Жлобологія - Жолдак Богдан (читать бесплатно полные книги txt) 📗
І вже потроху «шест» виходить на велику сцену, виник стріп-балет, не кажучи вже про кордебалети трансвеститів. І тепер ящик показує конкурси шестовичок. Працюють школи стриптизу, і, найголовніше, офіційно створені й для дітей школи танцю живота, а заодно шестування.
Жах, самі класичні музиканти плачуть од класичної музики, сидять у ямі й ридають, а мусять грати, що ж ти поробиш. Це ж коливання повітря, а люди плачуть, оддають за неї гроші, це — замість того, щоб купить ковбаси в супермаркеті. Вони виходять після концерту і чомусь відчувають себе щасливими — від чого? Їх же надурили. Жодного матеріального відчуття. Уже доведено, що таке виникає лише на фермах, що під Моцарта корови дають більше молока — це добре, тож Моцарта я б залишив, хоч люди од нього й не дояться, але. А всі інші мистці, які не збільшують надої, нащо вони потрібні?
Чув таку новину від медіа про американського фермера, який вирощував 320-кілограмових свиней, зайшов у свинарник, спіткнувся, упав — і його власні ж свині з’їли. Залишилася від нього тільки вставна щелепа — розумні тварини зрозуміли, що це неїстівне. Чому вони з’їли його? Тому що він їм Моцарта не вмикав. Якби була музика, то вони б її слухали і дали б йому підвестися і накидати в корито корму, а так... чоловік сам став кормом. То тому що неправильно Моцарт застосовується у сільському господарстві. Є така музика, яка, навпаки, негативно впливає на зростання соняшника, рапсу і т. ін. Це джаз, рок, етно — хіба ж годиться таке лабать? Дивна нація — японці, стоять поза європейськими цінностями, то в них косоокі роботодавці доплачують своїм працівникам, якщо ті ходять на концерти класики. В Америці, слава Богу, навпаки — отримують більше ті, хто в спортзалах тренажирує на собі біом’язи.
Корпоративне жлобство
Якщо ми п’ємо узвари або настоянки з трав, то ми не п’ємо кока-колу.
Корпорація глобального масштабу завжди думає над тим, щоб у найвідцаленіших закутках земної кулі пили одне і те ж — синтетичний сироп із синтетичними ж бульбашками. Цей чудодійний натиск газу покращує не так травлення, як випорожнення.
У нас біля Броварів, 56-й кілометр, поставили завод, аби всі навкруги пили цю розкішну рідину. І коли велетенська корпорація врізалась свердловинами у наші артезіанські жили — вода зникла у всіх навколишніх колодязях та криницях. Це факт. Такого раніше тут не було, ми вважали, що вода у Вкраїні невичерпна. Тільки ідіоти думають, що чиста джерельна вода краща, ніж кока-кола. Тепер людям привозять воду в цистернах. І селяни зраділи! Не треба йти до колодязя, таскати відрами: людям безкоштовно наливають воду з прекрасних металевих цистерн. Та ще в бонус дарують кока-колу. І дехто із селян вже не може поснідать без неї. Немовлята теж вередують, доки мама не дасть колки. Дитя робить перший плямк не з примітивної цицьки, а з кока-коли — і йому подобається! Як то кажуть: вустами младенця глаголить що? Кола.
Недаремно ж великий українець Андрій Воргола (Енді Ворхол) став великим митцем. Вчасно оспівав живописну пляшечку коли, перетворив її в артефакт. Ось якого мистецтва ми потребуємо; оспівати б ще плавлений сирок, та креативізувати. На жаль, Енді того не встиг.
Джинси як жлобський артефакт
Подивіться уважно на тих, хто в цивілізованих країнах слухає класику. На них — смокінги, мережані сорочки і шовк. А свого часу все людство на важких виробництвах носило робітничу робу, зокрема, джинси. Це ті, кого називали «реднеками» (червоношиї в перекладі). В копальнях ці штани успішно носили, однак із часом цей джинсовий витвір оцінили і в містах. Більше того, одяг з грубезної брезентини всюди тепер належно застосовують, і в вищих школах — теж. Це ж яка зручна куртка може вийти з неї! Ні урагани, ні бурі не страшні.
Груба тканина, прострочена дратвою і з заклепками. Це ж дивовижний винахід. Бо що таке фрак? Це ж ганьба! Ні дратви, ні заклепки. Яка його практична цінність? Наприклад, ти прийшов з концерту, чи можеш ти у фраку лягти в ліжко, підсунути до себе гамбургер, увімкнути порнофільм? А в джинсовому одязі ти можеш усе: і ходити на роботу, і в гості, і на риболовлю. Ти попробуй у фраку з довгими фалдами просто собі сісти на унітаз... навіть у туалет нормально не сходиш. Бо ці фалди легко сплутати з довгим туалетним папером — і що тоді? Інша річ — джинси, на тобі й твоїй дружині, мить — і вже. А був би на ній кринолін, ти б півгодини розшнуровував й на витребеньки витратив увесь чоловічий запал, бо там нема жодного зіпера, от у чім біда.
Робоча одежа — вона ж універсальна. Оно, слава Богу, Сталін усю нашу країну одягнув ураз у кухвайки й кирзяки, й люди радісно на це погодилися, а чому? Бо така роба найпрактичніша і для праці, і для концертів, і для кохання... Тому що вона — найдешевша, бо коли ти кохаєшся, а сам боїшся порвати на коханій труси чи там шовкові панчохи, й ці думки відволікають, то кирзові чоботи ти жодним сексом не порвеш.
Жлобалізм: любов вимушена і справжня
Бренд джинсячий. Це не як вимушена, вимучена любов, спровокована музикою. Коли чоловік не любить жінку, тут ніяка симфонія не зарадить. Бо це довго, це — прелюдія, це — увертюра.
Яка прелюдія після робочого дня? Вся прелюдія пройшла на робочому місці. Приходять додому і, не знімаючи улюблених джинсів, рідної футболки, вмикають порнушку, під неї з’їдають заготований чізбургер/гамбургер, а потім кличуть кохану Маню: «Ходи-но сюди-но!» і, нарешті, кохаються. Усі задоволені.
Усі проблеми розвіюють джинси. У США, де джинси мають довгу історію, нема жодних демографічних проблем, тільки в-з-з! Й одразу, не скидаючи робу, можна й поспать, а навіщо скидать — як завтра знову в ній на роботу? А в Європі ще й досі плутаються в тих кринолінах, у фраках — і от ганебний результат із народжуваністю. А це порушення Божого закону, бо сказано: плодіться й розмножайтесь. у перервах потім «їжте хліб в поті лиця свойого». І жодного Дебюссі. Чи є про нього в Біблії, Євангелії чи Талмуді? Про фраки є? Про криноліни?
Оно справедливо колись православна церква як заборонила музику, так і по цей день не дозволила, щоб люд не відволікався від головних заповідей.
Жлобський принцип демократії
Справжня демократія тримається на голосах більшості. Адольф Гітлер прийшов до влади завдяки демократії.
Ця доктрина дає можливість тій же більшості заглобалізуваться в повній мірі. Щасливим у нас був вплив на підсвідомість мас — замасковані символи сечо-фекальної сфери: Члєнін-Сцалін-Сралін — і більшість не могла не прореагувати. Саме тому перемагає й наш гарант, бо його тюремне поганяло «Хам» на блатному жаргоні означає «пеніс». Так ми незабаром прийдемо до закону великих чисел у всьому: не будемо в такий спосіб ні на що відволікатися від нашого істинного завдання. А тим, хто чинить глобалізації спротив, недовго залишилося жити.
Такі нещасні країни, як Індія чи Тибет, які сповідують політеїзм, не вписалися в систему глобалістичних вірувань — християнства чи ісламу, які легко кожну людину зводять до спільного знаменника. Ті шукачі істини, в яких багато божеств, не можуть знайти істину, яку одразу тобі дає однобожжя. Тоталітарні вірування ставлять людину на її місце: ти раб божий, отак, і хоч ти ніхто, але саме це прекрасно. Одцай усе і йди за мною — це заповідь глобалістична. Або нема Бога, окрім Аллаха, і Магомет пророк його. Все. Отак просто.
І жодного «мєстнічества». Ющенко програв Януковичу на виборах, бо люди зрозуміли, що перший — це інтелігентішка, який нічого не може, крім розказувати про свої трипільські культури. Саакашвілі, вирвавши Грузію з лабет корупції, теж програв, бо не хотів глобалізуватися з Росією, та ж Грузія піддалася на «гречану крупу».
Голоси виборців в демократії одноцінні — що рецидивіста, що професора.
Є така народна притча (не можу не матюкнутись): сидить жона професора на хую у слєсаря і каже: «Розум — хорошо, а хуй — краще!» Ось правда, ось істина. Слюсар має більший життєствердний постулат, аніж професор, і не здивуюся, коли голос слюсаря незабаром на виборах буде прирівнюватися як 1 до 2-х голосів професора. Бо професорів у суспільстві пропорційно менше. Ось вам історична перспектива.
