Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл (книги читать бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗

— Як гарно, що ви не залишаєте там човнів! — сказав Фродо. — А чи здатні коні перепливти ріку? [111]

— Авжеж, плавати вони вміють, — сказав Меррі. — Але що їм заважає зробити гак у двадцять миль до моста? Я ніколи не чув, щоб коні перепливали Брендівіну. Навіщо це їм?

— Потім розповім, коли будемо вдома… під дахом.

— Гаразд. Ви з Піном дорогу знаєте, тож ідіть тихенько, а я пощу уперед, скажу Череванчику, що ви знайшлися. Зберемо вечерю та все таке.

— Ми сьогодні вже вечеряли у Чудернакау — сказав Фродо, — але не відмовимось від другої спроби.

— Хай буде так! А дай-но мені цей кошик! — сказав Меррі і зник у темряві.

Від Брендівіни до нової домівки Фродо у Струмковій Ярузі треба було ще йти. Друзі оминули Садибний Пагорб, залишивши Брендідар ліворуч, і на околиці Брендітропу вийшли на головну дорогу від моста на південь. На півмилі північніше від неї відходила праворуч бокова доріжка. По ній вони пройшли ще пару миль і нарешті відчинили хвіртку у щільній огорожі. Дім у темряві був зовсім невидимим: він стояв осторонь, посеред широкої круглої галявини, оточеної деревами. Фродо обрав цей будинок саме заради відлюддя: можна було входити та виходити непомітно. Дім колись побудували Брендібоки спеціально для гостей чи тих родичів, кому набридло жити серед галасу й гаму Брендідару, — старомодна будова у сільському дусі, нібито справжня нора: довга, низька, одноповерхова, з дерновим дахом й круглими вікнами та дверима.

Поки йшли по трав'янистій стежці, дім здавався мертвим — усі вікна були зачинені віконницями й темні. Фродо постукав у двері, і Череванчик Бульбер відчинив їм; приємне світло пролилось на ґанок. Вони хутко увійшли, замкнули двері та більше не випускали світло назовні. За дверима вони побачили просторий передпокій з дверима обабіч; звідти у глиб дому йшов коридор.

— Подобається тобі? — спитав Меррі, виходячи з коридора. — Ми постаралися влаштувати все, як удома, але ж часу мали обмаль: адже ми з Череванчиком тільки вчора прибули на останньому фургоні.

Фродо озирнувся. Усе й справді нагадувало домівку: улюблені речі його та Більбові (як гостро нагадали вони про старого тут, у нових стінах!) стояли приблизно на тих же місцях, що й у Торбі-на-Кручі. Приємний, затишний дім — непогано було б справді оселитися тут на відлюдді… [112]

Фродо здавалося нечесним, що він втягнув друзів у цю історію, і він знову замислився, як сповістити друзям про близьке розлучення; але це треба було зробити цього ж вечора, поки ще не лягли спати.

— Все чудово! — із зусиллям промовив він. — Навіть не віриться, що це зовсім інший дім.

Подорожні скинули плащі і склали свої речі на долівці. Меррі провів їх довгим коридором униз до якихось дверей, прочинив ті двері, і звідти повіяло парою та пролилося світло.

— Лазня! — скрикнув Пін у захваті. — О Меріадок Благословенний!

— Хто перший іде митися? — спитав Фродо. — Той, хто найстарший чи найшвидкіший? Ти, друже Перегрій, у всякому разі будеш останній!

— Можна зробити краще, — додав Меррі. — Не варто починати життя на новому місці з суперечок. Там знайдете по цебру на кожного та великий казан з окропом. А ще мочалки, і рушники, і мило. Залазьте та мийтеся хуткіше!

Меррі з Череванчиком почимчикували до кухні на протилежному кінці коридора — пізня вечеря була майже готова. З купальної кімнати долітали уривки пісень, плюскіт води та хлюпання. Раптом голос Піна вирізнився серед загального галасу; він співав найулюбленішу з Більбових купальних пісеньок:

На завершення співу щось голосно заплюскотіло, і Фродо обурено зарепетував:

— Пін вирішив влаштувати собі водоспад. [113]

Меррі підійшов до дверей:

— Гей, чи бажають панове повечеряти та промочити горлянку?

Фродо вийшов, витираючи мокре волосся:

— Там у повітрі стільки води, що мені краще буде посохнути на кухні!

— Чи ви сказилися! — зойкнув Меррі, заглянувши до лазні: по кам'яній підлозі розтікалися калюжі. — Ото, Піне, ніякої тобі вечері не буде, доки все це не прибереш! Та поквапся, бо чекати не будемо!

Вони розсілися довкола столу, який присунули поближче до вогнища. Фредегар спитав майже безнадійно:

— Грибочків, либонь, ви вже скуштували досить?

— Хто тобі це сказав? — пирхнув Пін.

— Це — моя власність, — поважно сказав Фродо, — особисто мені подарована тіточкою Чудернак — найкращою з господинь! Геть зі своїми жадібними лапами, я сам їх поділю!

Гобіти прихильні до грибів аж до нестями, не те що люди. Саме тому Фродо у парубочі літа робив набіги на славетні городи Топлені, тому так гнівався Чудернак. Але зараз грибів було досхочу, навіть як на гобітанський апетит. А на столі стояло ж іще чимало інших страв, отже, коли скінчили, навіть Череванчик Бульбер зітхнув із задоволенням. Вони відсунули стіл і всілися біля вогнища.

— Приберемо пізніше, — сказав Меррі. — Тепер доповідайте. Я вже втямив, що ви мали пригоди — без мене! Це нечесно! Вимагаю докладного звіту, а найбільш хочу знати, звідки узявся шановний Чудернак та чому він мене так зустрів. Якщо судити з голосу, він чогось ПОБОЮВАВСЯ — щось не віриться!

— Ми всі побоювались, — відповів Пін по хвилі. — Та й ти б теж злякався, якби за тобою два дні полювали Чорні Вершники.

— Це хто такі?

— Чорні постаті на чорних конях. Якщо Фродо говорити не хоче, то я сам все розповім, з самого початку.

Він з усіма подробицями оповів про всі події, починаючи з Гобітону. Сем підтакував та додавав різні вигуки Фродо мовчав.

— Я б вирішив, що ви все вигадали, якби на власні очі не бачив ту чорну гидоту на пристані, - сказав Меррі, - та не чув, як злякався Чудернак. Як це розуміти, Фродо? [114]

— Братик Фродо воліє мовчати, — сказав Пін. — Але, мабуть, час уже йому розкрити карти. Досі ми нічого не чули, опріч натяків старого Чудернака щодо скарбів дядька Більбо.

— То тільки здогадки, — квапливо втрутився Фродо, — він нічого не знає!

— Старий Чудернак аж ніяк не дурний, — сказав Меррі. — Зір у нього гострий, багато чого вариться у його круглій голові, хоч з вуст не виходить. Я чув, що він колись ходив до Старого Лісу і чимало цікавого знає. Ти б хоч сказав, Фродо, чи вірно він угадав?

— Взагалі вірно, — неохоче визнав Фродо. — Це пов'язано з колишніми пригодами Більбо, і Чорні Вершники шукають чи, краще мовити, переслідують його або мене. Отже, якщо хочете знати, це все зовсім не жарти. Боюся, що не буде мені спокою ані тут, ані деінде. — Він окинув поглядом вікна та стіни, немов боючись, що вони зараз поваляться. Друзі його промовисто перезирнулися. «Зараз зізнається», — пошепки сказав Пін. Меррі хитнув головою.

— Гаразд, — промовив нарешті Фродо і рішуче випростався на стільці. — Я більше не можу це приховувати. Мені треба дещо повідати вам. Тільки не знаю, з чого почати…

— Здається, я можу тобі допомогти, — недбало сказав Меррі. — Хочеш, скажу сам?

— Що ти маєш на увазі? — занепокоївся Фродо.

— А ось що, дорогий мій: тобі дуже моторошно, бо не знаєш, як з нами розпрощатися. Ти з самого початку намагався піти з Краю, але біда налетіла раніше, ніж ти очікував, а тепер ти збираєшся з духом, щоб піти негайно, хоч і попри власне бажання. Ми тобі дуже співчуваємо!