Камертон Дажбога - Бердник Олесь Павлович (версия книг .TXT) 📗
«Живі, що ви шукаєте поміж мертвими?»
Гледіс нагадала, що рішення — в Логосі. Думка, мисль. Разом з тим, як казали древні, «мисль речена є лжа». Цей афоризм можна висловити так: дух втілений обездушується, тобто — самозгублюється. Або — «зупинений рух самозаперечується». Рух є дух, мисль, розум, вогненне почуття. Тому мисль промовлена одягається у вбрання тілесності і — викривлюється, стає антагоністичною.
Висновок: дух, мисль повинні жити у своїй сфері.
Тобто — у мовчанні.
Де ж вихід?
Може, в ігноруванні логічних висновків? У безстрашних рішеннях — всупереч усяким «законам» і «правилам»?
Гм, гм… Щось намацується цікаве. Якби скоріше встати та до лабораторії, до співробітників…
Ми ігноруємо свідомість, увагу, спостерігача. Хоч уже ввели в космогонію антропний принцип. Це поки що так… для екзотики! А треба — для введення свідомості у всі моделювання Світобудови.
Людина — як Всесвіт.
Всесвіт — як Людина.
У кожному пристрої має відобразитися Всесвіт і Людина. В кожній мислі. В кожному законі юристів. У кожному формуванні соціуму. У всій масштабності, у всій повноті треба моделювати себе як Всесвіт, як повноту буття.
Скажуть: як це можливо? Людина мізерна, тимчасова, тлінна.
Хто це сказав? Хіба не звучить з прадавності: «Царство Небесне внутрі вас». Як можна сказати точніше, ясніше, зрозуміліше?
Проте вимагатимуть, щоб ця геніальна мисль була трансформована у квазінаукові термінологічні лахи. Наші «мудреці» скоріше загорнуться у ганчірки вчорашніх канонів, аніж вийдуть під сліпуче сонце правди.
Свідомість — сонце тілесної системи. Хіба так важко збагнути?
Тіло «обертається» довкола сонця свідомості, а не свідомість довкола тіла. (Древній Птолемеїв забобон). Свідомість — ядро, зоря. «Планета» чуттєвості (тіло) освітлюється світлом свідомості. Чуттєвість має цикл обертання, певний ритм, сприймаючи промені сонця свідомості (Духу). Як тільки сонце заходить за обрій тілесності, настає цикл «сновиду» — відкривається «тіньова» смуга буттєвості.
Дуже цікава модель Антропосистеми — із сонцем свідомості в центрі.
Гм. А Сократ, Христос, Будда, Платон, Сковорода давно збагнули це. Та біда — практична наука потрапила в полон до «прагматиків», тобто — до найгрубіших очевидістів. Жорстокі «пахани» світової антидуховної банди загнуздали менталітет людства на всіх рівнях життєвої динаміки для задоволення найпримітивніших потреб та почуттів.
Треба рвати, рвати будь-яку павутину. Навіть найбарвистішу…
Уночі спробую знову порозмовляти з Чорним Папірусом. Добре, що Горіор та Гледіс залишили його мені. Як їм вдалося взяти його в моїй квартирі? Невже вони всюдипроникаючі?
— Чорна Грамото! Ти чуєш мене?
— Всесвіт завжди чатує. А я — Всесвіт.
— Але ж Всесвіт і Людина?
— Якщо вона — Людина.
— Тоді я не повністю Людина, бо падаю в дрімоту, сплю, втрачаю свідомість.
— Свідомість не втрачається. Просто фізичний розум Сергія Горениці безсилий обняти могутній стрибок вектора уваги з орбіти на орбіту. Коли оволодієш таким всеохопленням, такою повнотою — тоді станеш Всесвітом.
— Може, тут наша біда, що люди утвердили свій примат, свою «першість», ще перебуваючи далеко від стану осягнення навіть масштабів Сонячної Системи, вже не кажучи про Галактичні величини.
— Суть хіба в масштабах? Які можуть бути «масштаби» в Надмірності? Великість чи малість тчуться у дзеркалах мари, ілюзії. Давай поміркуємо про те, що ти згадав. Про ідею «примату», «першості» людини. Це дозволить тобі краще збагнути стежку до оволодіння стрибками з орбіти на орбіту атома Світобудови.
— О Папірусе! Я починаю розуміти.
— Зажди. Скажеш «гоп», як перескочиш! Здається, так гумористично кажуть у твоїх земляків? Чудовий афоризм! Там, де мене сформували, в Системі Ара, поняття «гоп» відсутнє. А жаль! Слухай же… Що сформувало Людину Мислячу? Спробуй сформулювати коротко, в одній фразі.
— Гм. Якщо коротко, то вся сукупність сил Всесвіту — Макрокосмосу і Мікрокосмосу. Власне, це говорили ще древні елліни: все сотворено любов’ю Геї та Урана, Землі й Неба.
— Гарно мислиш. Ти ще повернешся до проблеми Урана як животворящої сили Буття. В ній рішення суті прориву.
— Он як! Поясни.
— Подумаєш на самоті. Маємо завершити роздуми про примат Людини. Ти сказав, що вона зачата і вирощена синтезом усіх космічних потенцій. І це — правда. А відтак — Людина має (повинна мати) ключі від цих сил, тримає в руках важелі планетарного і метагалактичного впливу. Запитую далі: в єдиному потоці Біосфери що є визначальною життєдайною силою? Найближчою до Людини?
— Я певен, що флора, рослинний світ.
— Безумовно. Тоді й ідея «примату» має розглядатися вельми обережно. Бо якщо «лідерство» — то для чого, навіщо? Хіба лише для самого «лідера»? Для його насичення та амбіції? Чи можливо, щоб Космос — Уранічне Дивоколо, творячи Людину, ждав, щоб вона знехтувала такі могутні життєдайні фундаменти, як флора, фауна, замінивши їх штучними (штучна їжа, штучне вбрання тощо)?
— Я зрозумів тебе, Папірусе. Очевидно, саморозкриття космічних потенцій повинне йти в напрямку сублімації, одухотворення, Преображення всього сущого, а не самозбереження Людини ціною деградації інших стихій та сил.
— Ти знову мислиш, як Горикорінь — твій першотип із Системи Ара. Спробуємо уявити образно. Лідер блискавиці прориває канал для небесного вогню, в цьому розряді об’єднуються Земля й Небо. Так і Людина — лідер життя, прокладаючи космічні шляхи, робить це для того, щоб зелена блискавиця Біосфери, дух квітки могли об’єднати розділені часом і простором світи спільною ниткою Матері Природи. Хіба є завдання величніше, аніж допомогти Матері в цій праці — сотворити вселенський Едем і доглядати його? Хіба таке завдання не синтезує в собі всі можливі потенції і задуми?
— Ти вже мені показував колись, Папірусе, Планету Квітів, я пам’ятаю їхню апологію краси і всеоб’єднання. Проте невже вселенський Розум — лише апологет Квітки?
— Тобі страшно стати чиїмсь апологетом? — Іронічно запитав Чорний Папірус. — Спробуй знайти в квітах ущербність, злочинність, шкідливість. Навіть звірі (і птахи, й риби) своїми статевими, святковими барвами наслідують квітам. Можна сформулювати закон квітки, при здійсненні якого звір сублімується в квітку, тобто — стає високодуховною Людиною.
— Який же це закон?
— Закон всевіддавання. Закон краси. Закон мовчання. Закон всеохопності. Закон жертовності. Закон любові. Закон довершеності.
— О, ти наділяєш квітку атрибутами Абсолюта?
— А раптом флора і є Абсолют?
— Тобто — Бог? Вітець Небесний?
— Ти сам промовив древнє слово вітець, тобто — віта, життя. Пращури, безумовно, знали про втаємничену суть Зеленого Дива планети. Проте це — один бік проблеми. Спробую висловити протилежну думку. А ти зумій об’єднати ці антиномії, або відкинь і те й інше.
— Про що ти?
— Слухай. Упродовж віків, окрім апологічної думки про флору, виникала й протилежна, антагоністична.
— Ти згадуєш про Драконоборців? Про фітофобів?
— Так.
— Я чув. Читав про них.
— Нагадую їхню концепцію. Флору, рослинний світ вони звуть Зеленим Драконом. Він у сукупності володіє колосальним правічним розумом (інтелектом), моделює будь-який психостан, проникає в найглибші лабіринти людських душ. Тим більше що саме він тче наші життєві тканини, м’язи, нейрони, шкіру, серце, легені, внутрішні органи. Ми лікуємося його квітами, корінням, листям, п’ємо його розчини. Вино з нього, харчі з нього, тілесна тканина тваринного живлення — з нього, мед з нього, запахи з нього. При народженні — квіти. При смерті — квіти. Весілля, кохання, вишивки, орнаменти, естетичні критерії, поетичні образи, сільське господарство, краєвидне оточення — всюди квіти, їхній гіпнотичний погляд. Квіти заворожують нас з правіку. Хто скаже, яка глибина такої естетичної одержимості?
