Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер (книги онлайн txt) 📗
Несподівана зміна теми заскочила Ерагона зненацька. У нього склалося відчуття, що Оромис нарешті зачепив ту тему, до якої наближався весь цей час.
— Я ж казав, — примирливо мовив юнак. — Щоб допомогти тим, хто страждає від правління Галбаторікса. Ну й через власне бажання помститися.
— То ти б'єшся з гуманних причин?
— Що ви маєте на увазі?
— Лише те, що ти б'єшся, аби допомогти людям, яким Галбаторікс завдав лиха, й не дати йому завдати лиха ще комусь.
— Саме так, — погодився Ерагон.
— Гаразд, нехай. Але скажи, мій юний вершнику, чи не матиме війна з Галбаторіксом ще гірших наслідків? Адже люди в Імперії живуть своїм буденним життям і їх мало хвилює безумство короля. Чим ти виправдаєш вторгнення на їхні землі, руйнування їхніх будинків, смерть синів і дочок?
Ерагон був так здивований і приголомшений питанням Оромиса, що аж рота роззявив. І жодна путня відповідь не спадала йому на думку. Юнак був переконаний, що має рацію, але не міг довести власної правоти.
— А хіба ви не вважаєте, що Галбаторікса слід скинути? — схвильовано мовив він.
— Я ж питав зовсім не про це, — почув юнак у відповідь.
— Але ж ви маєте думати так само, — наполягав Ерагон. — Згадайте, що він зробив із вершниками.
Умочуючи хліб у рагу, Оромис продовжував їсти, а Ерагон аж скривився від люті. Нарешті, закінчивши трапезу, ельф склав руки на колінах і невинно спитав:
— Ти засмучений?
— Так, — озвався юнак.
— Чудово тебе розумію. Утім, поміркуй над питанням, аж доки не знайдеш відповідь. Сподіваюсь, вона буде переконлива.
СЛАВА ЧОРНОГО РАНКУ
Вони прибрали зі столу й винесли тарілки надвір, де помили їх піском. Оромис покришив залишки хліба птахам, і обидва співрозмовники повернулись до хатинки.
Потому Оромис витяг перо та чорнила, й навчання продовжилось. Вони опановували Лідуен Кваедхі, письмову форму давньої мови, більш витончену, ніж руни людей чи гномів. Ерагон губився в загадкових символах, радіючи бодай з того, що наука принаймні не вимагає нічого, окрім механічного запам'ятовування.
За кілька годин, що їх вони провели над паперами, Оромис змахнув рукою й гукнув:
— На сьогодні досить! Продовжимо завтра.
Ерагон стомлено звівся, поглядаючи, як Оромис копирсається в сувоях паперів на полиці.
— Ці два написано прадавньою мовою, — пояснив ельф, повертаючись до столу. — А ось оці три — твоєю рідною. Вони допоможуть тобі опанувати обидві абетки, а також зрозуміти те, про що дуже довго розповідати.
Трохи поміркувавши, Оромис дістав з полиці ще й шостий сувій.
— Це словник, — ельф простягнув його юнакові. — Сумніваюсь, що ти подужаєш, але спробуй.
А коли він прочинив для Ерагона двері, той не витримав:
— Майстре…
— Слухаю тебе, Ерагоне.
— А коли ж ми нарешті почнемо працювати з магією?
Оромис сперся рукою на одвірок, ніби через утому, й, зітхнувши, нарешті сказав:
— Ти повинен довіритись мені, Ерагоне. Утім, ти маєш рацію, ми не будемо зволікати. Отож, облиш ці папери й ходімо вивчати таємниці грамаріє.
Оромис постояв на галявині перед хатиною, вдивляючись у гори, а потім, не озираючись до юнака, сказав:
— То що таке магія?
— Маніпуляція енергією за допомогою прадавньої мови.
— З технічного боку, так, — помовчавши, озвався ельф. — Багато хто знає тільки закляття й нічого більше. Однак твоє визначення не говорить про сутність магії. Магія — це мистецтво мислити. Це не сила чи мова, адже тобі вже відомо, що обмежений запас слів не є перешкодою для використання магії. Отже, магія спирається на організований інтелект. Бром зігнорував звичайний режим навчання, не вдаючись у тонкощі грамаріє, щоб озброїти тебе навичками для виживання. Я теж змушений його ігнорувати заради твоїх перемог у майбутніх битвах. Утім, Бром навчив тебе азів магії, натомість я відкрию найдавніші секрети, якими володіли лише найкращі з вершників. Ти дізнаєшся, як убити енергією, не більшою за ту, що потрібна, аби поворухнути пальцем. Я навчу тебе прийому, завдяки якому можна миттєво пересувати предмети з місця на місце, а також закляття, що дозволяє побачити отруту в їжі та напоях. Ти дізнаєшся про різні способи стеження, а також живлення енергією з навколишнього середовища. Ці способи такі потужні й небезпечні, що вершники-початківці їх ніколи не вчили. Але зараз ми в такій ситуації, що я мушу розкрити тобі всі таємниці, сподіваючись на те, що ти не станеш ними зловживати.
Звівши праву руку догори, Оромис вигукнув: «Адурна!»
Ерагон зачаровано спостерігав, як зі струмка біля хатини в повітря здійнялася водяна куля й попливла до ельфа, слухняно зупинившись перед учителем.
Вода в струмку, що сховався в затінку гілля, здавалась темною, а куля натомість була прозора, наче скло.
Усе ще вдивляючись у горизонт, Оромис гукнув «Лови!» й, не озираючись, кинув кулю Ерагонові.
Юнак зосередився й спробував був її схопити, але та хлюпнула на землю, щойно торкнулася його рук.
— Лови за допомогою магії, — з докором пояснив Оромис і знову вигукнув закляття. Водяна куля стрибнула до його рук, немов дресирована тварина. Цього разу він кинув її без попередження.
— Реіза ду адурна, — встиг промовити Ерагон, і куля зависла над його долонею.
— Не зовсім вдалий підбір слів, — скривився Оромис, — та все ж таки спрацювало.
Ерагон усміхнувся й прошепотів:
— Трхриста…
Куля різко змінила курс і полетіла в голову вчителю, однак не влучила туди, куди хотів Ерагон. Вона пролетіла повз ельфа, розвернулася й помчала назад до юнака.
Виявившись твердою, наче камінь, куля вдарила Ерагона в лоба, і він, немов підкошений, упав додолу.
— Ось так, — задоволено мовив ельф. — Краще було б ужити слово «Летта» або «Кодтхр».
Розвернувшись до юнака, він здивовано звів брови:
— Ну що ж ти робиш? Ану вставай! Нам ніколи вилежуватись на сонечку!
— Добре, Майстре, — простогнав бідолашний учень.
Коли Ерагон звівся на ноги, Оромис примусив його маніпулювати кулею найрізноманітнішими способами — надавати їй форми складних вузлів, змінювати колір та заморожувати, і все це виходило в юнака зовсім легко.
Вправи тривали так довго, що Ерагонові стало нецікаво й він ніяк не міг второпати, навіщо йому стільки вправлятися. Юнак боявся образити Оромиса, але зовсім не бачив сенсу продовжувати урок. Схоже було на те, що ельф навмисне оминав ті закляття, які вимагали чималих зусиль. «Я ж уже показав йому все, на що здатен, — нервувався Ерагон. — Чому ж він повсякчас повертається до найлегшого?»
— Вибачте, Майстре, — нарешті сказав юнак. — Але я давно все це знаю. Чи ми б не могли перейти до нових тем?
Коли Оромис озвався, м'язи на його шиї напружились, дихання стало уривчастим, а голос несподівано погрубшав.
— Бачу, ти ніяк не навчишся чемності, Ерагоне-вохр? Ну що ж, хай буде так!
Тоді обурений ельф пробелькотів закляття прадавньою мовою. У юнака враз скам'яніли ноги, він скрикнув від несподіванки, не в змозі поворухнутися.
— А спробуй-но тепер звільнитися! — запропонував Оромис.
Це був виклик, якого Ерагонові ще не кидали. Як перемогти чуже й незнане закляття? Він міг розірвати ці невидимі пута кількома способами. Найефективнішим він скористався б тоді, якби знав, як саме ельф його знерухомив: чи вплив на його тіло був прямий, а чи було використано якесь зовнішнє джерело. Тоді б він зміг спрямувати силу у зворотному напрямку або знешкодити силу Оромиса. Або ж використати схоже закляття, щоб заблокувати заподіяну ельфом шкоду. Утім, ця тактика передбачала пряме протистояння двох сил. «Це мало колись статися», — подумав Ерагон, бо розумів, що в нього не було жодного шансу здолати Оромиса.
Трохи поміркувавши, він сказав:
— Лосна калфіа іет.
Хвиля енергії, яка враз знесилила Ерагона, була більшою, ніж він сподівався, проте звільнитися йому не пощастило.
— Дуже нерозумно, — скрушно похитав головою ельф, — дуже нерозумно. Якби я вклав трохи більше сили в закляття, протистояння йому вбило б тебе. За жодних обставин не користайся абсолютом.
