Федія (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (книги онлайн полные версии TXT) 📗
--- Під цим тілом не б’ється живе серце. Та моя душа кохає тебе, і ніколи не забуде. Я не жалкую, що за час свого справжнього життя не зустрів кохання, бо боги мені подарували його після смерті. Це кохання житиме в мені вічно.
Дівчина ніжно обняла хлопця, і поцілувала. Та раптом тіло Тевія розсипалось на порох, і руки дівчини повисли в повітрі. Та хлопець не зник. Його душа, сяючи всіма барвами веселки все ще стояла перед нею.
--- Ти звільнився. --- розгублено, і одночасно з захватом промовила Федія.
Дівчина обернулась на няню. Наріта теж звільнилася від тягаря безсмертного тіла, в яке її посилила Магра. Прекраснішої душі ніхто ніколи не бачив. І вона і Тевій повільно піднімалися в гору до сяючого Алагіра.
--- Наріта, няня, ми тебе ніколи не забудемо. Ми все своє життя пам’ятатимемо, і любитимемо тебе. --- прокричала їй в слід Севіла.
--- Я теж вас всіх любитиму. --- відповіла жінка. --- Прошу вас, подбайте про моїх дітей. Їм дуже важко жити на світі сиротами. Ви знайдете їх у селищі Туламі у Каурдані.
Останні слова Наріти ледь вдалося розчути. За мить вона, Тевій і решта бранців темних сил, зникли з очей.
--- Що ж, здається нам час повертатися додому. --- з полегкістю зітхнув Карол. --- Нам вдалось зробити навіть більше ніж ми збиралися. Ми не тільки, повернули наших дітей, а і звільнили нашу зоряну систему від зла.
За його спиною закашлявся Теймур.
--- Ну, так. --- поправився чарівник. --- Це наші дівчатка звільнили світ від зла, а ми їм трохи допомогли.
Всі засміялися…
Карол відкрив прохід для повернення на Далмарію. Їх зустріли з розпростертими обіймами. Тут теж все змінилося. Пірати втратили свою надприродну силу, і швидко були переможені. Зараз вони сиділи зв’язані, під стіною напівзруйнованого храму, і боячись гніву своїх колишніх невільників не наважувались навіть поворухнутися.
--- Як довго нас не було? --- спитав у Ермса Карол.
--- З півгодини. Ми відбивалися з усіх сил. Нам на допомогу прийшли робітники, що працювали в день. Вони озброїлись і повернулись. Та нам однаково було непереливки. Багато з наших були вбиті. Ми вже почали втрачати надію на перемогу. Пірати тіснили нас все сильніше, та раптом просто попадали від безсилля. Вплив Магри на них скінчився, дякуючи вам.
--- А де ж, ті немовлята, по які ви ходили? --- спитав, з співчуттям у голосі, Замер. --- Невже не врятували?
--- Чому ж? Врятували. --- Карол показав рукою на дівчат. --- Ось наші немовлята!
--- Немовлята? Та їх заміж пора віддавати! --- засміявся колишній раб.
--- Так. Деякі плюси в цьому таки є. --- посміхнувся Теймур і обійняв дочку за плече
Пек з командою чекали на них в домовленому місці. Та вони були не самі. Біля Теймурового корабля, хитався на хвилях піратський корабель. Це насторожило мандрівників. Та ось на палубі з’явився сам Пек, і привітно помахав рукою. Все було в порядку. Пірати і тут потерпіли поразку.
«Севіла» з легкістю розрізаючи хвилі стрімко наближаючись до Туламі. У Карола і Теймура, з цим місцем було пов’язано багато спогадів. Капітан Пек взагалі був з відси родом і добре знав тутешні води. Дівчата стояли на палубі, і вдивлялися в Каурданське узбережжя. Наріта часто розповідала їм про свій рідний край, і її вихованки зараз впізнавали ці місця за описом. Та вони, навіть уявити нічого подібного не могли. Прозорі води моря, лагідно омивали вікові скали. Жовті піски пляжу, зелені пагорби радували очі дивовижною красою. Збудовані з жовтого каменю будиночки виглядали ластовинням на усміхненому обличчі підлітка.
--- Знаєш сестро, я не можу відірвати погляду від усього цього. --- звернулася до Севіли Федія. --- Мені здається, що все це марення. Ось я закрию очі, і все зникне. Ми знову опинимось у похмурому замку.
--- Не опинимось. --- посміхнулась Севіла. --- Тепер нас постійно оточуватиме ця краса, а ще ми скоро зустрінемось з нашими мамами. Татко розповідав, що моя мама дуже вродлива, і я на неї схожа.
--- Так, скоро. --- погодилась Федія. --- а от дочки Наріти, вже ніколи не побачать свою маму.
На очах у дівчини виступили сльози. Останнім часом Федія дуже змінилась. Знайшовши батька, вона відчула себе у безпеці. Їй вже не треба було самій захищатись, і вона дозволила собі стати просто слабою дівчинкою, і ця слабкість дивовижним чином личила їй.
Туламі був маленьким портовим містечком. В ньому була лише одна головна вулиця, на якій розташувалися контори торговців, магазинчики, готелі і питні заклади. Місцеві мешканці добре знали один одного. З ким би, чого не трапилось, одразу ставало відомо усім жителям, і навіть гостям Туламі. Зійшовши на берег, мандрівники одразу поспішили на ту вулицю.
--- Доцю. --- звернувся Теймур до Севіли. --- Саме тут, я вперше побачив твою маму.
--- І ти одразу закохався в неї?
--- З першого погляду. Колись я розповім цю історію.
--- А як, ти познайомився з моєю мамою? --- спитала Федія у Карола.
--- Це було за таких обставин. Що навіть важко в це повірити. Коли ми повернемося додому, мама сама тобі розповість. А зараз нам потрібно знайти людину, що була знайома з Нарітою.
--- Няня казала, що колись працювала в крамниці, де продавали скляний посуд. --- згадала Севіла.
--- Це гарна зачіпка. Гадаю, тут не так багато таких крамниць. --- підхопив ідею Теймур.
Попитавши перехожих, мандрівники з’ясували де знаходиться посудна лавка. Одразу туди і направилися. Прямо на порозі вони зіткнулися з дівчиною років десяти.
--- Дитино, ти не підсмажиш, де господар цього закладу? --- спитав Карол.
--- Он, за стійкою. --- показала дівчина.
Привітавшись з невисоким, лисуватим чоловіком, якого дівча назвало господарем, чарівник запитав:
--- Шановний, чи не знали ви жінки на ім’я Наріта?
--- Вона працювала в мене продавцем. Та нажаль два роки тому померла.
--- Про її смерть нам відомо. Ми її давні друзі. Вона прохала нас, якщо раптом з нею щось станеться подбати про її дітей. Нажаль, ми пізно взнали про її смерть. --- злукавив Карол.
Він же не міг розповісти крамареві, що узнав Наріту вже після її смерті.
--- Ви не знаєте, де зараз її діти?
--- Знаю. --- відповів господар лавки, і багатозначно глянув на шкіряний гаманець чарівника.
Карол поклав на прилавок два золотих кругляка. Чоловік швиденько згріб гроші, і показавши на двері відповів:
--- Ви щойно зустрічали меншу, Нілу. Вона інколи прибирає тут у…
Та мандрівники не дослухали крамаря і вибігли з крамниці. Добре що в цей час, вулиця була майже порожня. І вони помітили як дівчинка зайшла до одного з будинків в кінці вулиці. Діставшись до потрібної будівлі, мандрівники постукали у двері. Їм відчинила огрядна жінка.
--- Чого вам треба? --- грубо спитала вона.
--- Нам потрібно побачити Нілу. --- Виступила в перед Федія.
--- Навіщо вона вам?
--- Ми друзі її мами, і хочемо побалакати з нею.
--- У бідолашної Наріти було багато друзів, з усіма не перебалакаєш. А дбати про дітей довелося мені. Наче більшого клопоту в мене немає. --- затулила, прохід до будинку, своїми формами, господиня. --- Про що хочете балакати? Кажіть, бо не впущу.
Чарівникові знову довелося брехати.
--- Розмова піде про спадок.
--- Спадок? --- очі жінки заблищали від цікавості, трохи провагавшись, вона запросила неочікуваних гостей до будинку. --- Ну, тоді заходьте.
Ніла і її старша сестра, стояли неподалік дверей, і чули всю розмову. Та навіть голосу боялися подати. З усього було видно, що дівчата були залякані своєю опікункою. На єдине на що вони зважились без дозволу, це привітатися з гостями.
--- Ну, і що там про спадок? --- не запропонувавши навіть присісти, знову запитала господиня.
--- А заповіла Наріта, опіку над своїми дочками, Луною і Нілою, нам. --- Раніше за інших, обізвалась Хета.
--- Кому це, « вам»? --- виставивши у перед свої величезні груди, пішла у наступ на жрицю господиня.
--- Мені і моєму чоловікові Плато. --- не поступилась і на крок Хета.
