Історія польсько-українських конфліктів т.1 - Сивіцький Микола (бесплатные онлайн книги читаем полные версии .TXT) 📗
Почергово слово брали:
Депутат, магістр Вненк, який висловив повне задоволення щодо оголошеної програми і підкреслив необхідність застосування у її реалізації вдалих методів.
Депутат Карліковський, підтримуючи без застережень оголошену програму, підкреслив необхідність економічного зв'язку польського населення з русинським і натиску на Православну Церкву, щоб вона з'єднувала своїх вірних з Польщею. Промовець просив якнайкраще відбирати чиновників, звертаючи увагу на їхнє ставлення до населення.
Сенатор Гедройць стверджує, що під новою програмою польська парламентська група підписується двома руками. Тези були оголошені у винятково сприятливій обстановці, а польське населення почало відчувати себе господарем на цій землі. Але потреба у засобах і людях є велика. Про гроші й численних ксьондзів повинні дбати всі. Римо-католицькі храми, забрані загарбницькими урядами, повинні бути повернені. Пан воєвода вдало розпочав польську політику, викликаючи до себе все більшу довіру, тому і виконання програми — промовець у це вірить — буде вдалим.
Депутат Шишко-Богуш каже, що депутати від Волині підсвідомо вже порушували у Сеймі певні справи, які відповідають новій програмі, що є єдино слушною, і її можна реалізувати.
Депутат Хмєлінський називає нову програму польською програмою. Звертає увагу на необхідність визнання всіма інстанціями на Волині принципів-засад цієї програми, як і ідеї ТНО. Говорить про недоліки у вихованні, яке мусить спиратись на християнські ідеали. Стверджує, що повинні знайтись гроші на виконання нової програми, а особливо сума 1/2 мільйона на побудову костелів і парафій.
Ксьондз сенатор Носалевський підтримує програму пана воєводи. Говорить про необхідність широкого ознайомлення з ним усіх чиновників на Волині. Роздумує над вибором методів, спрямованих на реалізацію плану.
Сенатор Пуласький каже, що програма 1929 року вже у 1933 році була неактуальною з огляду на події у міжнародному житті. Нема застережень щодо нової програми, яка вважається доброю і єдиною за нинішнього укладу відносин у Європі і Польщі. Промовець завжди відкидав українізацію церкви, тому з радістю приймає цей розділ програми. Просить підбирати добрі методи для реалізації програми.
Депутат Янковський каже, що підсвідомо висловив з трибуни сейму кількома днями раніше погляди, викладені у тезах. Прагне, щоб ця програма була політикою уряду, а не пов'язаною лише з особою воєводи. Якщо навіть колись зміниться воєвода, нехай залишиться програма, яка повинна бути постійним фактором і не може бути предметом гри у суспільстві. Промовець висловлює своє позитивне ставлення до програми і обіцяє познайомити з програмою всю 3-мільйонну вчительську армію, якою він керує в союзі польських учителів. Нарешті він говорить про ставлення до українських депутатів, заявляючи, що як польський депутат має право і прагне бути представником також українського населення.
Голова окружної Ради ТНО Левицький повністю погоджується з новою програмою, провідні думки якої він уже порушував ще рік тому у своєму листі від 8.1.1938 р., спрямованому до Головного правління Товариства Східних земель.
Пан воєвода Гауке-Новак дякує за одностайну позицію і готовність до співпраці. Говорить про методи праці та ієрархії проблем. Заступивши на посаду Волинського воєводи, розпочав працю із забезпечення міцних основ спокою і порядку Це питання було вирішене за тісної співпраці прокуратури і суду і не повинно більше повторюватись. Наступною працею є польська ділянка, де зусилля має бути швидким, але спокійним і ґрунтовним. Тобто вміла організація праці при уникненні подразнень повинна принести результати. Відносно цього населення мусить бути збережена справедливість у діях, яку воно дуже добре відчуває. Воєвода надає великого значення належному ставленню адміністрації до населення, тому хотілось би мати добірний склад службовців.
Проблема Православної Церкви розрахована на тривалий час. Після призупинення її українізації повинна наступити деполітизація костелу, а потім його повільна полонізація. У зв'язку з браком різних засобів до одночасного наступу на всіх напрямках промовець бачить необхідність наступу на певних ділянках, а захисту на інших. Потрібні нові ксьондзи, і тут уже є певні досягнення, але треба докладати зусилля набагато більші. Торкнувшись пропаганди, воєвода підкреслює необхідність об'єднання польських часописів, які видаються у Луцьку, і відповідної преси руською мовою. У справі виховання підкреслює, що це буде врегульовано паном міністром справ релігійних віросповідань і публічної освіти в дусі введення системи християнського виховання.
На завершення стверджує, що про проблему Великої України можна говорити в Києві або у Варшаві, але не на Волині, де не можна творити українського П'ємонту.
Воєвода з великим задоволенням приймає запевнення депутатів і сенаторів і просить їх, щоб захотіли ознайомитися з новою програмою, представленою різними суспільними групами. Сам бере на себе обов'язок безпосереднього ознайомлення з програмою керівників влади і голів громадських організацій на рівні воєвод.
На цьому збори оголошуються закінченими.
CAWGISZ 302.4.122.
У ліцеї поки що без змін
В убогій світлиці осередку Союзу сільської шляхти у Русін-Берестечку, у якій відсутня підлога, а стіни навіть не поштукатурені, цілий місяць травень відбувались травневі Служби Божі. Тепер кожний день відбуваються червневі Служби Божі. Певний громадський діяч з близького села позичив осередку з цією метою розп'яття, ліхтарі і навіть свічки.
На Службу Божу почали масово приходити зрусифіковані поляки православного визнання, яких у Русін-Берестечку є кілька десятків родин. Поляків у тому селі є лише кілька. Окремі з них живуть у крайній нужді, наприклад Юзеф Турецький — безземельний власник малесенького магазинчика, Кравчинський Фелікс — володіє лише 1/4 гектара землі, Домінік Жлобіцький — півгектара, Ян Жлобіцький — 2 га (погорілець).
Правління осередку ССШ з невтомним головою паном Карасінським Фр., малоземельним, який віддав своє приміщення повністю безплатно під вищеописану світлицю, постановило виставити хрест на кургані. Під цим курганом поховані польські солдати, які загинули у боях за Польщу у повстанні 1831 року. Хрест вони прагнули поставити ще у червні, аби принаймні у кінці цього місяця молитви могли відбуватись під голим небом, а не у малій, тісній каплиці, яка вміщала лише кілька осіб.
Купівля дубового стовпа на хрест, чотирьох стовпів, засува і штахет на огорожу, а також металевої фігури Господа Ісуса, загальною вартістю понад 100 злотих, тепер, перед жнивами, для тих бідняків є натугою понад їхні можливості, тим більше, що недавно вони спромоглися на закупівлю бонів позики протиповітряної оборони, по одному для кожного.
Прагнучи, однак, здійснити свій намір встановити Священний Символ, звернулись до Кременецького ліцею з проханням пожертвувати дубовий стовп на хрест. Як відомо, ліцей є власником кількох тисяч гектарів лісів на Волині, і пожертва одного дерева не завдала б ліцею великої шкоди.
Відповідь ліцею надійшла з… відмовою. Голова Карасінський заплакав. Ось зміст відповіді:
Кременецький ліцей, доповідь суспільних справ, Л. 615/39, Крем'янець, дня 24 травня 1939 р. Союз сільської шляхти у Дубні.
— У відповідь на лист від дня 16 травня 1939 року в справі надання одного дубового стовпа на встановлення хреста у Русін-Берестечку з повагою повідомляю, що Кременецький ліцей надає матеріальну допомогу лише тоді, коли впевнений, що громадськість, незважаючи на максимальне зусилля, не може виконати поставлене перед собою завдання. А через те, що встановлення хреста є мінімальним зусиллям для села, ліцей у допомозі принципово відмовляє. — Куратор Кременецького ліцею /-/ С. Чарноцький.
Пан голова осередку ССШ у Русін-Берестечку, коли писав звернення до Кременецького ліцею про шматок дерева на хрест, не уявляв собі, до кого звертається. Пан голова, напевно, не читав у польських часописах про похвальну діяльність Кременецького ліцею з поширення методів роботи Волинського Союзу сільської молоді, годування в народних університетах симпатиків комунізму і підтримки полумЄних гасел співжиття на кшталт: «Волинь — це Україна, а поляки тут — гості».
