Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань - Влад Марія Миколаївна (читать книги онлайн бесплатно полностью без TXT) 📗
...Три рази господар після цих слів хухає і плює на землю, кажучи: <Не моїм духом, але Божим!” Знов тричі хухає і каже: “Від Бога вік, а від мене лік!” І три рази гасить по дев’ять вуглів, рахує при цім назустріть: “Ні дев’ять, ні вісім... ні один”. Дає ш’їти корівці і кропить її.
Тут нема що пояснювати. Хіба що слово “манна” потребує тлумачення: жирність, але й кількість молока. Через тоту манну скільки гнівів і сварок у наших горах! Навіть поговірка є: “Ото бійно — манну мені відбереш!” І на сьогодні мало хто дасть молока (дасть! — гуцули молоко не продають, бо корова би згибла), аби його не посолити. Бо з несоленого манну відберуть.
Баба Митусиха мала дочиніння з тими чередінниками (в одних селах кажуть чародійники, в інших — чередінники) ціле життя... Але то й сусіда мали, що умів щось. І в селі було ще кілька відьмий та упирів. Визнаних, таких, що й тепер самі це не перечать. Ще живуть декотрі з них. До баби вони по-всякому влазили до стайні, до комори. Якось вночі (а ми мешкали хата в хату) здоймився крик, галас. Часи були несупокійні, тато з війни вернувся, з госпіталів блідий та виснажений, як з хреста знятий, усе начувався, що лісові прийдуть по його душу. А тут крик. Вилітає тато надвір — нема-нема довгенько, аж приходить, сміється. Каже — відьму на молоці ловили у діда Митуся. У мене з цікавості аж вилиці зціпило, вищу-пищу, як той комарик: розкажіть, розкажіть... Не тямую уже, чи вповів тато, чи прогнав спати, але все ж чула я десь тоді, як-то ловлять відьму на молоці: ніби, треба зняти мужчині кальсони, зав’язати в ногах і накрити верхом на молоці світельце-димальце. Затягнути вочкур (гумок не було ще, користувалися мотузом-вочкуром) — і готово.
Тільки так, не інакше.
А так ще й жаби-рапавки нападали з городів на бабину стайню. Я виділа, як баба жене її, а вона, велика та жовта, лізе на поріг — відьма! Нічого бабі не лишалося робити, як ловити влазливу рапавку, підвішувати за ногу над ватерником. Отак у баби Митусихи все, коли не прийдеш, будиться жаба над ватерником. Взагалі, до стайні чужого не пускається.
А що ви думаєте, як тоти чередінники таке виробляли, що покай! Лиш погадати собі: як чередінник забагне збавити кому корову, то йде до ріки, ловить пструга, потім веде корову у хату, кладе пструга у дійницю і доїть корову на него. Пструг так нап’ється молока, що стане надутий. Чередінник вигріває грань у печі, іде до подійного стільця і каже до него: “Що ти наробив, нащо ти моїй коровці манну узєв? Коли єс манну узєв, то я тепер тебе положив, нівідки ратунку не меш мати, ніхто з тобов нічого не порадить, не злічить тебе — мусиш здихати, було манну у моєї коровки не відбирати (при чередійництві худобу називається по кличках). — Отак абис си перевернув! — перевертає столець, хапає пструга у руки і примовляє далі: — Так другій корові манну передано, як пструг си молока напив; тепер та, що відобрала мусить здихати, як убіги хочу пструга у піч кидати! Абис так трісла від моєї манни, єк цес пструг від молока і від огню трісне!” — кидає пструга у вогонь.
Корова так трісне, як пструг у грані. Від сего нема ради.
А скільки ловили на Йвана рано голих чередінниць, що манну збирали... Цілі процеси тривали почерез це.
Таке може бути лише на Йвана. Встає чередінниця рано до схід сонця і йде гола з дійницею і полонником до багача, що має багато корів, іде до корита, що в него стікає вода з головиці, — до водопою. Збирає полонником поверхи воду і каже: “Я не воду збираю, але манну з усеї худоби, що тут п’є, не тільки з вим’я, але і з сліду”. По цім бере сліду, іде царинкою, збирає полонником росу з трави і примовляє: “Я не збираю саму росу, але з маннов з усеї худоби, що ходить сим полем, з усієї землі, з усего цвіту, що є на світі; я одна така чередінниця, самостояща, на поли стою, навкруг себе махаю, на Йвана Хрестителя з усего світу манну збираю і викликаю, своїй худобі примовляю, щоби цю манну носила, по світі ходила, щоби в неї друга чередінниця не зчарувала та й не пізнала, як мене, голу, ніхто не видить, не пізнає; щоби до мене діла ніхто не мав так; єк я ходжу від рання до схід сонця, а мене ніхто не уздрів, не спізнав, так аби у мої (кличка корови) ніхто манну не відобрав; єк мене від досвіта ніхто не здибав, щоби моя коровка так тихо ходила, єк я тепер цю царинку усю ісходила і зчередувала, з неї манну зібрала, свою маржину напоїла і осим цвітом нагодувала...”
Чередінниця збирає цвіт і приговорює: “Не беру сама собі, але своїй (кличка). Кілько я сходила, кілько цвіту зірвала, кілько я очима вздріла, манну з цвітом зібрала і світ зчередувала, своїй худобі дала, щоби моя худоба така була тиха, єк земля в землі, щоби така була манниста, єк у потоці вода, щоби її чередінниця не найшла, єк у земля чимхана острива сама си не зчімхала, так аби у неї манну не видобрала, єк не збере з води слізи, так аби перейшла, аби не найшла”.
Іде додому з цвітом і дає своїй корові той цвіт з-помежи ніг, приповідаючи так: “Я тобі даю манну і кажу, щоби-с була дужча над усю худобу, щоби-с своїм товаришкам си не вимовила, змудрувати не дала си, щоби у тебе чередінниця манну не відобрала, так, як ти манну з поли з’їла, а полу не зжувала, єк мої поли нічого си не вловит, так аби тебе нічого си не вловило, єк мою полу ніхто не може зчередувати, єк мою полу ніхто не може відняти, так аби у тебе ніхто не міг манну відобрати; єк ніхто не може мою полу урвати, так аби тебе ніхто не міг змудрувати. Я тобі даю воду пити, з сеї води меш манну носити; тяжко тобі буде ходити, недалеко тебе буду в поле гонити, три рази на день доїти, ти меш годувати мене і мого ґазду і мої діти, а я тебе буду шанувати, щоби ти легко спала, щоби-с різко рикала, щоби тебе чередінниця не пізнала, де ти ночувала, де ти стояла, щоби ти у мене довго пробувала. Щоби тебе злі очі не виділи, щоби тебе не урекли, так як мене не врекла земля, єк я гола була”.
Скільки попри все тут любові і навіть поваги до годувальниці — корівки! Скільки слів, примівок, таємниць і заходу коло неї.
— А єк дуженькі? — вітається гуцул до гуцула при здибанні. — Єк маржинка — ци дужа?
І вже потім:
— Єк діточки, жінка?
Це не зневага сім’ї, не відсування на задній план задля худоби, ні. Це турбота про добробут тої-таки сім’ї, часто пересягаючої за десять душ. Корівка-дві дадуть усьому раду: буде молоко, буде сир. масло, бриндза, гуслянка, сколотини, жентиця, сметана, кисляк...
Коли я питаю свою сивеньку голубку-неню, чого вона така з лиця біла і з тіла ніжна, мама мені каже кожний раз чи то правду, чи в жарт: бо я у молоці купана, а ти дубилом-мальовидлом шкіру собі нищиш; ади, у тебе більше зморщок, як у мене, і лице пожовкло...
Питаюся у дзеркала: від зібраного зі світу сивого магазинного молока чи від Чорнобиля у мене нема цвіту маминого?..
Але кожному своє; мені доста цего цвіту, що визбирую горами, як найделікатніші чічки, і викладаю рядочками на папері.
Так що й гуцульський співак, як кожний — голий-босий. Як має бути. Але я чула і виділа недавно правдивого співака, що був не геть такий. То Василь Рильчук з Перехресного. До того села ще спробуйте дібратися. Поза полонинами, під Чорногорою сховане. Я так і не була там. А Василь Іванович головує у селі здавна, каже: може, владу таки врешті віддадуть радам, то він ще погаздує. А поки що Рильчук співає, на ходу йому приходять співанки, я ще такого таланту не здибала. Може кілька годин про вас виспівувати без передиху. І все до прикладу, все правдиво. Співак — голова сільської Ради. Веселий і мудрий, як то йому вдається і то, і то робити... Здибалися ми на полонині, — що вже там Рильчук наспівався, а ми наслухалися! Худоба зачала рикати, зголодніла, аж тоді вгамувалися, розійшлися до роботи.
