Жлобологія - Жолдак Богдан (читать бесплатно полные книги txt) 📗
А в нас досі білесенька хатинка стоїть, і Адам український нікуди не вилазить із неї. Та й ніхто нам не дасть з неї вийти. От і ходимо: туди-сюди, туди-сюди...
Козацька душа
Є різниця між Україною реальною й Україною ідеальною.
Українська душа формувалася за яких умов? Ми ж єдина у світі козацька нація. І якщо ви поглянете на іконографію української національної ідеї — там побачите козака Мамая. Що біля нього? Ось дерево — це його райський сад. Садок вишневий коло хати... Козак має свій «харлєй» — коня, на якому він готовий кудись поїхати, але йому нікуди не треба, тож сидить собі. Хоча може, але не їде. Він ніби показує — я можу, але не їду. Біля нього є що випити, отже, є і чим закусити. Десь вдалині стоїть Вона, та він її не бачить. От матір — то була свята. Чо-му? — Тому що діти бачили тільки маму. А де батько? «А вдруг война, а я уставший...» Тож він сидить у саду і грає на складному багатострунному музичному інструменті й філософську думу співає. Його пісня зрозуміла тільки Богу. Його голос у тій музиці потопає. І йому не треба в цьому світі статків чи багатства... Бо в просторах козацької душі стіни не городять, ганчір’ям не торгують і не гризуть залізо за копієчку.
Чому? Бо дух козацької волі вищий від усіх свобод. Це інше, воля козацька — свобода від пристрастей: а мені нічого не треба, в мене все є. Він захищає свою віру і свободу від земного: не треба мені імперій, ваших планів, стратегій і всякої іншої дурні. Врятуй себе, і тисячі врятуються. Йому потрібен лише цей стан... Бо в нього все є, і водночас у нього нічого відбирати. Він у гості не напрошується і до себе не запрошує.
Український справжній чоловік-козак спокійно п’є сам — бо він сам собі гідний співбесідник. Як Адам, якому в печері вистачає всього. Українські чоловіки по своїй крові залишаються козаками. Кров визначає стан нашого духу. Як у пісні: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу і покажем, що ми, браття, козацького роду». Це прописано в національній ідеї.
Своя хата
Тож нам нічого не треба, але якщо вам треба, то за ваші гроші — будь-які примхи виконаємо! Можемо під’єднатися до будь-яких систем: якщо вам потрібно побудувати космічний корабель — ми це зробимо! Наш креатив упорається із будь-яким завданням. Але одна деталь — у нас цих завдань немає. Багатовекторність вигадав не Кучма.
В українській хаті ж усе є. Будь-яка спроба в ній щось змінити робить абсурдним саме приміщення (бо там усе логічно). Я викупив хату, яка мені дісталася від діда-прадіда. Вона — як музей, нічого не можу там змінити, бо це порядок, який встановив не я.
Українська хата — це заглушена пристрасть.
Вийти за межі власного ґето
Як боротися зі жлобством? Ми живемо в системі християнських цінностей — це матриця, за якою ми розвивалися і за межі якої це суспільство не виходило, тож правила чіткі.
Те, що окремі люди намагаються протистояти глобалізації і рабству — це здорова спроба. Але як же з глобалізацією боротися, коли твоєї думки ніхто не питає? Коли ще існував Радянський Союз, то він був самодостатнім, попри залізну завісу. Цю країну неможливо було взяти силою, і комуністична сила таки була непорушною. Військово-промисловий комплекс працював, імперія сама себе забезпечувала, але впала. Смеркання почалося не лише в Європі, айв Америці. І ті ресурси, які здатні країні дати справжню незалежність, переходять в індокитайські світи. Аж поки раптом ви розумієте: як тільки щось станеться, то у вас, виявляється, нічого немає. Крім папірчиків і розмов про те, що ви чогось варті. Як не парадоксально, для того, щоб нас перетворити на рабів, потрібно грошові потоки зробити контрольованими. Є один фантастичний фільм, який зображує майбутнє, де валютою став час. І тільки ним усе вимірюється.
Ми стаємо рабами. Що таке рабство? Це коли ти під контролем: що б ти не думав, де б не був, що б не робив. Твоє життя під наглядом. І все заради чогось дуже цинічного і жлобського. Та тут така штука, як казав професор Олексій Осіпов, — знову Сатана програє. Бо не розуміє, що все, що роблять з нами проти нашої волі, не може бути гріхом. І навіть коли ти раб, можна залишатися християнином, молитися подумки, і ніхто тобі не заважатиме.
Чому християнство найшвидше прижилося серед жінок і солдатів Римської імперії? Тому що жінка жила у підпорядкуванні власному чоловікові, а солдат собі не належав — ні майна не мав, ні навіть того, що було доступне простому люду. Однаково солдату і жінці не потрібно було вчитися змирятися, упокорюватися: вони так і жили. А раб завжди перебуває в цьому стані, його упокорила доля, але це не завадить йому стати тим, хто розвалить будь-яку імперію. Але раби приречені. Ситуація, як на кораблі «Титанік»: «Ми можемо увімкнути помпи, щоб він ішов під воду повільніше». Україна — як духовне явище чи культурне: якість мови, її письменники — це лише одна з цих «помп».
Тримаються на плаву лише релігійні системи, що, ймовірно, свідчить про їхню істинність. Будь-які соціально-політичні теорії побудови громадянського суспільства, анархічного чи ще якогось там, — на практиці не виправдовують себе. Їх вистачає на два-три покоління.
Камо грядеши?
Куди далі, питаєте? Перспективи всі прописав володар вічності. Тож, хлопці, ви йдете до присмерку вашого світу. Цей світ згорнеться, мов сувій. Він зникне моментально.
На страшні часи люди запасаються сіллю і сірниками, милом, але в кінці світу ця дурниця нікого не порятує. Коли війна, німці йдуть, тоді саме так і потрібно чинити. Не думайте, не встигнете скористатися милом! Усе зміниться за мить. Ви ж не встигнете навіть постраждати. Ось що таке кінець. Світу.
Сказано, що всі, хто до того моменту не помруть, переміняться. Вони матимуть те тіло, яке їм було обіцяно ще при Воскресінні.
Оте тіло Адама, яке неможливо знищити, те, яке він і Єва втратили.
Володар життя (він же — любов) і є протилежним всьому, що є жлобством, прийшов сюди, щоб створити інше життя. То мав бути новий закон природи, завдяки якому зі світу жлобства можна потрапити до світу вічних цінностей. Він залишив нам таїнство. Козаки, між іншим, про нього знали. Це сповідь і покаяння. Що таке церква, куди ходили наші предки? Це приміщення, в якому за допомогою молитов готують священні дари, через які люди отримали б те, що не можуть по-іншому написати, пізнати і зрозуміти. Так у тебе і людей поруч відкриваються очі. Якщо протестантська церква побудована на діалозі, на аналізі священного писання і має власні досягнення, то це перевірений спосіб мислення лютеранців. А якщо ти виріс тут, то масштаби свого жлобства можеш осягнути і через причастя. Головне побачити не тільки чуже жлобство, а своє, рідне. Можна ридати і страждати, як Адам у печері, а можна спробувати себе змінити і не робити того, що робив раніше. Тільки це якраз досить погано вдається.
Якби нині Серафима Саровського спитали: «Дідусю, як у тебе тепер із гріхами?» Він би відповів, як усі святі: «Не поклав ще початку покаяння». А якби в нього поцікавитися: «А ти в Бога віриш?» То він би мовчки утік до лісу. Бо що це таке, коли святі живуть у печері? Це той самий Адам, який не виліз із печери. Вони роблять так само, як він. Ми ж із вами маємо дітей і не можемо втекти від них у ліс, нам не під силу такого масштабу боротьба. Тому залишається бути християнами тут і тепер. Але справді — бути. Якщо ми — козацького роду.
Стас Волязловський. «Желєзний порт — найкращий панк-курорт», 2010 р.
Стас Волязловський
Фото: ART Ua
Стас Волязловський — художник, графік, фотограф. Народився 1971 р. у м. Херсоні. Закінчив художню школу і курси художників-оформлювачів. Персональні виставки: «В ожидании снежного человека» (галерея СС/02, Херсон, 2003), «Текстиль» (галерея «Цех», Київ, 2006), «Стенгазеты» (галерея Ательє Карась, Київ, 2008), «Шансон-арт» (галерея Риджина, Москва, 2008) та ін. Групові виставки: «Сім» (Херсонський обласний художній музей ім. Шовкуненка, 2000), Міжнародний Конкурс екслібрисів і малої графіки (Музей карт, Мулінекс, Франція, 2001), «Малиновые Дятлы Форевер» (Кіноконцертний зал «Ілюзіон», Херсон, 2003), 14 Міжнародний Конкурс екслібрисів (бієнале, Сент-Ніклаас, Бельгія, 2003); «Книжковий обід» (Центр Сучасного Мистецтва при НАУКМА, Київ, 2008), Frieze Art Fair (Лондон, Великобританія, 2011 та ін. Інтернет-проект — «Дуп-арт» (2003) www.terra-futura.com. Лауреат премії ім. К. Малевича (2011). Роботи Волязловского мистецтвознавці зараховують до напрямку Art-Brut (сире мистецтво).
