Данило Апостол - Тома Леонід Васильович (лучшие книги онлайн .txt) 📗
До площі везли на срібному блюді, «тавтою червоною покрытом», – царську грамоту та несли козацькі клейноди: гетьманську булаву, корогви, бунчук і печатку. На площі стояв стіл зі сходами, накритий червоним сукном. З одного боку стояли міністр Ф. Наумов і Д. Апостол разом з іншими полковниками, а з іншого – ті, хто ніс козацькі клейноди. Ф. Наумов оголосив, що приїхав для виборів гетьмана, і тричі спитав, кого хочуть козаки обрати. І тричі йому відповідали, що миргородського полковника. Тоді міністр, звернувшись до Д. Апостола, сказав: «Его императорское величество… именным указом жалует тебя в гетманы…»
Таким чином, новим гетьманом став один із найбільш досвідчених і старих представників козацької старшини. Однак слід зазначити, що при виборах Апостола і Скоропадського, всупереч домовленостям, не було складено договірних статей між царським урядом і Військом Запорозьким. Знову було порушено традиційне зобов’язання, яке було дійсним з часів Переяславського договору Б. Хмельницького.
Однією з перших дій Данила Апостола як гетьмана було створення впорядкованої системи володіння маєтками, насамперед ранговими. Такі володіння були тимчасовими – з втратою посади втрачалось і право на маєток. Проте козацька старшина різними шляхами намагалася закріпити їх у довічне володіння. Попередній гетьман І. Скоропадський вільні військові села роздавав особам, які взагалі не були на військовій службі. (Так, рангові села Пушкарі, Рогівка та Бирин він віддав своїй дружині і затвердив їх за нею царською грамотою.)
За зловживання був засуджений і усунутий з посади лубенський полковник А. Маркович. Та й сам таємний радник Ф. Наумов виявився ласим до рангових маєтків. Він продав бунчуковому товаришу Фаю села Стахорщину і Блистову, які були надані йому Данилом Апостолом. Гетьман вчинив рішуче – наказав старшині, що управляла Генеральною канцелярією і судом, вилучити село Середину Буду з володінь Наумова. Про факти продажу рангових володінь та одержання міністром Наумовим хабарів Апостол повідомив російський уряд. Міністра було відкликано з Лівобережної України.
Перед Данилом Апостолом стояло величезне і складне завдання – реформувати й організувати українське економічне життя. Щоб зрозуміти всю складність цього завдання, треба нагадати, що в старій Польщі місто не було зв’язане з шляхетською земською організацією. В козацькій Україні було ще гірше – після Переяславської угоди міста і містяни через голову українського уряду виходили на уряд московський, бо Військо козацьке, особливо його верхівка, хотіли забрати від міської громади всі ті економічно-соціальні здобутки, які були забезпечені національно-визвольною боротьбою. Таким чином, московський уряд, користаючись таким положенням, на свій лад писав закони і формував соціально-економічне життя, підпорядковував собі торгівлю. З одного боку, становище міщанства, яке було опорою національно-визвольного руху, поліпшилось – зникли польські побори, але московська рутинно-азійська бюрократія виявилась не кращою. Допоки був живий Богдан Хмельницький, державна машина працювала чітко, перш за все дякуючи особистим якостям національного лідера. Але конструктивності, звичайно, не вистачало. Ще не настав час для реформи адміністрації, судочинства, фінансів. Полковий устрій тільки починав діяти як державно-адміністративний апарат. Полковники залишились полковниками, долучивши до того функції старост. І то старост не юридичних, а старост-державців, які виконували перш за все поміщицькі функції. Інші верстви не були зв’язані з козацьким устроєм. Вони сприймали державу не як державну організацію, а як Військо.
Отже, новий гетьман Данило Апостол мав перед собою завдання не просто створити нові органи державної влади Гетьмащини, а й «пристосувати» їх до реалій тодішнього життя, «вписатись» у загальноімперську російську державну машину, але так, щоб не стати безвольним коліщатком. До кінця виконати це завдання Данило Апостол не зміг, але він, дивовижно балансуючи, в неймовірних реаліях того часу зумів відродити економічне життя країни, не віддати на поталу ті великі зрушення, що ініціював Іван Мазепа. Апостол чудово розумів, що його власний особистий приклад стане запорукою міцності його правління. Тому він не примножував безоглядно свого власного багатства, не йшов на ризики державного масштабу, маючи перед собою приклад Івана Мазепи. Він виконував тяжкий, сповнений драматизму і навіть відчаю обов’язок перед долею і народом – зберегти, реформувати і поставити на службу нації все, що було завойовано у кривавій боротьбі. І з цим він впорався. Україна-Гетьманщина відчула свій кревний зв’язок з державністю Київської Русі, було повернуто деякі права, прийняті ще за часів Хмельницького. Розтерзаний війною, підірваний зрадою і визиском народ дихнув на повні груди. Потяглися з України чумацькі мажі, запрацювали млини і винниці, цегельні й олійниці. Виросли нові церкви і собори, ожили козацькі монастирі.
Через рік після відновлення гетьманства у зв’язку з проблемами суспільно-господарськими новий гетьман Данило Апостол 1728 року звернувся конфіденційно через канцлера до імператора Петра ІІ з «пунктами статейными». Це були пропозиції щодо політичного та економічного устрою України:
1) щоб гетьмана на Україні обирали вільними голосами, але з дозволу царя;
2) щоб полкову й генеральну старшину обирала полкова старшина й заможне козацтво, а стверджував гетьман;
3) щоб кандидатів на полковників та генеральну старшину стверджував цар;
4) щоб сотників обирало козацтво, а стверджував гетьман і т. д.
Гетьман невдовзі одержує від імператора відповідь у вигляді так званих «Решительных пунктов». Вони скасовували податки, введені Малоросійською колегією, і повертали норму договору 1654 року, до того ж планувалося створити посади двох підскарбіїв – росіянина та українця. Заводилось письмове діловодство. Головним досягненням нової угоди було те, що зібрані доходи призначались для військових потреб на місцях, а не в царську казну.
Отже, найбільших успіхів у реалізації проекту відокремлення фінансів від адміністративної установи – Генеральної військової канцелярії – було досягнуто за часів гетьманування Данила Апостола. Саме тоді було створено фінансовий орган управління з визначеними обов’язками – Канцелярію малоросійського скарбу.
Також російський уряд дав згоду на те, щоб судові справи було передано у відання місцевих судових органів. Генеральний військовий суд залишив за собою тільки апеляції. Упорядковувався порядок ведення рангових та ратушних маєтків, адже земля почала відігравати головну роль у накопиченні багатства. Через те рангові та ратушні володіння, які були в особистому володінні козацької старшини, за «Пунктами» гетьмана, слід було повернути. В особистому володінні залишались тільки вислужені та куплені маєтки. Однак було встановлено обмеження гетьманської влади і порядку надання нових володінь. Раніше гетьман надавав володіння своїм універсалом, який затверджував цар жалуваною грамотою. Тепер це право повністю переходило до царя, тому у травні 1729 року Д. Апостол спеціальним розпорядженням, надісланим в усі полки, зупинив дію своїх універсалів на володіння маєтками.
Гетьману вдалося ґрунтовно поліпшити судочинство. 13 липня 1730 року була розіслана «Інструкція Українським судам». Вона передбачала ступеневу систему апеляцій, також інструкцією регламентувався склад полкових, сотенних і сільських судів і визначалася їх компетенція. Сотенні, городові і магістратські урядовці в свою чергу зобов’язувались видавати купчі на продаж ґрунтів, духівниці та інші документи.
Дуже важливе значення мала кодифікація українського права. Для цього треба було звести до одного кодексу всі «правні книги», які використовувалися у судочинстві України. Гетьман звертається до архімандрита Києво-Печерської лаври з проханням надіслати знавців цієї справи. Також він зобов’язав юристів глибоко вивчити тисячолітню практику українського судочинства – звичаєве право й різні письмові джерела, починаючи від «Руської правди», «Литовських статутів», «Саксонського права» тощо. Кодифікацію було завершено вже після смерті Данила Апостола.
