Техану - Ле Гуин Урсула Кребер (серии книг читать онлайн бесплатно полностью TXT) 📗
Оґіон уважно вслухався у мелодію і слова пісні, а що досі йому ніколи не доводилося чути нічого подібного, то він вирішив дізнатися, звідки взялася ця співаночка. Люди висловлювали різні припущення, але зрештою хтось вигукнув: "Та це ж пісня тієї Жінки із Кемая..." Отак Оґіон подався просто в Кемай, крихітне рибальське містечко, в якому жила та жінка. Маг знайшов її будинок і постукав у двері своєю чарівною патерицею. А за кілька хвилин двері відчинилися і на порозі з'явилася стара жінка...
Тепер ти вже знаєш — пригадуєш, ми з тобою про це говорили? — що діти повинні мати різні дитячі прізвиська і наймення, так само кожна людина має якесь повсякденне ім'я, а то й прізвисько. Різні люди можуть називати тебе по-різному. Ось ти для мене — Терру, але згодом люди, можливо, наречуть тебе іншим, ґардійським, повсякденним ім'ям. А ще, коли ти станеш зрілою жінкою і все йтиме як належить, тобі дадуть Істинне ім'я. Це може зробити лише той, хто наділений чарівною силою, чаклун або маг, адже знання Істинних імен і є запорукою їхньої могутності. Імена — то їхня царина, їхнє мистецтво. Свого Істинного імені ти, можливо, ніколи нікому не скажеш, тому що воно стане осердям твого єства, твоєї душі, джерелом твоєї сили. А для когось іншого знання чужого імені може виявитися важким тягарем і серйозною небезпекою, тому наражати людину і себе самого на такий ризик можна, тільки безмежно їй довіряючи і усвідомлюючи необхідність цього вчинку. А великий маг, знаючи всі імена, може дізнатися, як тебе звати, навіть якщо ти мовчатимеш.
Так-от, я зупинилася на тому, що Оґіон — а він справжній великий маг — зустрів на порозі тісної хатини стару жінку. І тут він раптом ступив крок назад, високо підняв угору свою дубову патерицю і ліву руку, наче намагаючись затулити обличчя від всепоглинаючого вогню, і, отетерівши від жаху, приголомшено вигукнув істинне ім'я тієї жінки: "Дракон!"
У ту найпершу мить, як він потім сам мені розповідав, Оґіон взагалі не бачив ніякої жінки, а лише сяйво і велич полум'я, і блиск золотої луски та кігтів, і величезні драконові очі. Кажуть, що не можна дивитись у вічі драконам.
Потім видіння зникло, і замість дракона він побачив перед собою жінку, яка стояла на порозі, — трохи зсутулену, високу рибалку з міцними порепаними руками. Вона дивилася на нього, а він — на неї. А тоді вона сказала: "Заходь, вельможний Оґіоне".
Отак він увійшов до її будинку. Стара налила Оґіонові рибної юшки, вони пообідали разом, а тоді стали бесідувати біля вогнища. Оґіон думав, що стара володіє мистецтвом Перетворення, але ніяк не міг збагнути, хто вона насправді: жінка, котра обертається на дракона, чи дракон, здатний перетворюватися на жінку. Зрештою він запитав її: "Ти жінка чи дракон?" Але вона не відповіла йому, а натомість сказала: "Я проспіваю тобі одну історію..."
У черевик Терру потрапив мулький камінчик. Вони зупинилися, щоб викинути його, а потім дуже повільно рушили далі, тому що дорога круто повзла вгору, звиваючись поміж вивітрених кам'яних стін, порослих кущами і травою, в якій, ховаючись від літньої спеки, сюрчали цвіркуни.
— Ну так ось що вона проспівала Оґіонові: "Коли Сеґой наприпочатку світу підняв з морського дна земну твердь, то дракони стали першими дітьми землі та вітру, що гуляв над островами Земномор'я. Про це йдеться у "Пісні Створення". А в пісні тієї жінки йшлося ще й про те, що в сиву давнину дракони і люди були єдиним цілим, належали до одного народу, однієї раси і розмовляли Істинною Мовою.
"І були вони прекрасними, сильними, мудрими і вільними..."
— Але з плином часу світ постійно змінюється. Так було і з драконолюдьми: деякі з них, тяжіючи до первісної дикості, воліли безтурботно ширяти у піднебессі, натомість будь-яка творчість, наука і ремесла цікавили їх щораз менше. Їм просто хотілося летіти все далі й далі, полювати і пожирати свою здобич, нічого не знаючи та нічим не переймаючись, залишаючись вільними і дикими, прагнучи самої лише свободи.
Інші драконолюди, навпаки, дедалі рідше злітали у небо, зате збирали скарби, зміцнювали свій добробут, нагромаджували корисні знання і вміння. Вони будували палаци, замки і фортеці, де зберігали свої коштовності, щоб потім передати їх нащадкам. Їхні статки поступово зростали і примножувалися, тож згодом вони почали побоюватися своїх диких одноплемінників, які запросто могли прилетіти і спопелити у язиках полум'я все, що так важко створювалося і збиралося, нерідко лише через звичайну недбалість або з дикої примхи.
Натомість оті дикуни не боялися нічого. І нічого не навчилися. Через своє невігластво та безстрашність вони не могли звільнитися, коли нелітаючі родичі ловили їх у пастки, неначе диких звірів, і безжально убивали. Та згодом прилітали інші дикі дракони і металися, спалюючи чудові будинки, сіючи спустошення і смерть. Дикість і мудрість зійшлися в двобої, і слабший мусив стати жертвою сильнішого.
— Найбоязкіші боязкі намагалися триматися осторонь від того побоїща, а коли ховатися стало ніде, вони почали втікати звідти. Їм не бракувало ані знань, ані вміння, тож вони будували вітрильники і рушали на схід, подалі від західних островів, де серед зруйнованих веж шаленіли величезні крилаті створіння. Отак ті істоти, котрі поєднували в собі драконів і людей, розділилися на два різних племені — драконів, нечисленних і диких, яких невситима жадоба і безмежна лють розпорошили серед далеких островів Західних широт; натомість набагато чисельніший людський рід оселився у своїх багатих містах і містечках, яких повно і на Внутрішніх островах, і на півдні та сході. Проте деякі люди зуміли зберегти мудрість драконів — істинну Мову Створення... І саме вони тепер є чаклунами.
А ще, співалося в тій пісні, дехто з-поміж людей розуміє, що колись був драконом. Одначе і серед драконів є такі, що не забули про свою людську родину. І вони кажуть, що в ті часи, коли один народ ділився надвоє, деякі з їхніх все ще крилатих одноплемінників, котрі воліли залишитись і драконами, і людьми, знялися в небо і подалися не на схід, а на захід, через Відкрите море, на протилежний кінець світу. І там вони живуть у мирі та злагоді, великі крилаті створіння, дикі і водночас мудрі, з людським розумом і серцем дракона. І саме тому в тій пісні були такі слова:
Оце й усе, про що йшлося в пісні, складеній Жінкою з Кемая, і саме цими рядками вона закінчувалася.
— Тоді Оґіон сказав їй: "Коли я вперше тебе побачив, мені відкрилася твоя справжня сутність. А ця жінка, що сидить біля вогнища навпроти мене, по суті, не більше, ніж одяг, у який вона вбирається".
Але вона лише похитала головою і розсміялася, трохи згодом додавши: "Якби все було так просто!"
— А невдовзі після тієї зустрічі Оґіон повернувся в Ре-Альбі. І коли він розповів мені цю історію, то сказав: "Відтоді я постійно запитую себе, чи міг би хтось, людина чи дракон, дістатися туди, на захід від заходу? Хто ми взагалі такі? І як нам віднайти нашу цілісність?"... Терру, ти зголодніла? А ось і непогане місце для перепочинку, он там угорі, де дорога повертає убік. Звідти вже, мабуть, можна побачити Порт-Ґонт, ген у долині, біля підніжжя гори. Це велике місто, навіть більше за Вальмут. Ось дійдемо до повороту і трохи перепочинемо.
З високого закруту дороги перед ними й справді відкрився мальовничий краєвид: широкі схили, вкриті лісами, і кам'янисті луги стелилися аж до самого міста на березі затоки. А ще далі бовваніли стрімчаки, що охороняли вхід до гавані, темними водами якої снували різні кораблі, здалеку схожі на трісочки або на жуків-плавунців. А ген-ген, просто над дорогою і косогором, височіло скелясте урвище — так звана Перепадина, на якій, власне, і розташувалося село Ре-Альбі, що означає Соколине Гніздо.
