Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл (читать книги онлайн без .txt) 📗
- Ну, чи переїдеш знову до мене? Сем злегка зніяковів.
- Я тебе не кваплю, - додав Фродо. - Адже твій Старий буде в нас під боком, а вдова Рийлі забезпечить йому повний догляд.
- Та я не про це, пане, - червоніючи, промимрив Сем.
- Тоді в чому ж справа?
- Справа? Справа, пане, у Трояндочці. Розумієте, вона убивалася, бідна, коли я відправився з вами, але змовчала, я тоді і не підозрював, і не говорив з нею ні про що таке. І тепер усе відкладав - думав спершу зі справами впоратися. Ну от, а нещодавно ми порозумілися. Рік, каже, ти вже витратив даремно, куди ще тягти? А я кажу: «Як то даремно! Тут я з тобою не згоджуся!» Але, взагалі, я зрозумів, на що вона натякає. От я, пане, можна сказати, і рвуся надвоє...
- Зрозуміло, - сказав Фродо. - Ти хочеш оженитися і не хочеш залишати Кручу. Семе, любий, нічого немає простіше! Женися і переїжджай до мене з Трояндочкою. Місця вистачить на всіх, навіть на цілу купу малюків!
Так і зробили. Сем Гемджи з Трояндочкою побрались навесні 1420 року (цей рік, між іншим, прославився і численними весіллями). Молоді оселилися в Торбі-на-Кручі. Це було справжнім щастям і для Сема, і тим більше для Фродо: у всіх чотирьох чвертях не знайшлося б гобіта, про якого б краще піклувалися. Коли плани відновлення були складені і всі роботи налагоджені, Фродо міг цілком віддатися давно задуманій справі - узявся переглядати всі зібрані нотатки і записи. У переддень Маківки літа, під час Вільного Ярмарку, він склав із себе обов'язки бургомістра, і відтоді протягом семи років на щорічних банкетах головував Уїлл Шерстопал.
Меррі і Пін якийсь час жили у Струмковій Ярузі, і між Забоччям і Гобітоном встановився жвавий рух. Уся Гобітанія дивувалася двом молодшим Мандрівникам, їхнім пісням, розповідям, їхній чемності й елегантності. їх прозвали «принцами», але без заздрощів: будь-яке серце раділо, дивлячись, як вони сідають на коней, одягнені в блискучі [289] кольчуги, з красивими гербами на щитах, усміхнені, готові співати пісень з далеких країн. їхній зріст і постава вражали всіх, але в усьому іншому вони анітрохи не змінилися, хіба красномовства набралися, а веселощів і любові до забав у них ще прибуло. Щодо Фродо й Сема, то вони повернулися до звичного одягу, тільки зрідка накидали сірі плащі з напрочуд тонкої тканини, з вишуканими пряжками біля коміра. І Фродо завжди носив ланцюжок з білим камінчиком і часто торкався його пальцями.
Все йшло прекрасно, і повинно було піти ще краще; у Сема було і праці, і радощів, скільки душі гобіта може бути завгодно. Ніщо не бентежило його, крім неясних побоювань за улюбленого друга і хазяїна: Фродо помаленьку усувався від усіх справ. Сем з болем бачив, як мало почестей дісталося на долю найзаслуженішого з гобітів у рідному краї. Лише дехто знав чи бажав знати про його подвиги; вся слава, вся пошана дісталися Меррі, Піну і самому Сему; хоча він цього зовсім не помічав. До того ж восени на них упала тінь колишніх негод.
Якось увечері, увійшовши до кабінету, Сем знайшов Фродо в дивному стані; блідий, з нерухомими очима, він начебто придивлявся до чогось далекого.
- Що з вами, пане? - стривожився Сем.
- Я поранений, - відповів Фродо. - Ця рана ніколи не загоїться...
Втім, він змусив себе опам'ятатися, пішов вечеряти; хвилина слабкості - вранці усе пішло зовсім нормально. Лише пізніше Сем зміркував: трапилося це шостого жовтня, у другу річницю ночі на Вітровії, де вони вперше зіткнулися із Тьмою.
Час минав. Настав 1421 рік. У березні Фродо знову стало погано, але зусиллям волі він приховав це, щоб не відволікати Сема: двадцять п'ятого березня Трояндочка народила первістка.
- Ми, пане, трохи розгубилися, - сказав Сем. - Збиралися назвати хлопця на вашу честь, а народилася дочка. Правда, дівчатко що треба, красою, на щастя, в маму, а не в батька, але як же бути з ім'ям?
- А навіщо порушувати старі звичаї? Візьми назву квітки, хоча б і троянду. Половина дівчат Гобітанії має такі імена! [290]
- Може, це й слушно... У далеких країнах я чув чимало красивих імен, та всі вони, так би мовити, занадто гарні для повсякденного життя. Мій Старий каже: назви по-коротше, щоб не довелося для зручності скорочувати наполовину. Але якщо брати квіткове ім'я, довжина мені не завадить. Потрібна тільки квітка найкрасивіша, бо маля, відверто кажучи, гарненьке, а виросте - ще кращим стане!
Фродо подумав недовго і запропонував:
- «Еланор» підійде? Це значить «сонячна зірочка», пам'ятаєш, такі маленькі золотаві квіточки на галявинах Лоріену?
- Це саме те, що треба! - зрадів Сем. - Ви, пане, завжди знаєте, що треба!
Малій Еланор було вже шість місяців, і рік хилився до осені, коли якось Фродо покликав Сема до себе в кабінет.
- У четвер буде день народження Більбо, - сказав він. - Сто тридцять перший рік, не жарт! Він перегнав Старого Тука.
- Молодець! - усміхнувся Сем. - Пан Більбо - непересічна особа!
- Отож, Семе, запитай у Трояндочки, чи обійдеться вона недовго без тебе. Я хотів з'їздити з тобою куди-небудь. Шкода, що ти тепер не можеш покидати дім надовго...
- Так, пане, це зараз було б важкувато, - зітхнув Сем.
- Розумію... Та я й не прошу. Проведеш недалеко - і добре. Скажи Трояндочці, що їдеш тижнів на два і повернешся здоровий і неушкоджений.
- Я, пане, охоче доїхав би з вами до самого Рівенделлу, побачив би старого пана Більбо. Але, слово честі, жити мені хочеться в одному-єдиному місці: тут, вдома. Знову я, пане, рвуся навпіл...
- Бідний Семе! Я знав, що так трапиться. Але ти незабаром заспокоїшся. Ти, голубе, вирізаний з суцільного дерева, цілісним і залишишся!
Два дні Фродо і Сем переглядали записи і нотатки про похід; потім Фродо вручив Сему ключі і найголовніше: товсту книгу, переплетену в червоний сап'ян. Майже уся вона була вкрита рядками - спочатку трохи нерівним почерком Більбо, потім - енергійною рукою Фродо. Усього [291] було вісімдесят розділів, тільки в останньому залишилося кілька чистих аркушів. На першій сторінці було акуратно виведено: «Мій щоденник'. Туди й назад. Що було потім». Далі йшло: «Пригоди п'яти гобітів», «Історія Великого Персня, написана Більбо Торбинсом за власними спостереженнями і розповідями друзів».
Далі стояло рукою Фродо: «Падіння Володаря Перснів і повернення короля (як ці події видалися очевидцям). За записами Більбо і Фродо з Гобітанії, доповнено розповідями друзів і відомостями мудреців», а також «Виписки з Книг Мудрості, перекладені Більбо в Рівенделлі».
- Ого! Та ви вже закінчили! - вигукнув Сем. - Мушу визнати, пане, працювали ви ретельно.
- Так, я скінчив, - кивнув Фродо. - Останні сторінки залишаю тобі.
Двадцять першого вересня вони виїхали з дому: Фродо на поні, якого йому подарували в Мінас-Тіріті, Сем - на своєму улюбленці Біллі. Ранок був погожий, сонячний; про мету поїздки Сем здогадувався і нічого не запитував.
Спустившись з Кручі, вони рушили у бік Лісової Межі, дозволяючи своїм поні бігти неспішним підтюпцем. Переночували на Заячих Пагорбах; опівдні двадцять другого вересня вони вже спускалися розложистим схилом до узлісся.
- Он, здається, за тим деревом, пане, ви ховалися, коли вперше побачили Чорного Вершника, - сказав Сем, указуючи вліво. - Ех, та чи не наснилося нам усе це?..
Настав вечір, яскраві зірки висипали на небо, коли вони минали повалений дуб біля стежки, що звивалася серед густої ліщини. Сем мовчав, занурений у спогади. Фродо тихенько наспівував стародавню дорожню пісеньку; прислухавшись, Сем розібрав нові слова:
І раптом, начебто у відповідь йому, в глибині лісу продзвеніло:
