Повернення Короля - Толкин Джон Рональд Руэл (читать книги онлайн без .txt) 📗
- Проте, - казав Денетор, - не можна легковажно залишати форпости і стіну Раммас-Ехор, зведену тяжкою працею. Ворог повинен дорого заплатити за переправу через Андуїн. Він не може переправитися всією силою ні на півночі, де драговини захищають Кайр-Андрос, ні на півдні, в Лебенніні: там Ріка вже занадто широка. Виходить, ворог піде на Осгіліат, як і минулого разу, коли Боромиру пощастило перетнути їм дорогу. [75]
- То була тільки спроба, - нагадав Фарамир. - Тепер, якщо навіть втрати ворога будуть удесятеро більші за наші, це його не втримає. Йому не так страшно втратити цілу армію, як нам - одну роту. А вартові на далеких ділянках будуть відрізані, коли вороже військо прорветься до Пеленнору.
- А що буде з Кайр-Андросом? - запитав Імраель, правитель Дол-Амроту. - Його потрібно неодмінно утримати, якщо ми бажаємо захистити Осгіліат. Не можна забувати про ліве крило. Роханці можуть і не з'явитися. Фарамир повідомив, які величезні сили зібралися за Чорною Брамою. Не одна рать вийде звідтіля, і не в одному місці спробують вони подолати Ріку.
- На війні завжди ризикують, - заперечив Денетор. - Гарнізон Кайр-Андросу збільшити ми не можемо. Але берег Ріки і Пеленнор я не віддам без бою, якщо знайдеться воєначальник, здатний виконати наказ свого володаря!
Радники перезирнулися. Фарамир подивився прямо в обличчя Денетора:
- Я не стану супроти твоєї волі, батьку. Якщо доля взяла в нас Боромира, я піду куди скажеш і зроблю все, що зможу - замість нього. Чи правильно я тебе зрозумів?
- Так, - відповів Денетор.
- Тоді прощавай, батьку. Якщо повернуся, ти, мабуть, будеш ласкавіше ставитись до мене...
- Залежить від того, з чим повернешся. Ти будеш потрібен тут не тільки для військових завдань.
Останнім, хто розмовляв з Фарамиром перед його від'їздом на схід, був Гандальф.
- Не лізь у пазурі смерті, - попросив він. - Навіть у тяжкій сердечній скруті. Батько любить тебе, Фарамире, і доостанньої миті зберігатиме цю любов. Йди з миром!
По годині Фарамир залишив Мінас-Тіріт із купкою добровольців - захисників міста, яких йому можна було виділити; стоячи на стінах, люди марно намагалися зрозуміти, що діється в півмороці на руїнах Осгіліату. Інші з надією поглядали на північ, підраховуючи, скільки ліг відокремлює Гондор від Рохану.
- Чи Теоден прибуде? Він не забув про стародавній союз? - раз по раз запитували Гандальфа. [76]
- Прибуде, - відповідав маг. - Навіть якщо спізниться. Не забувайте: Червону стрілу він міг одержати в кращому разі два дні тому, а від Едорасу шлях неблизький...
Вночі дочекалися звісток. З берега Андуїну примчав вершник і повідомив, що з Мінас-Моргулу до бродів Осгіліату рухається військо; до нього приєдналися полки відомих своєю жорстокістю харадримів.
- Веде їх сам Вождь Дев'ятки, - сказав гонець, - і його ім'я наводить жах на усе по берегах Ріки.
Цими невеселими словами закінчився третій день Перегріна Тука в Мінас-Тіріті. Мало хто спав тієї ночі. Усі розуміли: надії на порятунок незначні, і навіть Фарамиру не втримати бродів на Андуїні.
Назавтра темрява не погустішала - далі було нікуди, - але вщерть наповнила душі. Знову сталі відомі безрадісні новини. Ворог перейшов Андуїн. Фарамир відступав, збираючи всі сили для зміцнення Раммас-Ехору, але військо супротивника було вдесятеро більше.
- Якщо Фарамир відступить до Пеленнору, - сказав черговий гонець, - ворог піде за ним по п'ятах. Переправа обійшлася ворогу не так дорого, як ми сподівалися. План нападу був докладно продуманий. На схід від Осгіліату потайки готувалася ціла флотилія човнів та плотів. Вони попливли через ріку усі разом. Але найстрашніше - це Чорний Вождь. Мало хто ризикує заступати йому шлях, а більшість втрачає мужність вже від його імені. Підлеглі ж слухаються його беззаперечно, кожен готовий горло собі перерізати за першим наказом.
Вислухавши гінця, Гандальф спохмурнів:
- Мабуть, мені варто бути не тут, а там!
Не встиг ніхто і слова вимовити - маг свистом підкликав Тінебора, блискавкою промайнув за ворітьми і зник. А Пін цілу ніч самотньо вештався по стінах, пильно вдивляючись у чорну пітьму на сході.
Знову лише по калатанню дзвонів можна було відрізнити початок дня: брунатна пітьма ущільнилася, як перед ураганом. Ще не замовк передзвін, як Пін помітив удалині вогні; вони спалахували подекуди уздовж лінії, що позначала укріплення майже невидимого в сутінках Раммас-Ехору. Вартові голосно загукали, солдати розійшлися по [77] бойових місцях. Червоні вогні множилися на обрії, і звідтіля вже долітав глухий гуркіт вибухів.
- Раммас-Ехор втрачено! - кричали люди. - Вони зруйнували стіну! Вони вже близько!
- Де ж Фарамир? - кусаючи губи, у розпачі вигукував Берегонд. - Невже загинув?
Перші правдиві повідомлення привіз Гандальф. Він з'явився близько полудня з кількома вершниками, супроводжуючи обоз фургонів. Під полотняними навісами лежали поранені, жертви жахливої сутички на Раммас-Ехорі. Гандальф негайно попрямував до Денетора. Намісник сидів у кімнаті на самому верху Білої вежі, Пін стояв поруч. Вікна були затягнуті каламуттю, начебто вежа занурилася у збаламучену воду. Денетор напружено дивився в північне вікно, немов сподіваючись почути далекий стукіт копит.
- Фарамир повернувся? - не обертаючись, запитав він.
- Ні, - відповів Гандальф, - але кілька годин тому він ще був живий. Він вирішив залишитися в ар'єргарді, щоб відступ не перетворився на втечу. Можливо, на якийсь час йому ще вдасться підтримати дух солдатів. У ворога нищівна перевага, тим паче, що їх веде той, кого я найбільше побоювався...
- Не... невже сам Володар Тьми? - ойкнув Пін, від переляку забувши про чемне поводження.
Денетор гірко посміхнувся.
- Ні, поки що ні, пане мій Перегріне. Він з'явиться після перемоги, коли настане година торжества. В бій за нього йдуть інші. Так чинять усі великі володарі, хай буде це тобі відомо. Якби не так, хіба сидів би я тут, міркуючи та очікуючи, віддавши на волю випадку навіть власних синів? Адже я і сам умію володіти зброєю!
Він встав і розгорнув свій чорний плащ - під ним блиснули панцир і гарда меча в чорно-срібних піхвах:
- Я не знімаю цього ні вдень, ні вночі, щоб тіло не старіло і зберегло силу.
- Проте, - втрутився Гандальф, - зараз твоєю країною намагається заволодіти від імені володаря Барад-Дуру найнебезпечніший з його прислужників, колишній Чорнокнижник, король Ангмару, а нині - проводир назгулів, бич страху в руці Саурона, сівач розпачу.
- У такому разі, ти маєш нарешті гідного суперника, Мітрандіре. Я давно знаю, хто розпоряджається воїнством [78] Чорного Замку. Хіба ти прийшов лише для того, щоб розповісти мені це, чи ти вирвався з бою, боячись зазнати поразки?
Пін стурбовано відвів очі: ці презирливі слова могли розгнівати Гандальфа. Але маг залишався незворушним:
- Ми з ним зустрінемось, і вже незабаром. Однак, якщо давні пророцтва справедливі, мій суперник від руки чоловіка не загине, а в який спосіб він загине, жоден мудрець не передбачає. Досі Чорний Вождь не виходить до першого ряду. Він дотримується тих же правил, що і ти, Денето-ре, - керує військом з безпечної відстані. Я ж повернувся сюди насамперед для того, щоб зберегти поранених; їх ще можна вилікувати. У стінах Пеленнору зяють тепер величезні проломи, незабаром армія Моргулу потече крізь них відразу в багатьох місцях. Я хотів би дати тобі одну пораду: треба приготуватися до вилазки. Найкраще пустити кінноту - це єдине, в чому супротивник нам поступається.
- Та й у нас її небагато, - заперечив Денетор. -Я вже лічу години до появи роханців.
- Інших гостей ми напевно дочекаємося раніше. Усі захисники Кайр-Андросу вже тут. Острів у руках ворога. Друга армія вийшла з Мордору слідом за першою і оточує нас з північного сходу.
- Тобі часто дорікають за погані новини, - посміхнувся Денетор. - Але я все це знав ще вчора звечора. Що стосується збройної вилазки, я про неї теж думав. Спустімось же до нижнього поверху і приготуймось!
