Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер (книги онлайн txt) 📗
— Це й у бою згодиться, — підтакнув Ерагон.
— Добре, що ви їх не вбили, — втрутилася Арія. — Фангури доволі рідкісні істоти.
— Але корів наших жеруть дуже часто, — буркнув з каюти Торв. — Ти б не літав, поки ми біля Беорських гір.
— Гаразд, ми залишатимемось на землі, аж поки не досягнемо степу, — пообіцяв Ерагон.
— Добре, — полагіднішав гном.
Коли вони зупинилися переночувати, гноми пришвартували плоти до велетенських тополь. Ама розпалював багаття, а Ерагон допомагав Ексвару вивести Сніговія на берег. Вони прив'язали коня неподалік від табору.
Торв керував установленням шести великих наметів, Хедін тим часом збирав хмиз, щоб багаття горіло до самого ранку, а Датмер витяг припаси з другого плоту й заходився готувати вечерю. Арія зайняла позицію спостереження на краю табору. Незабаром, завершивши свої справи, до неї приєдналися Ексвар, Ама й Трихга.
Коли робити стало нічого, Ерагон присів до багаття біля Орика та Шргнієна, який скинув рукавички й грів руки над вогнем. Кулаки гнома мали якісь металеві зубці.
— Що це? — здивувався Хлопець.
— Це мої Аскудгамлн, сталеві п'ястуки, — усміхнувся гном. Не підводячись, він гепнув по стовбуру тополі, залишивши там чималенькі дірки. — Непогано, правда ж?
— А як вони влаштовані? — спитав Ерагон. — Я маю на увазі, як ці шипи кріпляться до кулаків?
— Дуже просто. З допомогою цілителя ти поринаєш у глибокий сон і зовсім не відчуваєш болю, — пояснив Шргнієн. — Потім просто крізь суглоби тобі просвердлюють дірку… — Він раптом замовк і швидко заговорив з Ориком мовою гномів.
— Металеве гніздо вживлюють у кожну дірку, — переклав Орик. — Магія застосовується для того, щоб закріпити його, а коли воїн змужніє, у ці гнізда вставляють шипи різних розмірів.
— Ось поглянь, — усміхнувся Шргнієн, акуратно викрутив шипа з вказівного пальця й передав його Ерагонові. Той замислено покачав гострий шип на долоні.
— Я теж був би не проти мати такі кулаки, — повернув він небезпечний предмет.
— Це не для кожного, — застеріг Орик. — Мало хто з кнурланів має Аскудгамлн, оскільки можна втратити руку, якщо свердло зануриться аж надто глибоко.
Він тицьнув свого кулака під ніс Ерагонові.
— Бачиш, наші кістки товстіші за твої, — зауважив гном. — Це може не згодитися людині.
— Я матиму це на увазі, — озвався Ерагон, міркуючи про те, як чудово мати Аскудгамлн, якими можна пробити все на світі, окрім хіба ургалових обладунків.
Попоївши як слід, Ерагон подався до свого намету. Багаття відкидало досить світла, щоб він міг розгледіти силует Сапфіри, яка скрутилася ззовні, ніби вирізана з чорного паперу й приклеєна на полотняну стіну.
Ерагон сидів, натягнувши ковдру на коліна й потроху куняючи, але не хотів іще лягати. Він знову згадував про свій дім, думав про те, як там Роран, Хорст і що робить кожен у Карвахолі, чи досить тепло в Паланкарській долині, щоб фермери почали сіяти. Юнака охопило палке бажання побачити близьких та рідних людей.
Він дістав дерев'яну миску з наплічника й, витягши флягу з водою, наповнив її вщерть. А потім сконцентрувався на образі Рорана й тихо прошепотів: «Драумр копа».
Як і завжди, вода після цих слів спочатку стала чорною, потім посвітлішала, щоб показати викликаний об'єкт. Ерагон побачив Рорана, який сидів на самоті в кімнаті, залитій сяйвом свічки. «Напевно, Роран кинув свою роботу в Терінсфорді», — упізнав юнак будинок Хорста. Його двоюрідний брат сидів навколішках, зчепивши руки й утупившись у стіну, з чого Ерагон зробив висновок, що йому тепер непереливки. Утім, виглядав Роран цілком добре, хіба що був трохи напруженим, і це заспокоїло юнака. За хвилину він завершив свій сеанс, проказавши відповідне закляття.
Заспокоївшись, Ерагон вилив воду з миски й ліг, натягнувши ковдру до самого підборіддя. Він заплющив очі й провалився в теплий напівморок, що відокремлює свідомість від сну, і де реальність змінюється, повертаючи думки за вітром, де вільно розквітає творчість без будь-яких кордонів і де все можливо.
Незабаром ним заволодів сон. Більша його частина була небагата на події, але перед тим, як прокинутися, звичайна нічна ілюзія змінилася видінням, настільки чітким і яскравим, що воно видавалося реальнішим за саму реальність.
Отже, хлопець побачив перекинуте догори дриґом небо, що було затягнуте чорним димом. Ворони й орли кружляли високо над потоком стріл, який летів з обох боків у грандіозній битві. Чолов'яга в розколотому шоломі звалився в багнюку, його кольчуга була вся в крові, а обличчя він захищав здійнятими вгору руками.
Раптом з'явилася чиясь рука в бойовій рукавиці, яка була так близько, що закривала півсвіту. Вказівний палець владно показав на того бідолаху в багнюці…
Видіння все ще стояло в Ерагона перед очима, коли він повільно виходив з намету. Юнак розшукав Сапфіру неподалік від табору. Дракон гриз якусь упольовану поживу. Коли юнак розповів йому про видіння, той зупинився, намагаючись прожувати, потім смикнув шиєю й нарешті проковтнув шматок.
— Востаннє, коли таке було, — сказала Сапфіра, — це виявилося правдивим пророкуванням подій. Ти гадаєш, що воюють в Алагезії?
— Я не впевнений, — відповів Ерагон. — Бром казав, нібито я можу бачити в магічному кристалі лише людей, місця або речі, які пригадую. Утім, я ніколи не бачив цієї місцини. Як і Арії, коли вона вперше приснилася мені в Тейрмі.
— Можливо, Тогіра Іконока зможе нам щось роз'яснити, — тільки й сказав на те дракон.
Готуючись до мандрівки, гноми помітно повеселіли. Принаймні вони були куди жвавіші, ніж під Тарнагом. Коли вони рушали, Ексвар, який керував плотом зі Сніговієм, грубим басом заспівав пісню:
Решта гномів приєдналася до співу, переходячи на мову гномів.
— У мене було видіння уві сні, — дослухаючись до низького баса гномів, сказав Ерагон, пробравшись плотом до Арії. Та зацікавлено глянула, тож юнак про все їй розповів.
— Це не зовсім те, — вислухавши, обережно мовила Арія. — Я довго міркувала над тим, як ти зумів побачити мене, полонену в Джиліді. Я зрозуміла, що мій дух шукав тоді допомоги.
— Але чому саме в мене?
— Я вже звикла до Сапфіри за п'ятнадцять років, поки охороняла її яйце, — кивнула ельфійка вбік дракона, що плив за ними. — Тому й зверталася до того, хто був їй близький, подумки спілкуючись із тобою.
— Ти справді можеш зв'язатися з будь-ким у Тейрмі чи Джиліді? Адже тоді ти перебувала під дією дурману.
— Я могла б стояти під брамою Вройнгарда і все ще б чула тебе так само добре, як і зараз, — усміхнулась Арія. — Якби ти не побачив мене в магічному кристалі в Тейрмі, ти не бачив би нового сну. Мабуть, це якесь застереження. Загалом, це трапляється із чутливими істотами, але найчастіше з тими, хто володіє магією.
— Коли те, що я побачив, здійсниться в майбутньому, — спитав юнак, — чи можна йому запобігти? Хіба тут важать наші рішення? Наприклад, якщо я зараз кинуся в річку й потону, то нічого з того сну не станеться?
— Але ж ти не кинешся, чи не так? — опустила Арія вказівний палець у воду, пильно спостерігаючи за краплею, яка виблискувала тепер на ньому. — Давним-давно ельф Маерзаді отримав попередження про смерть від руки власного сина. Щоб уникнути цієї ганьби, він покінчив життя самогубством, рятуючи сина… Проте, як бачиш, він усе одно помер через нього. Те саме буде й з тобою, коли ти раптом схочеш уникнути власної долі шляхом самогубства. — Арія змахнула рукою, і крапля впала на колоду між ними. — Ми можемо знати, що з нами станеться, — додала вона, — та змінити цього не можемо.
