Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Фэнтези » Сказання про дітей Гуріна - Толкин Джон Рональд Руэл (читать книги онлайн бесплатно полностью txt) 📗

Сказання про дітей Гуріна - Толкин Джон Рональд Руэл (читать книги онлайн бесплатно полностью txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Сказання про дітей Гуріна - Толкин Джон Рональд Руэл (читать книги онлайн бесплатно полностью txt) 📗. Жанр: Фэнтези. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Ні його, ні себе вона не намагалася втішити, адже зустрічала горе мовчанням і холодом у серці. А от Гурін тужив не криючись, і взяв він до рук арфу, і хотів було він скласти похоронну пісню, та не зміг, і зламав він арфу, і, вийшовши з дому, простягнув він руки до Півночі, й крикнув:

— Кривднику Середзем'я, зустрітися би з тобою віч-на-віч і завдати такої ж кривди, як володар мій, Фінґолфін!

Ночами, залишаючись на самоті, Турін гірко ридав, але при Морвен ніколи не згадував імені сестри. Єдиному другові в той час звіряв він скорботи і розповідав про домашню пустку. Той друг звався Садор, він був хатнім слугою в господі Гуріна, кульгавим і непомітним. Раніше Садор мешкав у лісі, та одного разу — чи то йому не поталанило, чи просто він невдало взявся за руків'я сокири — відтяв собі праву стопу. Нога без стопи зісохлася, тож Турін називав його Лабадалом, що означало Стрибунець. Тому що це прізвисько було породжене співчуттям, а не зневагою, Садор не ображався. Він трохи знався на обробітку дерева і працював на дворових будовах, виробляючи або лагодячи потрібний у домашньому вжитку дріб'язок. А Турін, аби друг зайвий раз не трудив єдину ногу, ходив і приносив йому все, що було потрібно. Якщо ж думав, що другові це знадобиться, то іноді викрадав потайки якийсь інструмент чи брус будівельної деревини. Тоді Садор посміхався і наказував повернути подарунки на місце.

— Давай щедрою рукою, але тільки те, що належить тобі, — казав він.

І винагороджував, як міг, дитячу доброту, вирізьблюючи для малого фігури людей і звірів; але понад усе Турінові подобалося слухати Садорові оповіді про його молодечі літа за часів Браґоллаху, бо той любив потеревенити про нетривалі дні розквіту сили, дні до каліцтва.

— Оповідають, що то була велична битва, сину Гуріна. Я покинув роботу в лісах і подався до війська, та в самій битві участі не брав, а інакше рани мої б уславилися. Бо ми прийшли запізно — тільки й устигли, що провести в останню путь катафалк зі старим володарем, Гадором, який поліг, захищаючи Короля Фінґолфіна. Я лишився в солдатах і пробув в Ейтель-Сіріоні, величній фортеці ельфійських королів, багато літ; а можливо, це тепер так здається, коли одноманітні літа йдуть собі одне по одному, не варті того, щоби їх пам'ятати. Був я в Ейтель-Сіріоні, коли на неї раптово та люто напав Чорний Король, а Ґалдор, батько твого батька, став воєводою, заступивши Короля. Ґалдора вбили під час того нападу. Ще я бачив, як твій батько, заледве досягти зрілості, перебрав на себе керівництво та владу. Оповідають, що пломінь його душі змушував теплішати навіть руків'я меча. Підкоряючись йому, ми загнали орків у піски, й відтоді та погань не сміла наближатися до стін фортеці. Жаль тільки, що битви хутко мені приїлися. Видно, досить надивився на пролиту кров і на рани. Тож я дістав дозвіл повернутись у ліси, за якими заскучив. Потім покалічився. Бо, тікаючи від страху, раптом з'ясовуєш, що лишень скоротив йому путь.

Отак Садор бесідував із Туріном, коли той підріс. Трохи пізніше Турін почав ставити багато запитань, на які Садор відповідей не знаходив, отож і подумав, що вчителів для хлопця настав час шукати серед тих, хто знає більше за нього. Якогось дня Турін спитав:

— А Лалаіт справді була схожа на дитятко ельфів, як казав мій батько? І що він мав на увазі, коли мовив, ніби вона ненадовго?

— Дуже схожа, — відказав Садор, — бо на зорі юності діти людей і ельфів виглядають так, ніби вони одного роду. Та діти людей ростуть поспішніше, і юність їхня хутко збігає. Така наша доля.

Тоді Турін запитав:

— А що таке доля?

— Про людську долю, — відповів Садор, — мусиш розпитувати мудріших за Лабадала. Проте всяк розуміє, що нам судилося швидко стомлюватись і помирати. Коли ж трапиться нещастя, то можна зустрітися зі смертю навіть раніше, ніж призначено. А ельфи не стомлюються, і помирають вони хіба від дуже серйозних поранень, їх можна зцілити від ран і печалей, згубних для людей. Дехто каже: навіть якщо знищити їхні тіла, ельфи все одно не зникнуть навіки. А от із нами — не так.

— То Лалаіт не повернеться? — запитав Турін. — Куди ж вона зникла?

— Вона не повернеться, — мовив Садор. — А от куди зникла — не знає жодна людина. Я, принаймні, точно.

— І так було завжди? Чи то якийсь лихий король наслав на нас прокляття, от як Згубний Подих?

— Не знаю. Темрява заступає наше минуле, бо лише дещиця сказань дійшла звідтіля. Можливо, батьки наших батьків мали що розповісти, але не розповіли. Тепер призабуто навіть їхні імена. А поміж нами та їхнім життям виросли гори, над якими вони тепер ширяють, прилітаючи хтозна-звідки.

— Може, вони боялися? — запитав Турін.

— Може, — відповів Садор. — Може, ми рятувалися втечею зі страху перед Тьмою, тільки щоби зустрітися з нею тут і не мати, куди тікати далі, крім як до Моря.

— Але ж ми вже не боїмося, — заперечив Турін, — принаймні не всі. Мій батько не боїться, і я не буду. Або так, як мати: боятимусь, але не покажу цього.

При цих словах Садорові здалося, що очі Туріна — це очі дитини, котра дуже рано подорослішала, й він подумав: «Горе — точило суворого помислу». А вголос промовив:

— Сину Гуріна та Морвен, Лабадалові не вгадати, що станеться з твоїм серцем, однак знаю напевне: дуже рідко і мало кому ти розкриватимеш його.

На це Турін йому:

— Мабуть, краще не розповідати про те, чого хочеш, але не можеш здобути. Та знай, Лабадале, я хотів би бути одним із елдарів. Тоді Лалаіт могла би повернутись, а я дочекався би сестри, навіть якби їй довелось іти дуже здалеку. Тільки-но доросту, піду в солдати до короля ельфів — так само, як ти, Лабадале.

— Ти багато дізнаєшся про них, — мовив Садор, зітхнувши. — То дивовижний і прекрасний народ, який панує над серцями людей. Однак часом мені здається, що нам було би найкраще не спіткати його на життєвій дорозі, не дертися надто високо. Бо і нині знання ельфійське давніше, ніж людське, та й самі ельфи горді та тривкі. Порівняно з їхньою світлістю ми темніємо, згоряємо швидше, і вагота судьби дужче тисне на наші плечі.

— А мій батько їх любить, — мовив Турін, — і без них він нещасний. Каже: то вони навчили нас заледве не всього, що ми знаємо, і завдяки їм ми спромоглися стати шляхетнішим народом. І ще він каже, ніби люди, котрі нещодавно прийшли з-за Гір, мало чим відрізняються від орків.

— Твоя правда, — відказав Садор, — правда принаймні про декого з нас. Але п'ястися вгору боляче, а з висоти можна легко зірватися додолу.

Тоді, місяця ґваерона, за ліком едайнів, року, якого неможливо забути, Турінові ледве виповнилося вісім літ. Поміж старійшинами давно вже ходили чутки про великий перегук і збір військ, але Турін про це не здогадувався, хоча помічав на собі незворушні батькові погляди, які зазвичай супроводжують любу серцю людину перед розлукою.

У той час Гурін, знаючи про мужність і слухняний язик Морвен, часто бесідував із нею про задуми ельфійських королів і про те, що станеться, коли ці задуми здійсняться чи порушаться. Серце його окриляла надія, а страх перед наслідками битви одступив, бо, на його переконання, жодна сила в Середзем'ї не здатна перевершити міць і розкіш елдарів.

— Вони бачили Світло на Заході, — казав він, — тож нарешті Темрява мусить відступити перед їхніми обличчями.

Морвен не суперечила; адже в товаристві Гуріна все, що породжувало надію, здавалося більш імовірним, аніж було насправді. Та в її родині також розумілися на ельфійських знаннях, і подумки вона додавала: «А проте, хіба не відступили елдари од Світла, хіба воно тепер не заховане від них? Може бути, що Володарі Заходу перестали опікуватися ними. Байдуже, що то — Старші Діти, невже комусь вдасться перемогти одну із Сил?»

На Гуріна Таліона не лягло жодної тіні цих сумнівів. І все-таки тогоріч, одного весняного ранку, він прокинувся обважнілий, мов після тривожного сну, і хмара заступила його світлі думи того дня, а ввечері він зненацька промовив:

— Коли мене прикличуть, Морвен Елезвен, я залишу на тебе спадкоємця Дому Гадора. Життя людей скороминуще, й у ньому, навіть у мирний час, багато невдач.

Перейти на страницу:

Толкин Джон Рональд Руэл читать все книги автора по порядку

Толкин Джон Рональд Руэл - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Сказання про дітей Гуріна отзывы

Отзывы читателей о книге Сказання про дітей Гуріна, автор: Толкин Джон Рональд Руэл. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*