! Іноді ввижається, нібито чиєсь око на мене вирячилось. І постійно кортить одіти персня та зникнути, або перевірити, чи він не загубився, дістати, щоб упевнитися. Я спробував його задімикати у шухляді, але якщо він не лежав у мене в кишені, я спокою не мав. Хтозна, чого це так. Мені й зараз ой як нелегко відірватися від нього…

— Тоді довір це мені, - сказав Гандальф. — Кажу тобі: рушай та залиш перстень тут. Відмовся від нього. Віддай його Фродо, а я пригляну, щоб усе було гаразд.

Більбо постояв ще мить, напружений та нерішучий, але нарешті мовив, зітхаючи:

— Гаразд. Так і зроблю. — Він знизав плечима й печально посміхнувся. — Адже я й гулянку затіяв саме для того ж: пороздавати купу подарунків, щоб легше відмовитися від перстеника. Мені, щиро кажучи, не полегшало, але ж буде шкода, якщо усі ті зусилля підуть за вітром. Увесь жарт змарную…

— Та й справді, без цього вся витівка стає безглуздою, — підтакнув Гандальф.

— Тоді хай так і буде. Перстень, отже, дістанеться Фродо разом з усім іншим, — він знов глибоко зітхнув. — А тепер мені вже дійсно час іти, аби ще хтось не затримав. Я вже всім сказав «прощавайте», повторювати не треба.

Він підхопив свою торбу й попрямував до дверей.

— А перстень? — нагадав чарівник. — Він усе ще в кишені!

— Еге ж, у кишені, - зізнався Більбо. — І заповіт теж там, і деякі папери. Слухай, краще ти візьми його в мене та віддай. Так буде надійніше.

— Ні, персня я не візьму. Поклади його сам, скажімо, на каміні. Там він буде у безпеці, доки прийде Фродо. А я на нього почекаю.

Більбо витяг конверт і став підсовувати його під годинник, але рука його тремтіла, і конверт упав на підлогу. Не встиг гобіт нахилитися, як чарівник підхопив конверт і поклав на місце. Судома гніву знов пересмикнула гобітове обличчя, але відразу ж змінилась на лагідну посмішку.

— Оце вже й усе, — з полегшенням сказав Більбо. — Тепер я піду!

Удвох вони вийшли до передпокою. Більбо вибрав з підставки свою улюблену палицю для подорожей і свиснув. З трьох різних дверей вигулькнули трійко заклопотаних гномів.

— Усе готове? — поспитав Більбо. — Спаковано, написано?

— Усе, — відповіли гноми. [43]

Тоді рушаймо негайно!

Він вийшов на ґанок. Стояла чудова ніч, чорне небо всіяли зірки. Біпьбо задер голову, вдихнув свіжого повітря.

— Як гарно! Як це добре, знову піти у мандри, та ще й з гномами! Скільки років я нудьгував без цього… А ви усі прощавайте! — він окинув поглядом свій старий дім і вклонився вхідним дверям. — Ти теж прощавай, Гандальфе!

— Скоріш, до побачення, Більбо. Бережи себе. У твоєму віці треба вже бути розсудливим!

— Берегти себе? Навіщо? Не турбуйся, Гандальфе! Я зараз такий же щасливий, як у найкращі мої дні, а це зовсім не мало! Час прийшов. Нарешті ноги понесуть мене геть звідси… — він неголосно, немов до себе, проспівав у темряві:

Біжить дорога сотні літ
Геть від дверей в широкий світ,
За обрій, ген за край долин…
А я — за нею навздогін.
Ногами радісними йду
Тоненьку стежечку веду
Зіллються у широкий шлях
Струмочки-стежечки.
А де кінець, — про те ще
Не писані книжки.
Перейти на страницу:

Толкин Джон Рональд Руэл читать все книги автора по порядку

Толкин Джон Рональд Руэл - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Хранителі Персня отзывы

Отзывы читателей о книге Хранителі Персня, автор: Толкин Джон Рональд Руэл. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*