Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Фантастика и фэнтези » Альтернативная история » Дикі білі коні - Білик Іван Іванович (читать полностью бесплатно хорошие книги txt) 📗

Дикі білі коні - Білик Іван Іванович (читать полностью бесплатно хорошие книги txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Дикі білі коні - Білик Іван Іванович (читать полностью бесплатно хорошие книги txt) 📗. Жанр: Альтернативная история. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Ляснувши жеребця широкою долонею по крупі, він здибив його й погнав уперед, за ним кинулися безсмертні, а Крес ступив додолу, пустив повідець і сів на витолочену траву. Віслюк почав лінькувато скубти щось там попід копитцями, а валка йшла й ішла повз них далі, рипуча й перевантажена, й ніхто не звертав уваги на самотнього старця з рудим віслюком на взбіччі.

А ввечері до старця знову прийшов його син Мах…

То було майже невірогідно, й Крес кілька сих днів тільки про нього й думав. Не бачилися рівно тридесять і два літа, й Крес давно вже вважав його мертвим.

Мах стрибнув із широкої гарби й завагався, чи цілувати вітцеві руку при всіх, але Крес упередив його й одвернувсь.

— Речи… своїм отим… — проказав він по хвилі, кивнувши невідь-куди, — що затіяли нерозумне. Так і речи: бичем — не мечем.

— Та в на-нас не сам-мі бичі! — вигукнув Мах, бо не по таку відповідь приїхав він до вітця, та старий Крес більше не мовив йому й слова. До самого заходу сонця вони так і рухались узбіччям: син пішки, а Крес на рудому віслюку.

Й аж поночі, коли ратна валка стала до ночівлі й скрізь запахло димом і підсмаженою шинкою, Крес і собі розвів маленьке багаттячко й випросив у вірменського лучника дві смужки в'яленини. Він уникав і дивитися на Маха, й син, озирнувшись кругом, сам почав:

- І не ті-тільки ми, людяни, отче! — Він, як і належить, вимовив «людяни». — Мідяни та-також підіймуться! І Єгипет, і Вавілон, і всі язики!

Крес підсмажував на слабкому вогні дві стрічки в'яленої конини, раз по раз обертаючи їх на шпичаку, й уся увага його була там, мовби син і не говорив нічого, коли ж і говорив, то не до нього, а так собі.

— Ти лише скажеш йому. Вівін тебе п-послухає!

Поряд ґелґотало своєю мовою кілька вірмен у гостроверхих клобуках. Один з них двічі байдуже глянув на Маха та Креса й знов одвернувся, нікого в них не признавши. Ліворуч сидів гурт ассірійців чи якихось інших семітів. Сі старанно молилися до повного місяця й теж не звертали на двох чоловіків уваги. Кресів син розходився й майже навкрик почав благати вітця, той же сидів, наче пастуший кумир, обхопивши герлигу обома руками, й дивився на свого рудого віслюка: єдине, що дала йому доля навзаєм.

І тільки геть перед обляганням, розіславши на траві куцу віслючу попонку, він сам собі проказав: «Бичем — не мечем…» І так і ліг, навіть не помолившись кумирам ночі, як се робив щовечора.

Вранці, коли він прокинувся, закляклий од холодної роси, Маха вже не було. Крес чув, як син удосвіта перемотав навої похідних ботів і гукнув йому: «Отче!..» Та Крес удав сплячого. Тільки одна сльоза набрякла десь у вічу й защеміла, й він міцніше стиснув повіки, й у голові майнула думка, що робові не личить мати синів.

Розділ 6

Увесь наступний день їм траплялися ладді, що далі, то більше, й коли Махова дієра вийшла з гирла в основне річище Істру, там було ніде повернутись. Туди й сюди сновигали судна всіляких розмірів, і коли б Мах не знав, що їх шістсот, міг би подумати й на тисячу, й на дві.

За високими насадами, щоглами та вітрилами мосту не було видно, хоч річка в сьому місці тяглася просто з заходу на схід.

— На лівий чи на правий берег? — спитав Прокл, нервово шкребучи руду бороду. Мах подумав і кивнув правуруч од себе:

— Да-давай до лівого.

Раті на лівому березі не було видно, певно, ще не почала переправлятись, тож безпечніше було б таки на лівому березі. Поки він блукав горами та степами Фракії, невідомо, що там змінилося й у який бік*

Міст вони побачили стадій за п'ять від того закруту, де річка розділялася спершу на два, тоді на три рукави, утворюючи великий клин у вигляді грецької літери дельти. Забувши все на світі, Прокл вигукнув, уражений небуденним дивовиськом:

— А-а-а!.. Такий міст могли зорудити тільки кумири!

— Його звів то-той самий Мандрокл Саміянин, що й на-на Боспорі.

Голос у Маха був холодний, і рудобородий грек засоромився свого вигуку.

— Відаю… — Тоді почуття гордощів удруге заполонило його, й він зблиснув очима: — Але такий міст не може зорудити жоден інший народ, крім еллінів.

Мах змовчав. На сей темат Прокл був ладен говорити годинами, й тоді з ним узагалі важко сперечатися. Хоча можна б сказати, що кожне велике творіння викликає захоплення тільки тоді, коли людина подарувала його своєму народові, а не зайді.

Він зумисне голосно гукнув керманичеві:

— Ку-ку-куди вернеш! Наїдеш на чужу трі…трі…трі…

Коли починав хвилюватись, Мах ще дужче заїкався, йому бракло повітря, й він круто червонів. І не від сорому, а з холодного жаху перед хворобою свого несолодкого дитинства. Йому часом починало здаватися, що, так ото засапавшись, він одного дня знову втратить мову, й сього разу назавше.

А він не мав на се права. Й перед вітчими кумирами, яких спаплюжили нашесники, й перед рідним народом, що соромиться своєї ганьби та свого нещастя й малодушно зрікається спаплюжених кумирів. Те, що втратили вітці, мають одвоювати сини, бо вже декому здається, що так усе й мусить бути, й так навіть спокійніше й краще, коли за тебе дбає хтось інший. І нікому й на думку не спаде, що той інший дбає, аби зручніше поганяти: як селянин про буйвола.

Вони скинули мотуз якомога ближче до мосту, в першій-ліпшій прогалині між кораблями. Тут ще виднів глибоко проораний у мулистому піску слід від головного хребця чиєїсь дієри чи трієри.

— Може, зженуть, — кивнув на той слід Прокл, але Мах нічого не відповів. Увагу його привернула купка греків у дорогих гіматіях. Вони стояли край самого мосту й жваво сперечалися, перебігаючи то до одних, то до других поручнів, збуджуючи в Маховому серці глухе роздратування.

Сі азійські греки почували себе тут, мов на чужому пиру, куди їх запросили розважитись, а вони все сприймають насправжки й навіть беруться допомагати слугам. Колись Мах сказав се своєму другові, й Прокл відповів:

— Ха! Ми, елліни, многі! То лише частка нас під Дарієм, а є ще ж і Спарта, й Афіни, й Корінф, і острови по той бік Егейського моря… Тому ми так легко дивимося на персів.

То була правда, й те, що Людія вся під персами, — теж правда, й ще гіркіша, бо людян, крім Людії, більш ніде не було, й коли їх не стане там, то не стане скрізь.

І тому людянин ніколи не міг дати собі волю й веселитися на чужому весіллі, бо не мав права розслаблюватись і забувати. Мах колись довго думав, чому він такий скутий у будь-якому товаристві. Спершу відносив се на карб отієї хвороби, що й досі вирізняла його з-поміж інших. Але людина з літами до всього звикається, мав би зрештою притертись і він, та не притирався. Кожна рибина почуває себе вільно тільки в своїй воді, й се виявилося всеосяжною істиною.

Сією думкою він теж колись поділився з Проклом, і рудобородий мілетянин розреготався:

— Як на те, то що ж виходить? Упіймай тунця, посади в садок і занур у його ж власну воду, де він народився? Ха-ха!

Се було давно, їм тоді минало, може, двадесяте, може, двадесять і друге літо, але та думка не переставала пекти йому й зараз. Якось, уже пізніше, Мах знову навернув Прокла до тієї розмови. Прокл не пам'ятав тих слів, і людянин упевнився, що грекам азійським усі моря по коліна, бо є ще й Еллада, по той бік моря.

Мах із Проклом, полишивши дієру на веслярського чільника Коя, що був після них найстаршим, подалися й собі до гурту греків біля мосту.

— Він та-там, — сказав Мах. — Я видів.

На мосту ще працювали теслі, з правого боку на доброго півпоприща бракувало поручнів, і технітарі поспішали. Мах подивився вздовж мосту, серце йому стислося. Полотно було струнке, ледь напружене течією, схоже на нубійський лук, і протилежний кінець його ледве мрів на правому березі широчезної річки. Певно, взавтра сосновими плотами мосту прогуркочуть перші сотні комонників Багабухші, й війна почнеться насправжки. Велика війна, що вселяла сподівання в серця багатьох людей і багатьох народів. І кожен своєю мовою молив своїх кумирів про своє.

Перейти на страницу:

Білик Іван Іванович читать все книги автора по порядку

Білик Іван Іванович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Дикі білі коні отзывы

Отзывы читателей о книге Дикі білі коні, автор: Білик Іван Іванович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*