Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Фэнтези » Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл (книги онлайн полностью .txt) 📗

Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл (книги онлайн полностью .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Дві Вежі - Толкин Джон Рональд Руэл (книги онлайн полностью .txt) 📗. Жанр: Фэнтези. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Так вони перейшли північний кордон Ітіліену, земель, які колись захищала фортеця Мінас-Ітіль, прекрасного краю пагорбів, лісів і чистих вод. Ніч видалася ясна, місяць світив щосили, і повітря ставало все теплішим та приємнішим. Судячи з бурчання Горлума, ці зміни його мало радували. Як звичайно, на світанку зробили привал. Тракт прорізав товщу високого пагорба; мандрівники піднялися на нього й озирнулися.

День вже зароджувався, і вони побачили, що гори крутою дугою йдуть на схід і тануть в серпанку. На захід хвилями тяглися похилі пагорби, зливаючись на обрії з просторою рівниною, залитою ранковим золотавим туманом. Гаї та переліски змінялися галявинами; над ними стояв солодкий запах смоли — гобіти помітили кедри, кипариси та інші, невідомі їм породи дерев. Різнобарвні лишайники покривали валуни, а на галявинах росла сила-силенна духмяних трав. Далеко занесло гобггів від Рівенделла, але тільки тут зміна клімату стала помітна. Весна вже оселилася в Ітіліені: гострі молоді пагінці пробили дерен, модрини випустили свіжі зелені пальчики хвої, червоні анемони розпускалися в траві, і лунко виспівували птахи. Ітіліен, покинутий сад Гондора, ще зберігав колишню мирну принадність.

Зі сходу його захищали Похмурі гори, досить віддалені, щоб не затемнювати заповідні ліси, з півночі — стіна Емін-Мейлу, а з заходу і з півдня відкритими долинами Андуїну, безборонно прилітали вологі теплі вітри з далекого моря. Дерева-велетні мирно старіли серед гомінкого потомства; у гаях перепліталися пахучі терпентини, лаври та оливи.

Млосно, гаряче-духмяно дихали мереживні тамариски, туя дурманила своїм запахом, аж голова чманіла. А ще росли там мирта і ялівець, чебрець обплітав скелі щільним килимком, шавлія квітла — синя, рожева та фіолетова. Сем помітив кмин, майоран і якусь незнайому навіть йому, досвідченому садівнику, травичку. Скелі та гроти майоріли білими зірочками ломикаменю; у заростях ліщини квітли анемони і примули, дрібні іриси розгортали свої гребінці. Темна зелень вінками оточувала маленькі озера, де збиралася вода гірських потоків, щоб текти далі, до Андуїну.

У пошуках притулку на день трійця зійшла з дороги і занурилася в море смолистих пахощів. Горлум чхав та відпльовувався, зате гобіти намагалися дихати якомога [233] глибше, а Сем навіть сміявся від нестримної радості. Швидкий струмок вивів їх до водоймища в неглибокій улоговині: вода заповнювала напівзруйнований старовинний басейн і стікала по кам'яному стоку. Різьблені бортики майже цілком укривав мох та батоги ожини. Світлі вістря ірисів оточували озерце, а на темній, трохи брижуватій гладіні лежали круглі листки латаття.

Гобіти дочиста вимилися і досхочу напились води прямо зі струмка. Але не було спокою під лаврами Ітіліену. За десять кроків від дорогиіюни наштовхнулися на сліди колишніх боїв і свіжі рани, завдані орками: тут яма, повна сміття та бруду, там стовбури, підрубані без потреби, зі злості, і приречені повільно вмирати на корені; вирізані на живій корі руни-замовляння або лиховісний Знак Ока. Сем зайшов якнайдалі, зовсім забувши про Мордор, — йому хотілося краще розгледіти і запам'ятати нові трави — і надибав за озером круг випаленої землі. Посередині круга — купа обгорілих, закіптюжених кісток та черепів. Повитиця і повзучі рожі-еглантерії вже почали затягувати цю рану, але сліди різанини та кривавого бенкету ще були досить свіжі. Сем поспішив повернутися до супутників, але нічого не розповів: нехай нещасні кістки спочивають мирно і Гор-луму не спаде на думку шукати там поживи.

— Тут ніде сховатися, — оце тільки й сказав Сем, — ходімо влаштуємося нагорі.

Вони увійшли до лаврового гаю і вляглися на підстилці з торішньої трави. Матові темні крони добре прикривали їх зверху, а з ближнього кедрівника долинав солодкий дух нагрітої живиці. Тут вони лежали, відпочиваючи, весь цей погожий день. Дуже хотілося погуляти по затишних галявинках, але орки, хоч і бояться сонячного світла, могли влаштувати поблизу засідку, та й чимало інших слуг Сауро-на стежило за цими місцями! До того ж Горлум навідріз відмовлявся йти вдень.

Жахливий Мораннон залишився позаду; і Семові, на відміну від Фродо, знову стали небайдужі життєві справи, особливо питання провіанту. Здоровий глузд велів берегти ельфійські хлібці на крайній випадок. Від того дня, коли Сем підрахував, що при найскупішій витраті хлібців вистачить на три тижні, один тиждень вже майже минув. «Ой, не [234] схоже, щоб ми встигли дістатися до Ородруїну, — розмірковував Сем. — А якщо нам ще пощастить повернутися, тоді як?»

Від нічного бігу, купання та свіжої води апетит розігрався зовсім уже безсовісно. Сем зі смутком пригадував щедрі сніданки і вечері в садовому будиночку на Кручі, аж нарешті придумав, як лихо сповити. Сем пошукав очима Горлума. Той явно збирався ушитися тихцем і вже стояв рачки.

— Гей, Горлуме! — покликав Сем. — Куди зібрався? На полювання? Слухай, старий кривляко, наші коржики тобі не до смаку, але, уяви собі, я б теж охоче поснідав чим-небудь для різноманітності. Ти, здається, обіцяв бути завжди до наших послуг? Отже, чи не пошукаєш чогось придатного для голодного гобіта?

— Так-так, — закивав Горлум. — Смеагорл пошукає. Смеагорл завжди допомагає, коли його просять, чемно просять.

— Ну, я, здається, просив чемно. Якщо тобі ще мало, будь ласка: дуже прошу!

Горлум зник. Його не було довго. Фродо з'їв жменю крихт, зарився в купу бурого листя і заснув. Сем пильно придивився до нього: світло майже не проникало крізь щільне листя, але обличчя і руки Фродо були чітко окреслені. Сем згадав, як він доглядав за пораненим у будинку Елронда; вже тоді часом тіло Фродо немов світилося зсередини. Зараз світіння стало помітніше. Риси Фродо дихали спокоєм, ані сліду страху і туги — знайоме, звичайне обличчя, ось тільки дуже постаріло. І дивовижно красиве, начебто різець часу підкреслив непомітні спочатку шляхетні риси. Звичайно, Сем Гемджи не вживав таких слів, бо не звик до них. Він просто похитав головою і шепнув: «Я його люблю. Він дивовижний і часом світиться. Але я його люблю все одно…»

Безшумно повернувся Горлум, глянув через плече на сплячого Сема і, мружачи очі, відповз убік. Сем пішов за ним. Горлум щось жував, задоволено буркочучи. Перед ним на траві лежали два прекрасних кролики. Горлум жадібно поглядав на них, але не торкав.

— Смеагорл завжди допомагає, - похвалився він. — Ось кролики, гарні кролики. Але пан спить, і Сем, напевно, теж хоче спати. Сем не хоче зараз кроликів? Смеагорл [235] намагається допомогти, але не може ловити дичину на замовлення…

Однак Сем заявив, що поснідати ніколи не пізно, тим більше коли можна поласувати печенею з кролика!

Усі гобіти вміють готувати, цьому їх навчають ще до абетки (до абетки не всякий і доходить!), але Сем був кулінаром видатним і до того ж набрався досвіду в поході. Не втрачаючи надії на краще, він всюди тягав за собою найнеобхідніші речі: кресало й губку, два казанки, що вкладались один до другого, дерев'яну ложку, двозубу виделку і пару шпигувальних голок; на дні мішка в бляшаній коробочці зберігався безцінний, вже помітно розтрачений запас солі. Ще потрібний був вогонь та деякі приправи. Сем дістав ніж, обтер дочиста заточив на камені і став потрошити кроликів, роздумуючи, як вчинити краще: йому не хотілося залишати сплячого Фродо одного ні на мить.

— Слухай, Горлуме, — сказав він, — є ще одне доручення. Візьми оці казанки та принеси води.

— Смеагорл принесе. А навіщо гобіту вода? Адже він вже помився і напився?

— Тебе не стосується: Незабаром довідаєшся. Чим швидше принесеш, тим швидше довідаєшся. І не попсуй мені посуд, бо я тебе самого на котлети порубаю!

Горлум пострибав геть, а Сем знову подивився на Фродо. Той, як і раніше, спокійно спав; Сема вразила виснаженість його рук та обличчя. «Та як же ж він охляв! Хіба годиться порядному гобіту мати такий вигляд? Ото вже зараз я його нагодую…»

Він відшукав на галявинці ямку, кинув туди купку сухого листя, набрав поблизу ломаччя, а поверх усього поклав кедрову гілку, щоб горіло довго. Землю навколо «грубки» старанно почистив і висік іскру кресалом. Спалахнув майже бездимний вогонь. Сем уже роздував його, коли повернувся Горлум. Опустивши на землю повні казанки, він вигукнув сердито:

Перейти на страницу:

Толкин Джон Рональд Руэл читать все книги автора по порядку

Толкин Джон Рональд Руэл - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Дві Вежі отзывы

Отзывы читателей о книге Дві Вежі, автор: Толкин Джон Рональд Руэл. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*