Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Фэнтези » Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл (книги читать бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗

Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл (книги читать бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Хранителі Персня - Толкин Джон Рональд Руэл (книги читать бесплатно без регистрации полные .TXT) 📗. Жанр: Фэнтези. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Фродо подивився спочатку на схід, на простір, не позначений на картах, безіменні рівнини, нерозвідані ліси. Подивився він також на північ, де світлою стрічкою лежала Велика Ріка, а Імлисті Гори здавались рядом жорстких зубів. На захід подивився він — і побачив розлоги пасовиська Рохана, і Ортханк, твердиню Ізенгарду, чорну спицю. На півдні, прямо під ногами Фродо, Андуїн, зігнувшись тугою хвилею, спадав з висот Рауросу у білопінну безодню; райдуга вигравала на хмарах водяного пилу. А далі відкрився Етер-Андуїн, широкі плавні, і безліч морських птахів, що білосніжною хмарою витали під сонцем, над нескінченними рядами хвиль морських, зелених із сріблом.

Але куди б Фродо не поглянув, всюди помічав він ознаки війни. Імлисті Гори кишіли, мов мурашник, орками, що висипали з тисяч печер. Під кронами Чорнолісся зійшлися у смертельній сутичці з хижими звірами люди та ельфи. [422]

Землі Беорнінгів палали. Хмара диму стояла над Морією, дим застилав межі Лоріену. Вершники мчали по травах Рохану; вовки сунули з Ізенгарду. Військові кораблі виходили в море з гаваней Хараду, зі сходу безперервно тяглись люди — мечоносці, списоносці, кінні лучники, візки вождів та навантажені вози. Вся міць Чорного Володаря прийшла в рух.

Потім, повернувшись знову на південь, Фродо помітив Мінас-Тіріт. Далеким та прекрасним здавався він; білі стіни, високі башти, гордовиті й досконалі, у гірському гнізді. Зубчасті парапети блищали крицею, на шпилях майоріли прапори. Надія ворухнулась у серці Фродо. Але Мінас-Тіріту протистояла інша фортеця — вона була і більша, і краще укріплена. Туди, на схід, мимоволі звернулись очі Фродо. Погляд його ковзнув по зруйнованих мостах Осгіліату, повз зяючі ворота Мінас-Моргулу, по горах, сповитих злими чарами, до Горгороту, жахливої долини у землях Мордору. Тьма заступала її від сонця- Крізь імлу пробивалось полум'я. Згубна гора курилась, дим величезним стовпом підіймався до неба. Там нарешті погляд Фродо затримався: він побачив, одну по одній, стіни, башти, бастіони — Чорний Замок, нездоланно міцний, вежу, твердішу за адамант, залізну гору, стальні ворота — Барад-Дур, твердиню Саурона. І надія покинула Фродо.

Зненацька він вловив погляд, що шукав його. Недремне Око, що чатувало у Чорному Замку, Око, яке направляла жорстока, несамовита воля, помітило його! Вражий погляд уп'явся в душу Фродо з такою силою, немов жадібні пальці стиснули його. Ще трохи, і гобіта буде пришпилено до місця, і стане точно відомо, де він… Око вже торкнулось Амон-Ло. Ковзнуло понад Тол-Брандіром… Фродо зістрибнув з сидіння, скоцюрбився, натягнув на голову каптур сірого плаща.

— Нізащо! Нізащо! — закричав він, ледве впізнавши власний голос, але тут же зірвався з місця: — Я йду, так, йду до тебе!

Він вже не тямив нічого. Аж ось, немов блискавка з далекої вершини, уразив його чийсь наказ: «Зніми його! Зніми! Дурнику, зніми Перстень! Перстень зніми!»

Дві сили змагались тепер за Фродо. На мить між ними встановилася рівновага, і гобіт зігнувся від жорстокої муки, але тут же став сам собою — Фродо Торбинсом, а не Оком і не Голосом. Тепер він міг вибирати вільно, ось тільки часу для вибору залишилось лиш на одну мить. Він зірвав Перстень [423] з пальця й побачив, що стоїть посеред ясного дня навколішках біля кам'яного сидіння. Чорна тінь, немов рука, що схибила та не влучила в ціль, пройшла над Амон-Хином, простяглась на захід і щезла. Небо стало тепер зовсім чистим, синім, у кронах дерев виспівували пташки.

Фродо підвівся, страшенно втомлений, але спокійний; Від душі в нього відлягло, воля зміцніла. Він голосно сказав:

— Тепер я зроблю те, що мушу. Принаймні, одне мені ясно: Перстень лиходіє навіть серед нашого загону, і поки не накоїв ще гіршого лиха, його треба віднести геть. Я піду один. Декому я не можу довіряти, а інші, кому я вірю, мені занадто дорогі: бідолага Сем, і Меррі, і Пін… Та й Блукач теж: він поривається до Мінас-Тіріту, і там він особливо знадобиться тепер, коли Боромир піддався злу. Я піду один, і негайно.

Він поспішно спустився по стежці назад до горобинової галявини, де розмовляв з Боромиром, зупинився й прислухався. Йому почувся шум та переклик голосів у лісі над берегом, десь унизу.

— Вони будуть шукати мене… Цікаво, чи довго я вже відсутній? А почуваю я себе так, немов багато годин минуло. — Він завагався був і промурмотів: — Що я можу вдіяти? Я мушу йти зараз або ж взагалі не піду. Більше нагоди не буде. Дуже, дуже не хочеться їх покидати, тим більше ось так, без пояснень. Але вони, безперечно, все зрозуміють. Сем зрозуміє обов'язково. А що мені ще залишається?

Повільно витяг він Перстень та знов надів. Зникнувши з видимого світу, він спустився з гори, і кроки його були ледь чутні, тихше шурхоту вітру у траві.

А супутники Фродо ще довго чекали на березі. Спочатку вони мовчали, занепокоєно походжаючи туди-сюди, потім сіли у коло та спробували порозмовляти про сторонні справи; згадували шлях, що вже здолали, небезпеки та пригоди, розпитували Арагорна про давню історію Гондорського королівства, про ті уламки колишньої величі, що збереглися тут, у старовинній прикордонній області Емін-Мейл: про кам'яні статуї королів, сторожові вежі Амон-Хину та Амон-Ло, про величезні сходи за водоспадами Рауросу. Але і думки, й слова їхні постійно переходили до Фродо та Персня. Яке рішення прийме Фродо? Чому так вагається?

— Він, на мою думку, вирішує, який шлях найбільш безнадійний, — припустив Арагорн. — Бо тут дійсно є над [424] чим поміркувати. З тих пір, як Горлум вислідив нас і таємниці нашого загону, без сумніву, вже не існує, рушити на схід — це майже безнадійна справа. Але від Мінас-Тіріту аж ніяк не ближче до згубного Вогню та до знищення Тягаря. Ми можемо затриматись там і чинити хоробрий опір; але як можуть намісник Денетор та його люди надіятись на успіх у тому, що навіть Елронд вважав вище своїх сил: зберегти Тягар у таємниці або відбити Ворога, коли він зі всією міццю своєю з'явиться одібрати свій скарб? Який саме шлях обрав би кожен з нас на місці Фродо? Не знаю! Зараз нам надзвичайно бракує Гандальфа…

— Прикра втрата, — зітхнув Леголас. — Але нічого не поробиш — ми маємо впоратись без його допомоги. Тож давайте вирішимо нарешті — таким чином ми й Фродо допоможемо! Покличемоі його та висловимо всі думки. Я раджу йти до Мінас-Тіріту.

— Я б теж віддав перевагу Мінас-Тіріту, — зізнався Гімлі. — Ми, звісно, були призначені тільки допомагати Хранителю і не зобов'язані йти далі, ніж забажаємо. Ніхто не наказував нам іти до Згубної гори, і присяги ми не давали. А все ж таки я залишив Лоріен, хоч це мені й важко далось. А тепер, коли ми зайшли вже так далеко, я знаю точно: Фродо покинути не можу. Якщо він піде до Мінас-Тіріту, я теж піду — а якщо ні, то ні.

— Я теж, — сказав Леголас. — Було б підлотою зараз кинути його.

— Вірно, підло було б зовсім залишити його, — сказав Арагорн. — Але якщо він піде на схід, то всім іти з ним не треба, та й не годиться. Чи нас восьмеро піде, чи двоє, чи навіть хтось один — надії на успіх однаково мало. Якби це від мене залежало, я б запропонував Фродо трьох супутників: Сема — він іншого й не допустив би, Гімлі та себе самого. Боромир повернеться до свого рідного міста, де його ждуть батько й народ; з ним могли б піти всі інші, або хоч Меріадок з Перегріном, якщо Леголас захоче нас покинути.

— Не бути цьому! — скрикнув Меррі. — Ми не можемо покинути Фродо! Ми з Піном з самого початку збиралися йти за ним повсюди, то й підемо. Звичайно, тоді ми не розуміли, як це буде. Там, далеко, в Краї та в Рівенделлі, все виглядало інакше. Відпустити Фродо у Мордор — це безглуздо й жорстоко! Чому ми не можемо зупинити його?

— Ми навіть повинні його зупинити! — підхопив Пін. — Саме це, я впевнений, його й непокоїть. Він розуміє, що [425] ми не згодимось відпустити його на схід. І він, бідолаха, не бажає нікого прохати. Уявіть тільки: одному йти у Мордор! — Піна пересмикнуло. — Але бідний старий Фродо, дурник, мусив був би знати, що прохати зовсім не треба. Час вже зрозуміти, що позаяк ми не в змозі його зупинити, то ми його не залишимо!

Перейти на страницу:

Толкин Джон Рональд Руэл читать все книги автора по порядку

Толкин Джон Рональд Руэл - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Хранителі Персня отзывы

Отзывы читателей о книге Хранителі Персня, автор: Толкин Джон Рональд Руэл. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*