Зоряний Корсар - Бердник Олесь Павлович (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
— Я ждатиму. Дуже, — просто сказала Галя. — А сьогодні? Ми підемо на дискусію?
— Підемо, Галю. Трохи пізніше. А тепер погуляємо.
Вони йшли алеєю, довкола снувала розмаїта юрба, буяли зеленню дерева, набиралися сили й снаги. Григір поглядав на Галю, непокоївся. Знає чи ні? Мабуть, ні. Бо якби знала — помітив би. Як це тяжко: йти поряд з коханою і не сказати їй про батька! Але ж він і сам ще не знає нічого. Сказати — вона одразу вибухне, побіжить кудись, щоб розпитати, дізнатися. А Григору хочеться, щоб у цей вечір ніщо не стояло між ними. Теж егоїзм. Егоїзм і черствість.
У квартирі по вулиці Героїв Революції їх зустріли молоді господарі — брат і сестра, друзі Григора. Батьки їхні поїхали до санаторію, й тому було вирішено дискусію провести у них.
— Віктор.
— Сіма.
— А це Галя, — відрекомендував Григір. — Медицина…
— Сьогодні суд, як ти знаєш, — сказала Сіма. — Ти, Галю, ким будеш? Свідком, слідчим, захисником?
— Ще не знаю, — розгубилася дівчина. — Я… подивлюся…
— Ти, Григоре, ще не ввів її в курс справи?
— Вона буде спостерігачем.
— Спостерігачем? Нейтральних не може бути! Нічого, вона визначить своє ставлення під час процесу. Прошу до вітальні. До речі, має бути дуже цікаво. Є священик, баптист, завітав навіть Сергій Горениця…
— Горениця? — здивувався Бова. — Той самий? Фізик?
— Еге ж! Відомий теоретик…
— Ти гадаєш, він щось скаже?
— Обіцяв, якщо буде цікава дискусія.
Григір і Галя увійшли до великої кімнати. Там уже сиділо з двадцять дівчат і хлопців, а також кілька літніх людей. Тривала невимушена бесіда, чувся сміх. Прибулих привітали, хлопці зацікавлено позирали на Галю. Вона сіла на краєчок дивана біля Григора.
Сіма та Віктор внесли стіл, поставили посеред вітальні. Накрили зеленою оксамитовою скатертиною, поставили три стільці. З сусідньої кімнати ввійшло троє — в напудрених перуках, у довгих плащах з блакитного шовку. Хлопець і дві дівчини. Вони були зосереджені, комічно грізні…
— Суд іде! — проголосив Віктор урочисто. — Прошу встати.
Хлопці та дівчата встали, переглядаючись, сміючись. Старші скептично усміхалися. Судді зайняли свої місця за столом.
— Прошу сісти, — сказав Віктор.
Головний суддя ударив дерев’яним молоточком по столу.
— Введіть підсудних.
Двоє хлопців, на грудях яких було написано великими чорними літерами «ЗАКОН», ввели чотирьох чоловік. Галя пирснула. Троє з них були розмальовані різними фарбами. Вони зображали богів різних народів. Четвертий підсудний був у звичайному одязі.
— Хто ж це? За що його судять?
— Крім богів, судимо сьогодні й людину, — сказав Бова. — Щоб зберегти справедливість.
— Зрозуміло, — сказала Галя, хоч поки що нічого не розуміла.
— Підсудні, — урочисто звернувся суддя. — Єгова!
— Я, — бадьоро відповів один з підсудних з чорною машкарою на обличчі.
— Зевс-Юпітер!
— Я, — велично озвався бородатий атлет і склав руки на грудях.
— Як стоїте? — сердито запитав суддя. — Це вам не Олімп. Опустіть руки.
— Слухаю, ваша честь, — розгублено сказав Зевс.
— Брама?
— Я, — сказав третій, поправляючи на голові багатоступеневу піраміду,
— Людина!
— Я, — ліниво озвався хлопець у сучасному костюмі. — Не знаю тільки, за що мене до цієї компанії?.. Я ж не міф, а реальність.
— Мовчи, — зауважив суддя. — Якщо винен, то відповідай. Перед законом всі винні. Ось так!
Присутні привітали таку заяву судді оплесками. Він жестом руки попросив тиші. Звелів підсудним сісти. Сам підвівся.
— Ім’ям Космічного Права суд розпочато. Виступати й відповідати лаконічно. Підсудні! Говорити тільки правду, одну правду! Ясно?
— Ясно, — хором відповіли підсудні.
— Чудово. Присягатися не треба. Ви завжди порушували клятви. Так або ні. Прокуроре!
Підвівся високий худий хлопець в окулярах.
— Ніяких особистих емоцій. Факти, тільки факти.
— Буде зроблено.
— Захисник!
— Я, — озвалася гарненька білява дівчина, що сиділа поруч Галі.
— Сентименти відкинути. Захист повинен бути гуманний, але без слинявості.
— Ваша честь, — зауважила захисниця. — Що за термінологія?
— Я тут господар! — гримнув суддя. — Слухати і підкорятися. Інакше — виведу.
Захисниця розвела руками і сіла.
— Кілька слів по суті звинувачення, — сказав суддя. — Слухайте уважно. Підсудний Єгова звинувачується в тому, що: а) створив антагоністичний світ; б) кілька разів нищив його; в) безліч разів використовував свою могутність всупереч інтересам підлеглих йому істот. Підсудний Зевс— Юпітер звинувачується в тому, що: а) покалічив батька й узурпував владу над світом; б) скористався прихильністю Прометея, а потім шляхом обману прикував його до скелі; в) користувався небесними блискавицями не на благо світу, а для своєї потіхи. Підсудний Брама звинувачується в тому, що: а) створив ізольований від єдиного безміру світ, чим позбавив його можливості пізнати істину; б) будучи всемогутнім, залишав у біді великих героїв, а то й приходив на поміч узурпаторам і демонам; в) обманював двох інших членів божественного Тримурті — Шиву та Вішну, не кажучи вже про менших істот. І, нарешті, Людина звинувачується в тому, що: а) маючи свободу волі, протягом тисячоліть прислуговувала деспотам і насильникам; б) сіяла розбрат у людському суспільстві, чим затримала на тисячоліття еволюцію; в) використала могутні сили розуму, подаровані природою, не на благо, а для самознищення. Почнемо з Єгови. Підсудний Єгова!
— Слухаю.
— Хто ви такий?
— Бог. Єдиний і неповторний. Творець неба і землі.
— Хто ваш батько, мати?
— Нема таких. Я сам собі батько й мати. Я од віку сущий. Ще нічого не було, як я вже був.
— Де? — запитав суддя.
— Поза часом і простором. У сучасних категоріях мислення цього пояснити не можна, — пихато відповів Єгова.
— А потім? Що сталося потім?
— Я створив світ. Небесний і земний. На небі я створив ангелів, на землі — людей.
— Далі?
— Ангели повстали. Я їх скинув з неба. Люди согрішили. Я їх втопив.
— Ви діяли злочинно, Єгова! Ви порушили закон.
— Я сам собі закон, — зверхньо заявив Єгова. — Не може ж моє творіння вказувати мені, що правильно, а що неправильно?
— Дивна логіка, — хмикнув суддя, апелюючи до присутніх. — Отже, мати чи батько мають право вбити, втопити чи мучити, закатувати своїх дітей?
— Певне, що так, — погодився Єгова.
— Мораль юрського періоду, — озвався хтось із слухачів. — Етика рептилій!
— Ти-и-хо! — сказав суддя. — Виведу! Єгово! Ви визнаєте себе винним у порушенні Космічного Права?
— Ні, — відповів Єгова. — Такого права нема. Отже, нема чого на нього посилатися. Я володар сущого і не дозволю…
— Ну, це ми побачимо, — перебив його суддя. — Сідайте! Підсудний Зевс-Юпітер!
Підвівся бородатий велетень.
— Зевс-Юпітер, син Кроноса!
— Ага. Тепер син Кроноса! А що ти вчинив зі своїм батьком?
— Та… скинув його!..
— Ай-я-яй, — докірливо похитав головою суддя, іронічно поглядаючи на усміхнені обличчя присутніх. — Як же так можна, всесильний Зевсе? Піднімати руку на батька?
— А він сам винен, — похмуро сказав Зевс. — їв дітей своїх. І мене б з’їв, якби…
— Зажди! Виправдовуватися будеш потім. Що ти зробив з Прометеєм?
— Прикував його до скелі. У дуже гарному місці. На Кавказі. Все-таки субтропіки. Я ж не прикував його, скажімо, на хребті Черського, де вічна мерзлота, а в смузі курортів Гагра — Сочі. Що йому ще треба?
— Та ти, я бачу, ще й дотепник? — здивувався суддя. — Гм, доведеться й це врахувати! За що ж ти його прикував? Адже він твій брат і помічник. Допоміг тобі втихомирити стихії, перемогти титанів.
— А навіщо він дав вогонь тим кузькам, нечисті земній?
— Себто кому? — вражено запитав суддя.
— А смертним. Людям. Вкрав на небі, поніс на землю. І тим порушив закон Олімпу. Я — єдиний цар, а він мене не запитав.
