Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл (читать книги онлайн без .txt) 📗
- Ми шукаємо Намісника, - сказав Імраель. - Нам розповіли, що він десь тут. Хіба він поранений?
- І де Еовіна? - додав Еомер.
- Обоє вони тут, - відповів Гандальф. - Намісника Фарамира поранено отруєною стрілою, Еовіна при смерті. А Денетора більше немає на світі.
- Виходить, ми здобули безрадісну перемогу, - спохмурнів Імраель. - І заплатили дорогу ціну: обидві союзні країни залишилися без правителів! Теодена замінив Еомер. Хто ж замінить Денетора? Чи не послати за Арагорном?
- Арагорн уже тут, - людина в плащі увійшла до кола світла, і друзі впізнали спадкоємця Еленділа, хоч він і прикрив кольчугу лоріенським плащем, а з прикрас залишив лише зелений камінь Галадріелі.
- Я прийшов на вимогу Гандальфа як вождь арнор-ських дунаданів. Правити в місті і краї до одужання Фарамира слід тобі, володарю Імраель. А в усіх інших справах, мені здається, ми усі повинні в ці дні підкорятися Гандальфу.
- Насамперед досить стояти під дверима, - кинув маг. - Ми не маємо ані хвилини на розмови. Арагорн - остання надія наших хворих. «Рука короля зціляє», - так сказала вельми досвідчена Іорет!
На порозі будинку стояли двоє охоронців у чорно-срібному одязі: один високий, другий на зріст як хлопчик. Цей другий, угледівши Арагорна, радісно заволав:
- Блукачу! Оце так зустріч! Знаєш, а я відразу угадав, що це ти пливеш! А всі кричали «корсари, корсари!» і не хотіли мене слухати. Як же ти все це влаштував?
Арагорн, сміючись, потиснув руку гобіта. [123]
- Потерпи, друже мій, зараз не до балаканини...
- Як дивно він звертається до короля, - шепнув Імраель Еомеру. - Під яким же ім'ям ми будемо коронувати його?
Арагорн почув і відповів, усміхаючись:
- Нашою стародавньою мовою мене звуть Елессар - Скарб Ельфів, і ще Еновінтар, Обновник, - він торкнувся зеленого каменя на грудях. - Але нащадки, якщо вони в мене будуть, нехай звуться Блукачами. По-нуменорськи звучить непогано: Тельконтар...
З цими словами він увійшов до будинку; його відразу провели до хворих. По дорозі Гандальф розповів йому про подвиги Еовіни і Меррі, про те, що вони говорили крізь сон.
Арагорн оглянув спершу Фарамира, потім Еовіну і Меррі і похитав головою:
- Доведеться застосувати все, Ідо я знаю і вмію. Як тут не вистачає Елронда! Він набагато досвідченіший, ніж я...
Помітивши, які змучені Арагорн і Гандальф, Еомер запропонував:
- А чи не відпочити спершу вам самим?
- Відкладати не можна, - заперечив Арагорн. - Для усіх трьох, а особливо для Фарамира, кожна хвилина може виявитися фатальною.
Він покликав стару Іорет і запитав:
- Ти відаєш запасами лікувальних трав у цьому будинку, чи не так?
- Так, пане, - відповіла стара, - і запаси чималі, запевняю вас. Але їх не вистачить на всіх, хто бідує, а де взяти ще, навіть не уявляю... У місті через усі ці неподобства нічого не знайдеш, і будинки згоріли, і крамниці, хлопчиків-посильних мало, шляхи перерізані... Вже дуже давно не прибувають товари з Лоссарнаху. Ми якось обходимося, вигадуємо, що можемо, повірте мені, пане!
- Повірю, коли побачу, - перервав її Арагорн. - У нас мало не тільки ліків, але й часу на зайві пересуди. Чи ви маєте ацелас?
- Не знаю, пане. Щось не пригадую... Хіба брат-аптекар підкаже...
- Його ще називають целема, або королівський листок, - пояснив Арагорн. [124]
- А, ці! - здивувалася Іорет. - Зрозуміло, якби шановний пан так і сказав, я б відразу відповіла. Ні, цього ми не тримаємо. Мені навіть чути не доводилося, буцімто целема - лікувальний засіб! Ото, знаєте, бувало, коли ми ходили до лісу збирати трави, сестри казали: «Дивіться, оце королівський листок! Цікаво, звідки така назва? Якби я була королевою, то саджала б у своєму садочку зелень більш показну та корисну!» Хоча, якщо розім'яти такий листок, він пахне дуже приємно. Чи, точніше, підбадьорливо.
- Дуже підбадьорливо, - підтвердив Арагорн. - А тепер, сестро, якщо любиш Фарамира, використай заради діла ноги замість язика і біжи за цією самою непривабливою зеленню. Переверни догори дном усе місто і дістань!
- А якщо в місті не знайдеться, я поскачу до Лоссарнаху, - втрутився Гандальф, - і візьму шановну Іорет з собою: вона вкаже мені цю траву, а Тінебор покаже їй, як слід поспішати, коли треба!
Іорет метнулася виконувати доручення; тим часом Арагорн попросив інших жінок приготувати гарячу воду, а сам присів на постіль Фарамира, поклавши одну руку йому на чоло, іншу - на долоню. Обличчя пораненого вкривав липкий піт; він не помітив дотику - він ледве дихав.
- Сили залишають його, - сказав Арагорн Гандаль-фу, - і не сама рана в тому винна. Подивись, як добре гоїться. Якби його вразила стріла назгула, він не дожив би до сьогоднішнього ранку. Хто витягав стрілу?
- Витягав я, - відповів Імраель, - і першу перев'язку робив я, але стрілу викинув - було не до неї. Звичайна харадська стріла. Але хто, крім Чорного Вершника, міг нанести таку рану? Адже стріла ввійшла неглибоко, важливі жили не зачепила, звідкіля ж такий сильний жар, і слабкість, і така впертість недуги?
- Вплинуло усе разом: втома, душевний біль через батьківську немилість, рана і найгірше - подих Темної Сили. Фарамир дуже стійкий, але ще до початку війни він часто бував на затемнених землях, у Привражжі. А це все одно, як кожного дня пити отруту. Шкода, що я не міг прийти раніше!
Іорет відшукала і привела брата-аптекаря.
- Милостивий пане, це ви запитували про королівський листок, як його звуть у народі? Він же ацелас, або [125] целема мовою вчених, а ті, хто має поняття про мову Валінору...
- Так, запитував я, - перебив Арагорн, - і мені байдуже, назвеш ти його «асеа араніон» чи целемою, аби дістав хоч листочок!
- Прошу пробачення, милостивий пане, - зніяковів аптекар. - Я бачу, переді мною не простий воїн, а людина вчена. На жаль, цієї трави ми не маємо, оскільки лікуємо тільки найтяжчі хвороби. А целема, наскільки нам відомо, придатна лишень для освіження повітря і підбадьорення втомлених. Старим переказам вірять тільки старі жінки, такі як Іорет, та й ті просто повторюють слова, що колись запам'ятали, не розуміючи суті:
Як на мене, це просто жіноче марновірство. Ви, милостивий пане, самі розсудіть, чи є в цих віршах сенс і що з них витікає? Можу ще додати, що наші старі п'ють відвар цієї трави проти головного болю...
- Ну, коли так, ім'ям короля благаю: йди і пошукай якого-небудь старого, менш освіченого, але мудрішого, ніж тутешні мудреці! - не втримавшись, закричав Гандальф.
Арагорн опустився на коліна біля постелі Фарамира, не віднімаючи руки від його чола. Обличчя Арагорна зблідло від напруги, він повторював ім'я Фарамира усе тихіше, немов спускаючись слідом за ним у глибокий колодязь.
Прибіг Бергіль і приніс шість сухих листків, загорнених у хустку.
- Ось! - задихаючись, повідомив він. - Королівський листок. Правда, сухий. Зірваний приблизно два тижні тому. Згодяться?
Хлопчик, глянувши на Фарамира, гірко схлипнув. Арагорн взяв у нього хустку і сказав з посмішкою:
- Молодець, це саме те, що потрібно. Найгірше тепер позаду. Побудь тут і не сумуй. [126]
Він узяв два листки, подихав на них, зім'яв, і в кімнаті повіяло лісовою свіжістю. Арагорн кинув ацелас у чашку з приготовленим окропом; свіжий запах ще підсилився, нагадуючи ранок у краю вічної весни... Арагорн підвівся - очі його посміхалися - і підніс трунок до вуст Фарамира.
- Ви подивіться! - шепнула Іорет одній з доглядальниць. - Який запашний! Діє куди сильніше, ніж я вважала. Цей запах нагадує мені троянди з Імлот-Мелуї, я їх бачила дівчиною. Сам король не міг би побажати кращих пахощів!
