Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл (книги читать бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗

— У всякому разі, не відразу, — згодився Елронд. — Цю дорогу доведеться пройти, хоч якою б важкою вона була. Ні мудрість, ні міць тут не допоможуть. І сильний, і слабий однаково можуть зазнати поразки. Але часто саме такий хід коліс, що обертають світ: поки великі придивляються до далечини, слабкі звершують долю, бо відчувають обов'язок.

— Гаразд, гаразд, володарю мій! — зненацька підскочив Більбо. — Можеш не продовжувати. Вже й так ясно, до чого ти ведеш. Більбо, нерозумний гобіт, заварив цю кашу, йому ж краще і покінчити з нею — або з власним життям. Мені тут було дуже затишно, і книга добре просувалася. Я її, щоб ти знав, уже закінчую. І кінцівку давно придумав: «З того часу він жив щасливо до кінця своїх днів». Добра кінцівка, аж ніяк не гірша від того, що нею вже користався хтось інший. Тепер вона навряд чи знадобиться, прийдеться нову підбирати, та ще й дописувати кілька розділів, якщо, звісно, повернусь живим. От же досада, хай йому грець! Коли я маю вирушити? [286]

Боромир з подивом глянув на Більбо, але сміх завмер у нього на вустах, коли він побачив, з якою глибокою повагою дивляться інші на старого гобіта. Посміхнувся тільки Глоїн, але то була посмішка спомину.

— Ясна річ, дорогий Більбо, — сказав Гандальф, — якби ти дійсно починав, було б справедливо тобі й закінчити. Але ти мусиш вже добре розуміти, що «почати» історію судилося не всякому, і будь-який герой відіграє лише малу роль у великих подіях. Але тобі не треба хвилюватись, хоча, зрозуміло, мали на увазі саме тебе, і ми розуміємо, що під виглядом жарту ти зробив відважну пропозицію. Але це завдання вище твоїх сил, Більбо. Знов одержати Перстень ти не можеш. Він тебе покинув. Якщо ти ще згоден слухатись мене, то знай, що твоя роль закінчена, тепер ти — лише глядач та літописець. Дописуй книгу і збережи ту кінцівку — вона ще може згодитись. Але писати нові розділи тобі доведеться, тільки коли герої повернуться!

— Досі ти мені таких приємних порад ніколи не давав, — сміючись, відповів Більбо. — Але всі твої неприємні поради виявлялись на краще — цікаво, як вийде з приємною? Я й насправді вряд чи знайду тепер таку наснагу та вдачу, щоб знов упоратися з Перснем. Він зміцнів, а я, на жаль, ні. Але кого ж ти в такому разі назвав «героями»?

— Тих, кому випала доля знищити Перстень.

— Добре! Хто ж вони? Мені здається, Рада тільки це й повинна вирішити. Ельфи можуть квітнути, підживлюючись самими словами, гноми вміють стійко зносити злидні, але я лише старий гобіт, і я боюсь залишитись без обіду! Чи не можете ви назвати ці імена зразу — чи відкласти на після обіду?

Йому ніхто не відповів. Задзвонив полуденний дзвін. Усі мовчали. Фродо окинув поглядом обличчя присутніх, але не зустрів жодного погляду у відповідь: всі радники, немов у глибокій задумі, опустили очі. Жах охопив Фродо, наче зараз мав бути виголошений вирок, на який він давно очікував, даремно сподіваючись, що лиха доля мине його. Пристрасне бажання жити мирно й спокійно поряд з Більбо у Рівенделлі заполонило його. Нарешті він заговорив через силу, здивовано прислухаючись до власних слів, нібито хтось інший говорив його ледь чутним голосом:

— Я візьму Перстень — хоча шляху не знаю. [287]

Елронд підвів голову і пильно глянув на нього; Фродо і відчув, як несподівано гострий погляд цей пронизує його душу.

— Якщо я правильно зрозумів усе, що почув, — сказав і Елронд, — то це завдання — твоє, Фродо, і якщо ти не; знайдеш шляху, то ніхто інший не знайде. Настав час, коли Гобітанія прокинеться від безтурботного сну, щоб потрясти твердині та зруйнувати задуми великих. Хто з Мудрих міг передбачити подібне? Втім, правдивий мудрець не міг би сподіватися, що впізнає обранця раніше, ніж прийде слушна година.

Але це важкий тягар. Настільки важкий, що ніхто не має права покласти його на когось. І я не зроблю цього. Але якщо ти приймеш його добровільно, я скажу, що вибір цей вірний, і коли б зібрались разом всі могутні друзі ельфів — Гурін, син його Турін та сам Берен, — твоє місце було б серед них!

— Але ви ж, звісно, не відправите його одного, пане? — вигукнув Сем, забувши про обережність, і вискочив з кутка, де весь цей час сидів тихесенько на долівці.

— Ні, зрозуміло! — посміхнувся Елронд, повертаючись до нього. — Ти у всякому разі підеш з Фродо. Вряд чи можливо розлучити вас, якщо ти умудрився з'явитись на таємну нараду, куди його звали, а тебе — ні!

Сем зашарівся і всівся на місце, похитуючи головою.

— Ой, лихо ж нам буде, пане Фродо! — пробурмотів він. — У добрячу ж халепу ми з вами ускочили!

Розділ З ПЕРСТЕНЬ ВИРУШАЄ НА ПІВДЕНЬ

Того ж дня, пізніше, гобіти влаштували власну нараду у кімнаті Більбо. Меррі й Пін обурилися, почувши, що Сем прокрався до Ради й був обраний супутником Фродо.

— Це просто нечесно, — бурчав Пін. — Замість того, щоб викинути його геть і закувати у кайдани, Елронд бере й нагороджує його за нахабство!

— Нагороджує! — сказав Фродо. — Я не можу уявити суворішого покарання! Ти думай, що кажеш: приречений іти у безнадійний похід — нагороджений? А я ж бо вчора мріяв, мовляв, справу виконано, можна відпочити тут якийсь час, а то й залишитись назавжди… [288]

— Зрозуміло, — кивнув Меррі, - і шкода, що так не станеться. Ми заздримо не тобі, а Семові. Якщо ти повинен іти, то будь-кому з нас залишатися, навіть у Рівенделлі, - це покарання. Ми стільки пройшли разом, стільки натерпілися! Нам хочеться продовжити…

— Ось і я про це ж, — підхопив Пін. — Нам, гобітам, треба триматися одне за одного, так ми й зробимо. Я неодмінно піду, нехай хоч на ланцюг мене саджають! Бо у загоні має бути хоч би хтось кмітливий!

— Ну, тоді тебе напевне не візьмуть, Перегріне Тук! — сказав Гандальф, зазираючи у вікно, прорізане невисоко над землею. — Але ви даремно турбуєтеся. Ще нічого не вирішено.

— Нічого не вирішено! — вигукнув Пін. — Що ж вони там робили стільки часу?

— Балакали, пояснив Більбо. — Багато чого було сказано, й у кожного знайшлося чому здивуватися. Навіть старого Гандальфа, я гадаю, вісті Леголаса захопили зненацька, хоч він і прикинувся незворушним.

— Зовсім ні, - заперечив Гандальф — Ти слухав неуважно. Я вже знав про це від Гваїхора. Якщо хочеш знати, дійсно дивувались тільки ви з Фродо. А саме я єдиний нічому не дивувався.

— Ну, і все ж таки нічого не вирішили, — сказав Більбо, — тільки призначили бідолашного Фродо та Сема. Я все боявся, щоб до цього не дійшло, коли мені дадуть відставку. Але якщо запитаєте, я вам скажу, що Елронд має намір підібрати цілий загін, а тим часом посилає розвідників. Вони вже розійшлися, Гандальфе?

— Так, дехто вже пішов. Інші підуть завтра. Ельфи Елронда вирушать до Слідопитів, а може, й до народу Трандуїла у Чорнолісся. Арагорн пішов з синами Елронда. Перш ніж висунутися звідси, треба прочесати навколишні землі на багато миль. Отже, не сумуй, Фродо! Ти, вочевидь, ще довго тут погостюєш.

— Ех, — похмуро промовив Сем, — дочекаємося, поки зима звалиться!

— Тут нічого не вдієш, — сказав Більбо. — Почасти, ти сам винен, Фродо, хлопчику мій: навіщо зволікав час до мого дня народження? Маю визнати, своєрідний спосіб вшанувати мене! Особисто я не здогадався б такого дня пускати Кошелів-Торбинсів у Торбу-на-Кручі! А тепер вже [289] нема ради: до весни чекати не можна, а вирушати без розвідки не варто.

— Так, і я боюся, — зізнався Гандальф. — Ми не можемо вирушати, нічого не дізнавшись про Вершників.

— А я думав, вони усі потонули, — засмутився Меррі.

— Примар Персня так легко не вб'єш. Вони тримаються волею свого володаря, він визначає їхню долю. Поки що є надія, що усі вони спішені, позбавлені оболонки й таким чином на якийсь час приборкані; але це треба з'ясувати точніше. А зараз, Фродо, постарайся забути усі тривоги. Не знаю, чи зможу я чимось допомогти, але дай-но я тобі дещо шепну на вушко: тут йшлося, що у загоні має бути хоча б хтось кмітливий. Пін цілком має рацію, отже, я, мабуть, піду з вами!