Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола (книги онлайн читать бесплатно .txt) 📗
Отже, як бачить пан, мені болить і повинно боліти кожному українцеві, якщо поважні польські політичні діячі виступають, посмію ствердити, з не досить продуманими, загальними, але емоційно сформульованими погрозами, змістом яких є «ми з вами порахуємося».
Фрагмент з книги Бохенського «Польсько-українська проблема на Червенській Землі» — перше видання конфісковане.
Додаток 3
СТАВЛЕННЯ АРМІЇ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
Щоб завершити розділ про психологічні моменти, які роблять неможливим для пересічного українця мати будь-яке інше ставлення до польськості, крім жалю і ненависті, мусимо розглянути питання ставлення військової влади до українськості. Діяльність деяких вищих військових на Червенській Землі у 1936—37 рр. назавжди залишиться темною сторінкою історії нашої армії. Досить сказати, що у період селянських страйків, коли українці поводилися винятково спокійно і лояльно, з'явились військові літаки, які порозкидали листівки з закликом спрямувати боротьбу проти українців. Таким чином, навіть тоді, коли не було жодних підстав для цього, польське суспільство мобілізовувалось в українофобському напрямку. (…)
Додаток 4
УКРАЇНЦІ ПРО СВІЙ ОСВІТЯНСЬКИЙ ДОРОБОК
12 і 13 березня у Львові відбувся організований УЦК з'їзд українських освітніх діячів з участю приблизно 200 делегатів з Генеральної Губернії. З виголошених на з'їзді і викладених у скороченні в українській пресі доповідей дізнаємося про особливості шкільництва й освітніх організацій.
Як випливає з доповіді магістра Кушніра, керівника відділу культурної праці при Українському Центральному Комітеті у 1943 р., у всій Генеральній Губернії діяло 2210 українських дошкільних закладів (у тому числі 239 постійних), в яких виховувалося 90 тисяч дітей. При Українському Освітньому Товаристві, яке діяло замість старої «Просвіти», існувало 3800 осередків, а у них 394 000 членів, організовувалися молодіжні гуртки, через які здійснювався вплив на молоде покоління. Українських загальних шкіл відкрито 4135, у них 8822 вчителі виховували і навчали 621 ООО учнів. Існувало 12 українських гімназій. У них було 5000 учнів і 160 вчителів. Вчительських семінарій — 7, в яких працювало 56 викладачів і 750 слухачів. Було 120 професійних шкіл з 1020 вчителями і 19 000 учнів; сільськогосподарських шкіл 196 із 796 вчителями і 63 949 учнями. Крім цього, існувало 2 школи для глухонімих з 65 учнями. У львівських вищих інститутах вчилося 2000 українських студентів.
З доповіді доктора Е. Цегельського дізнаємось про існування 750 хорів, двох диригентських курсів, у яких 168 учасників, про організацію заочного курсу теорії композиції, яким користаються 350 осіб. Інший розділ культурної роботи — це організація народних театрів. При У ЦК організаційно охоплено 1168 театральних гуртків, що об'єднують 35 000 членів, які дали 66 900 вистав для 500 000 глядачів.
Викладену інформацію доповнює стаття про бурси, опублікована у часописі «Краківські Вісті» 23.3 ц.р. Нині у ГГ існують 102 українські бурси, в яких проживає 6 179 вихованців (3618 хлопців і 2561 дівчина). В минулому шкільному році існувало 75 бурс з 3 672 вихованцями. Крім цього, українська молодь з професійних шкіл і гімназій у минулому шкільному році користувалася стипендіями у квоті 1 672 565 злотих. З огляду на професію батьків у нинішньому шкільному році стипендії отримують: 966 дітей селян, 183 — вчителів, 140 — робітників, 45 — священиків, 30 — ремісників і 297 — різних — разом у нинішньому шкільному році стипендії отримують 1766 молодих людей з професійних шкіл і гімназій загальною квотою 106 560 злотих щомісяця.
Додаток 5
УКРАЇНСЬКА ОСВІТА В ГАЛИЧИНІ
У часописі «Краківські Вісті» за 5.VIII. [1943] знаходимо таке порівняння стану українського шкільництва на терені нинішнього Дистрикту Галичина зі станом за польських часів: українських дошкільних закладів нині 79 постійних (за польських часів 60), сезонних 1400 (564), у них дітей 83000 (23829). Загальних державних шкіл нині існує 3200 (132), приватних — 0 (33), у них дітей 510 000 (441 000), вчителів 7300 (2805). Державних гімназій існує 10 (7), приватних 0 (17), вчительських семінарій 3 (0), малих духовних семінарій 2 (10), у цих школах вчителів 250 (242) і учнів 6025 (5750). Професійних шкіл існує 82 (1), приватних 0 (11), в них учителів 500 (38), молоді 10 000 (1270). Серед професійних шкіл: промислових чоловічих 22 (0), промислових жіночих 14 (2), торговельних 29 (4), рільничо-господарських 15 (3). У шкільному 1942/43 р. на Галичині має бути створено 53 нові українські професійні школи. «Краківські Вісті» підкреслюють брак учителів і те, що шкільне керівництво організувало у семи містах Галичини курси для помічників учителів загальних шкіл, на яких повинні скласти іспити на атестат про середню освіту 2000 кандидатів, і таким чином загальне шкільництво отримає 2000 кваліфікованих учителів.
Додаток 6
[РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ЖИТТЯ ПІСЛЯ ПАДІННЯ ПОЛЬЩІ]
Відбуваються насправді глибокі зміни в українському суспільстві, які поляки повинні усвідомити. Українці, допавшись до посад, магазинів, робочих місць, насичуються економічно, хочуть збагатіти, нахапати якнайбільше матеріальних благ. Разом з тим сприятливі умови для культурного розвитку множать серед них людей європейського кшталту. Коли у нас повний застій у формуванні висококваліфікованих людей розумової праці, бо у підпілля перейшла навіть середня освіта, українці зміцнюються новими кадрами вихованих у західній еміграції інженерів, аграріїв, науковців, журналістів, кооператорів, а одночасно вони мають тут відкриті гімназії і створені у Львові інститути. У Празі продовжує працювати Український Вільний Інститут, Українська Політехніка — у Братиславі, Українська Господарча Академія і Український Технічно-Господарчий Інститут — в Подєбрадах. У всіх німецьких університетах розсіяні українці, де-не-де утворюючи навіть значні осередки, як у Берліні, Відні та в Граці. Пожвавлення культурного руху можна спостерігати у Львові, де працюють спілки українських письменників і художників (Спілка Українських Письменників і Спілка Українських Образотворчих Митців), виник Інститут Народної Творчості (вул. Францисканська, 7), підпорядкований УЦК, який організовує львівське і «галицьке» культурне життя, творить концертне бюро, режисерські курси, музичний кабінет, фінансує виставки. Всюди ці театральні й хорові осередки відновлюються, працюють над репертуаром народних вистав і пісень, сильно впливаючи на зміцнення почуття української національної ідентичності. У містах організовуються «Свята української книги і преси» разом з виставками книжок і газет.
Додаток 7
ЗВІТ ПРО РОЗМОВИ З ПРЕДСТАВНИКАМИ УКРАЇНЦІВ
До керівництва Конфедерації Народу звернувся один з греко-католицьких священиків із середовища митрополита Шептицького з пропозицією почати розмови з українськими діячами. З огляду на мій від'їзд до Львова я уповноважений вищеназваною організацією до проведення цих розмов.
Після прибуття до Львова я виявив, що серед українців нині існують тільки дві реальні політичні сили. Однією з них є греко-католицький клір на чолі з митрополитом Шептицьким, а другою є ОУН, яка, здається, не виходить зі стану розколу на групи бандерівців і мельниківців. Тому прийняв рішення почати розмови з митрополитом Шептицьким і з представниками командування ОУН. Ці розмови, безперечно, мали суто інформаційний характер. Я виступав на них як людина, що цікавиться українською проблемою, а не уповноважений певних польських діячів.
Розмова з митрополитом Шептицьким
Розмова, яку я провів з митрополитом Шептицьким, тривала приблизно півтори години і відбулася в дуже приязній атмосфері.
Її темою була можливість польсько-українського порозуміння і майбутніх польсько-українських відносин. Напочатку мій співрозмовник дуже гострими словами засудив діяльність бандерівців, які, на його думку, роблять дурниці і взагалі є несерйозними людьми. Зазначений факт, на думку митрополита, утруднює встановлення відносин між польськими і українськими діячами, бо, крім ОУН, нема політичної організації, яка мала б впливи на українські маси.
