Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора (книги без регистрации полные версии .txt) 📗

Несхожість Геміша поширювалася і на його роботу, яка не стосувалася звичних для демонів царин музики та інших різновидів мистецтва. Натомість він мав талант до грошей: умів їх заробляти і вчасно помічав небезпечно слабкі місця в міжнародних фінансах і на валютних ринках. Свою творчу вдачу, притаманну всім демонам, він застосовував до написання зведеної таблиці фінансового стану тієї чи іншої компанії, а не на створення сонат; на тонкощах валютних бірж він знався так добре, що його консультації жадали президенти, монархи та прем’єр-міністри.

Ця незвична для демона схильність до економіки здивувала й зацікавила Метью — як і та легкість, із якою Геміш спілкувався зі звичайними людьми. Гемішу подобалося бути в їхній компанії; людські вади для нього поставали скоріш стимулятором діяльності, а не негативним подразником. Ось такий наслідок виховання у родині, де батьком був страховий агент, а мати — звичайна домогосподарка. Познайомившись із незворушно-холоднокровними Осборнами, Метью збагнув, звідки у Геміша така поблажлива симпатія до звичайних людей.

Потріскування дров у каміні та аромат віскі в повітрі зробили свою справу, і вампір, нарешті, розслабився та заспокоївся. Він нахилився вперед, легенько тримаючи келих між пальцями; червона рідина ясно іскрилася у світлі вогню.

— Навіть не знаю, з чого почати, — мовив він тремтячим голосом.

— Почни з кінця — ясна річ. Навіщо ти взяв слухавку і зателефонував мені?

— Мені треба було втекти від представника відьмацької породи.

Геміш на мить затримав погляд на приятелеві й помітив його очевидне збудження. Чомусь він не мав і краплини сумнівів, що цей представник був жіночої статі.

— А що в тій відьмі такого особливого?

Метью поглянув на нього з-під важких нависаючих брів.

— Все.

— Ой, ти потрапив у халепу — я правильно здогадався? — гаркавий акцент Геміша забарвився симпатією та здивуванням.

Метью розсміявся різким неприємним сміхом.

— Можна й так сказати.

— А ця відьма — вона має якесь ім’я?

— Так. Її звуть Діана. Вона історик. І американка.

— Ага. Богиня полювання, — неквапливо проказав Геміш. — А окрім древнього імені вона — звичайна відьма?

— Ні, — різко заперечив Метью. — Зовсім не звичайна.

— Авжеж. Ось у чім полягає складність ситуації. — Геміш став уважно вдивлятися в обличчя друга, шукаючи ознаки заспокоєння, а вампір сидів, як на голках.

— Вона з роду Бішопів, — сказав Метью і замовк. Бо вже давно знав, що від цього демона не сховається жоден, навіть найслабший натяк, і він неодмінно зрозуміє його значущість.

Геміш попорпався в своїй пам’яті й знайшов те, що шукав.

— Це ті, що з Салема в штаті Масачусетс?

Метью похмуро кивнув.

— Вона — остання з відьом Бішопського роду. Її батьком був такий собі Проктор.

Демон тихенько присвиснув.

— Подвійна відьма, з видатного роду поважних чаклунів. Половинчастість тебе ніколи не вдовольняла, еге ж? Звідси я роблю висновок, що це, напевне, надзвичайно потужна відьма, чи не так?

— Її мати — безсумнівно. Про її батька ж я знаю небагато. А Ребекка Бішоп — це особлива історія. У тринадцять років вона робила такі заклинання, які не під силу більшості дорослим відьмам, хоч якими б досвідченими вони не були. А її здатності провидиці, що проявилися іще в дитячому віці, просто вражали.

— А ти знав її матір, Мет? — вимушено спитав Геміш, бо Метью прожив надто багато життів і зустрічався з надто великою кількістю різних людей, щоб його приятель-демон все це добре пам’ятав.

Метью похитав головою.

— Ні. Хоча про неї багато розповідають, і значна частина цих балачок — заздрісні плітки. Ти ж знаєш, як буває з цими відьмами. — У його голосі з’явився неприємний відтінок, котрий з’являвся щоразу, коли вампір говорив про представниць цієї породи.

Геміш пропустив ремарку про відьом повз вуха і зиркнув на Метью через край келиха.

— А Діана?

— Вона стверджує, що не вдається до магії.

У цій фразі стирчали дві нитки, за які треба було смикнути. Спочатку Геміш смикнув за найлегшу.

— Як це? Зовсім не вдається до магії? Навіть тоді, коли треба знайти загублену сережку? Чи під час фарбування волосся? — недовірливо спитав Геміш.

— Вона не з тих, хто переймається сережками чи своєю зачіскою. Їй краще пробігтися три милі, а потім годину веслувати річкою в небезпечно маленькому човнику. Ось яка вона.

— Зважаючи на її походження, я щось не вірю, що вона зовсім не користується своїми магічними здібностями. — Геміш був до міри прагматиком і мрійником. Саме тому демону вдавалося так добре розпоряджатися чужими грошима. — Ти й сам в це не зовсім віриш. Ти хочеш сказати, що вона бреше?

Поставивши це запитання, Геміш смикнув за другу ниточку.

— Діана каже, що вдається до магії лише зрідка, і то з дріб’язкових приводів. — Метью завагався і замовк, а потім провів пальцями по волоссю, від чого те стало сторч, і сьорбнув вина. — Взагалі-то, я за нею стежив. Вона вдається до чаклунства більше й частіше, ніж стверджує. Я просто це нюхом чую. — Вперше з часу приїзду голос його прозвучав щиро й відверто. — Так пахне перед грозою наелектризоване повітря. Інколи я навіть можу це бачити. Діана світиться мерехтливим сяйвом, коли злиться, або з головою занурюється в роботу. «А ще — коли вона спить», — подумки додав Метью і нахмурився. — Господи, бувають навіть моменти, коли мені здається, що я відчуваю цю енергію на смак.

— Вона мерехтить?

— Це мерехтіння більше відчувається, аніж бачиться. Chatoiement, тобто її відьмацьке світіння, є дуже слабким. Іще в ті часи, коли я був молодим вампіром, мені траплялися відьми, які випромінювали ці слабкі імпульси світла. Тепер таке можна побачити лише зрідка. Діана не підозрює, що світиться, і не розуміє значущості цього феномена. — Метью здригнувся і стиснув кулак.

Демон поглянув на годинник. День тільки розпочався, але він вже знав, чому його приятель приїхав до Шотландії.

Метью Клермон закохався.

Увійшов Джордан — як завжди секунда в секунду.

— Тут на джипі приїхав помічник мисливців, сер. Я сказав йому, що сьогодні його послуги не знадобляться.

Дворецький чудово знав, що коли в полюванні бере участь вампір, то немає потреби в помічникові, який висліджуватиме оленя.

— От і добре! — Геміш підвівся й осушив свою склянку з віскі. Він із радістю пропустив би ще одну, але перед полюванням не слід розслаблятися, щоб не притупити своїх надприродних здібностей.

Метью підняв на нього погляд.

— Я піду сам-один, Геміше. Мені хочеться пополювати наодинці.

Вампір не любив ходити на полювання з теплокровними істотами, і до цієї категорії належали люди, демони та відьми. Зазвичай він робив виняток для Геміша, але сьогодні йому захотілося залишитися на самоті: так йому буде зручніше вгамувати свою пристрасть до Діани Бішоп.

— Ага, то ми не будемо полювати, — сказав Геміш, хитро блиснувши очима. — Натомість будемо підкараулювати і висліджувати.

Демон швидко придумав план. Згідно з цим планом він мав чимось зайняти голову свого приятеля, щоб той поволі розслабився і добровільно розповів йому про те, що відбувається зараз в Оксфорді. Таким чином, Гемішу не доведеться вивуджувати з нього потрібну інформацію.

— Ходімо, сьогодні прекрасний день. Ми чудово проведемо час.

Надворі Метью похмуро увібрався до пошарпаного джипа Геміша. На ньому вони полюбляли роз’їжджати в районі Кедзоу, попри те, що в елітарних мисливських колах Шотландії найпрестижнішим вважався «лендровер». Метью не заперечував проти їзди в авто з відкритим верхом у таку холоднечу, а Геміш вважав це виявом по-справжньому чоловічого характеру. Видираючись на пагорби туди, де зазвичай паслися олені, Геміш нещадно видавлював із джипа все, на що той був здатен, і Метью невдоволено морщився від завивання двигуна. Нарешті на наступному крутосхилі вампір помітив двійко оленів-самців і наказав Гемішу зупинитися. Метью тихо вибрався з авто і занишкнув біля переднього колеса, заворожено споглядаючи тварин.