Фанданґо - Грін Олександр (бесплатные полные книги txt) 📗
— Сеньйоре, — заперечив я, — я володію іспанською, наче рідною, хоча ніколи не був у Іспанії. Я знаю, крім того, англійську, французьку та голландську; але ж перекладач уже є?!
Відбулася загальна перехресна розмова між мною, іспанцем, перекладачем і членами комісії, причому з’ясувалося, що перекладач усвідомлює своє недосконале знання мови, а тому охоче передає мені свою роль. Іспанець жодного разу не глянув на нього. Очевидно, він захотів, щоб перекладав я. Комісія, втомившись від переполоху, теж не заперечувала. Тоді, звернувшись до мене, іспанець назвався:
— Професор Міґуель-Анна-Марія-Педро-Естебан-Алонсо-Бам-Ґран, — на що я відповів як звичайно, тобто:
— Олександр Каур (моє ім’я), — після чого засідання знов набуло офіційного характеру.
Поки що я перекладав звичайний обмін вітаннями, що висловлювалися по черзі комісією та іспанцем, які було складено в дусі того часу і які не заслуговують сьогодні на докладний переказ. Потім Бам-Ґран зачитав список подарунків, надісланих ученими острова Куби. Список цей викликав загальне вдоволення. Два вагони цукру, п’ять тисяч кілограмів кави та шоколаду, дванадцять тисяч — маїсу, п’ятдесят бочок оливкової олії, двадцять — апельсинового варення, десять — хересу та сто ящиків манільських сигар. Усе вже було зважено та занесено до комор. Але ті тюки, що лежали перед столом, містили речі, щодо яких Бам-Ґран сказав тільки, мовляв, з дозволу пайкової комісії, він «матиме честь негайно показати товариству все, що є в тюках».
Тільки-но я переклав ці слова, як по залі прокотився схвальний гул: очікувалося видовище, вірніше, подальший розвиток видовища, на яке вже перетворилася присутність делегації. Всім, а також і мені, стало напрочуд весело. Ми були свідками щедрого та мальовничого жесту, картинного, наче на малюнках, де зображено прибуття мандрівників у далекі краї.
Іспанці перезирнулися та тихо забалакали між собою. Один із них, простягши руку до тюків, раптом посміхнувся та доброзичливо подивився на юрбу.
— Всі дорослі — діти, — сказав йому Бам-Ґран досить чітко, так що я розчув ті слова; потім, зрозумівши по моєму обличчю, що я розчув, він нахилився до мене та заглядаючи в очі лезом своїх блискучих зіниць, шепнув:
VIII
Так м’яко, так вишукано пожартував він, лише пожартував, звичайно, але мені немовби міцно потисли руку, і я, з калатаючим серцем, не звернувши навіть уваги, наскільки сміливо та легко він надав своїм дивним натяком особливого змісту віршу Гейне, — зміст якого безмежний, — спромігся лишень мовити:
— Правда? Що хотіли ви цим виразити?
— Ми знаємо дещо, — сказав він звичайним своїм голосом. — Отже, приступайте, кабальєро!
Ледве цей настрій, оцей момент, подібний до несподіваного бриніння струни, завмер серед метушні, що піднялася навколо тюків, як я був знову занурений у свою справу, уважно слухаючи уривчасті слова Бам-Ґрана. Він говорив про поспішність свого від’їзду, вибачаючись, що привіз менше, ніж це було можливо. Тим часом руки іспанців, зі зграбністю котячих лап, піднялися з-під плащів, блиснувши вузькими ножами; повернувши тюки, вони порозрізали мотузки, потім швидко розпороли шкіру й полотно. Запанувала тиша. Глядачі юрбилися навколо, чекаючи, що ж буде. Тільки й чутно було, як за дверима сусідньої кімнати телеграфічно тріскотить друкарська машинка під похмурою, до всього байдужою рукою.
На цей момент зала вже була настільки набита клієнтами й службовцями КУБУ, що бачити, що відбувається могли лише ті, хто стояв попереду. Вже іспанці вийняли з тюка коробки з темними, короткими свічками.
— Ось! — сказав Бам-Ґран, беручи одну свічку і вправно запалюючи її. — Це ароматичні свічки для освіження повітря!
Сухою, блідою рукою підняв він вогника, і по просмерділій поганим тютюном залі війнуло тонкими пахощами, схожими на духмяне тепло саду. Багато хто засміялися, але тінь здивування лягла на деякі вчені фізіономії. Не розчувши мого перекладу, ці люди сказали:
— А, свічки, це добре! Мабуть, буде й мило! — однак по більшості облич ковзнуло розчарування.
— Якщо всі подарунки такі… — сказав сивий чоловік із червоним носом парубкові, що стояв, схрестивши руки, розчервонілий од надміру похмурості, — то що ж це?
Юнак презирливо зіщулив очі та сказав:
— Отож…
Тим часом робота посувалася жваво. Ще три тюки розповзлися під порухами гострих ножів. З’явилися відрізи чудового кольорового шовку, візерунчатий серпанок, білі панами, сукно й фланель, панчохи, рукавички, мережива та багато інших матерій, побачивши колір і блиск яких, я міг тільки здогадатися, що вони найкращої якості. Розрізаючи тюка, іспанці брали відріз або зразок, розгортали його та опускали до ніг. Із шелестом, одна за одною перетікали зі смаглявих їхніх рук тканини, і незабаром утворилася гора, наче у магазині, коли прикажчики викидають на прилавок все нові й нові зразки. Нарешті матерії скінчилися. Лопнули, впали мотузки нового тюка, і я побачив морські раковини, що розсипалися зі сухим стукотом; за ними посипалися червоні й білі корали.
Я аж відступив, настільки гарні були ці квіти дна морського серед складок шовку й полотна, — вони зберігали блиск підводного променю, що пронизує зелену воду. Вже стало смеркатися, у залі засвітили електрику, яка змусила ще більше блищати купи подарунків.
— Це — рідкісні раковини, — сказав Бам-Ґран, — і нам буде дуже приємно, якщо ви візьмете їх на згадку про наші відвідини та про океан, що отам, далеко!.. Він звернувся до помічників, жестом кваплячи їх:
— Швидше, кабальєро! Не затримуйте враження! Сеньйоре Каур, перекажіть товариству, що п’ятдесят гітар і стільки ж мандолін доставлено нами; ось ми зараз покажемо вам зразки.
Тепер шість найбільших і найдовших тюків було поставлено перед нами на підмостка; розгорнувши, іспанці оголили пальмове дерево тонких, міцних ящиків і обережно зламали їх. Там, перекладені вовняною ватою, лежали нові інструменти. Виймаючи гітари, одну за одною, обережно, наче сплячих дітей, іспанці витирали їх шовковими хустками, ставлячи потім біля столу чи опускаючи на купу кольорових матерій. Але скоро вже нема куди було класти, як лишень одну на другу, і довелося прохати глядачів розступитися. Грифи, а також деки гітар кольору темної сигари були прикрашені перламутровою інкрустацією, а де-не-де й золотою тонкою різьбою.
Поки з ними возилися, стояв примарний дзенькіт; іноді поштовх гітари об дерево зводив цей безладний передзвін у ніжний акорд.
Невдовзі з’явилися й мандоліни, також прикрашені перламутром і золотом. Мандоліни, поширюючи кругом мимовільний та гострий металевий дзенькіт од поруху людей, що торкалися їх, зайняли весь стіл і весь простір під ним. Роботу цю було закінчено доволі нескоро, так що я мав час подивитися в обличчя членам комісії та збагнути їхній вкрай напружений стан.
Справді, те, що відбувалося, стало набувати характеру драматичної сцени з сильним декоративним елементом. Канцелярія, короваї хліба, гітари, херес, телефони, апельсини, друкарські машинки, шовки й аромати, валянки й оксамитові плащі, олія й корали утворили на наших очах дивно дегустовану суміш, зневажаючу сірість установи бринінням струн, зі звуками іноземної мови, що нагадула про теплу країну. Делегація ввійшла в КУБУ, наче гребінь у волосся, утворивши хай недовготривалий, але яскравий і незвичний центр уваги, в той час, як центри адміністративний і продовольчий мимоволі уступали прибульцеві першість і характер жесту. Тепер господарями становища були оці церемонні смагляві оригінали, і гостинність не дозволяла навіть і найлегшого натяку на бажання припинити дійство, що стало апофеозом безпосередності й розкинуло строкатий свій табір у канцелярії «громадського постачання». Всупереч заведеному, робочий день став. Службовці посходилися звідусіль — із крамниць, приймалень, агентур, комор, паливного відділу, з лазні, перукарні, пральні, з буфету й службових кімнат, з бібліотеки й санітарії, і якщо навіть прийшли не всі, то в тих, хто не прийшов, не могла рушити з місця жодна цидулка. Пайовики, що поприходили за пайком, облишили отримання своїх продуктів, не бажаючи надати перевагу буденності над таким рідкісним інцидентом. Деякі з пронир, що все винюхують кругом, уже побігли у відділи клопотатися про видачу їм шоколаду й хересу, щоб, одержавши, таким чином, талони, уникнути подальших черг.
