Роксолана - Рощина Наталия (книги бесплатно без регистрации полные TXT) 📗
Коли дівчина була готова, повели її дерев'яними сходами, по килимах. Йшла й тремтіла, бо не знала, куди йде: до великого щастя чи до безмежного горя.
У полоні першої ночі
Від хвилювання та холоду не знала куди подітися, але мовчки йшла за своїм провідником. Раптом засміялася з переляку й опинилась перед султаном. Він напівлежав на великому ложі, на м'яких матрацах, покладених один на один, «лежав на простирадлах з тонкого полотна, з безліччю подушок, підкладених під боки, під плечі й під голову, все в барвах зелених – барвах Османів. Султан дивився на голу Настасю так невідривно, що вона помічала тільки його погляд і попервах навіть не збагнула, що на ньому немає його страхітливого тюрбана» (2). А потім глухо пролунав наказ, щоб віддала володарю його хустку. Знала, що це означає, тремтіла й ішла назустріч долі. З'єдналися, й не залишилося між ними місця для нещастя, бо життя на мить здалось прекрасним. Враження від того, що вже ніколи не буде колишньою Настею, збентежило, й душа стогнала.
Султан, звиклий до мовчазної покірливості, все ж був здивований тим, що дівчина виявилася зовсім не балакучою. Взагалі жіночим базіканням нехтував, але ця невільниця роздратувала його своїм мовчанням. Сулейман здивувався, що думає про такі дрібниці. Це просто одна ніч із новою жінкою – немає про що міркувати. Великий султан не міг дозволити, щоб жінка бачила його уві сні. Тому після утіх Настю вивели із султанських покоїв тими ж килимами, дерев'яними сходами. На цей раз вона вже не тремтіла й не відчувала холоду. Маленькій Хуррем було не до сміху, бо залишила в султанських покоях усміхнене рудоволосе дівча. Після першої ночі із Сулейманом Хуррем одержала окремий покій і коштовний подарунок від падишаха із скарбниці: великі рубінові сережки й рубіновий перстень – улюблені камені султана. Настя була занадто стомлена в ту ніч, щоб до кінця зрозуміти зміни, що прийшли до неї з першою ніччю з молодим султаном. Лише коли євнухи, з повагою вклоняючись, провели її до інших покоїв, уряджених коштовностями, сповненими ароматами лаванди, збагнула: тепер усе буде інакше. Й майбутнє залежить від того, яке враження від цієї ночі залишилося в Сулеймана. Стомлена дівчина заснула на перському дивані, а коли прокинулась, не одразу згадала, яким чином потрапила в цю розкіш. Спогади накрили її хвилею сорому. Отже, це сталося. Тепер вона – одна з жінок, які належать великому султанові. Впала на коліна й довго гаряче молилась. Уже не просила визволення, благала дати сили, мудрості, терпіння, щоб звикнути до нового життя, в якому робила лише перші кроки. Не плакала, стиснувши губи, намагалася зазирнути у свою душу, щоб переконатися: цієї ночі віддала лише тіло. Маленький хрестик на шиї – доказ тому.
Зв'язок із минулим, спогади про весілля, що не відбулося, віддалилися на недосяжну відстань, втрачали яскраві барви. «…Розлетівся вже ніжний запах її першої любові, яку відчувала до Стефана, помалу входить у її серце друга любов. Любов, котра хвилями зачинала сп'янювати її, дійсно як вино. Любов грішна, любов до невірного, який ставав їй все дорожчим» (10). Це відчуття викликало біль і радість одночасно. Але конче потребувала підтримки, й вона знайшла її в молитві. Молилася із щирістю невинної душі. Зверталася до Божої Матері, впевнена, що та почує й допоможе. Просила не волі й щастя, благала дати знак, щоб розуміти, як жити далі. Й відчула, як серце опанував спокій. Мабуть, то й була жадана відповідь: заспокоїтися, чекати й будувати майбутнє за покликом душі.
Не тільки Настя залишалася в полоні своїх думок. Сулейман не впізнавав себе. Державні справи непомітно відійшли на другий план, думками він весь час повертався до гарячої ночі із золотокосою невільницею. Кружляли, кружляли ці думки, не давали спокою, й зростало лише одне бажання – знову бачити цю дівчину, знову розмовляти з нею, обіймати, дарувати пристрасні пестощі. Він і гадки не мав, що таке буває. Жодна жінка не змогла з першої зустрічі так захопити його, полонити серце. Намагався відвернути від неї свої думки. Не міг. Немов зачарувала його маленька Хуррем. Усміхнене сміливе й горде рудоволосе диво – Сулейман сам не міг стриматися від теплої усмішки.
Образ молодої чужинки так і стояв перед його очима. Він не міг позбутися спогадів, від яких шалено билося серце. Вона така гарна, така ніжна, як щойно розкритий бутон троянди, а при спогаді про золотисте волосся у султана паморочилося в голові. Чимось Хуррем нагадувала йому матір. Ця думка особливо вразила Сулеймана. Усе потроху з'ясовувалося. Ось вона – причина. Ця дівчина дуже нагадує йому матір, яка оточила його піклуванням, яка завжди боїться за нього. В очах цих двох жінок він бачить спокій і довіру, твердість духу й несамовиту гордість.
«Здригнувся. Так, він ще не зустрічав у своїм житті жінки, котра більше нагадувала б йому його матір, ніж ця невільниця. Уже був певний, що вона, й тільки вона потрафить виступити супроти нього так само лагідно й так само твердо, як його мати, котра одинока говорила йому одверто правду в очі. А серед вічних підхлібств і подиву гостре слово матері було йому таке приємне, як разовий хліб голодному» (10). Відчував, що ця невільниця буде йому такою ж вірною, як рідна мати, такою ж розсудливою, щирою. Вона завжди буде йому цікавою, а це дуже важливо.
У серці молодого султана розцвітала друга міцна любов. Глибоко й невідворотно вразила його Хуррем. Ще й ще раз з'ясовував для себе, чим його зачепила та чужинка з далекої країни. Дивився на білий світ, а бачив лише біле личко, спокійне й розумне, великі бездонні очі. Він хоче зануритись у їх глибини й не знати більш інших задоволень, проблем, його бажання – зректися всього. Неможливі думки. Він, володар світу, не має права на таку лірику. Ніколи ще з його серцем не відбувалися такі швидкі зміни. Гаряча хвиля пристрасті накотилася на Сулеймана. Всемогутній султан перетворився на закоханого юнака, який мріяв про щастя з коханою. Він провів з нею ще одну ніч, потім наступну… Кожної ночі відкривав для себе нову Хуррем. Тепер вони багато розмовляли, але це були розмови на рівних. Дивна жінка не була схожа на жодну, що побувала в його покоях. Що найбільше його вразило: її зовнішність чи розум, неабияке знання Корану? Адже вона – християнка. Невільниця дивувала його точністю й доцільністю цитат, знала закон краще за багатьох мудреців ісламу. Так бодай здавалося йому…
Першою зміни в поведінці султана помітила Махідевран. Тривога оселилась у серці ще з тієї зустрічі в залі для прийому, але тепер було все вочевидь. До появи в гаремі Хуррем саме пишногруда черкешенка Махідевран була першою дружиною падишаха. Сам Сулейман мріяв про жінку, яка була б цікава не тільки в ліжку, «жінку, що могла б зрозуміти його і дорівнятися йому всюди і всюди зробити щасливим: за учтою і в бесіді, у постелі й у державних справах, які судилися йому в майбутті неминуче. Шукати такої жінки не міг і не вмів. Султани і їхні сини не шукають жінок. Це роблять за них інші» (2). Отож не випадково в гаремі Сулеймана з'явилася й Махідевран. Горда, несамовита, вона не розгубилася в першу зустріч із султаном. Була вона тоді зовсім молодою дівчиною. «Мала вона повестися тут гідно, не почуваючись жертвою, вразити свого повелителя не самою красою і незайманістю, а й природним розумом, багатством душі, що його, коли й не мала достатньо, повинна була здобути швидко, вміло й непомітно. Знала на те єдиний спосіб: гордість, ховаючись за яку можна досягти всього на світі» (2).
Вона народила своєму господарю чотирьох дітей. Це потім трьох з них забере чума, що хазяйнуватиме у Стамбулі, живим залишиться один-єдиний син Мустафа. Саме він вважатиметься спадкоємцем султана Сулеймана. Одуріла від горя мати зрозуміє, що часи любові до неї падишаха вже позаду, а для сина стають небезпечні роки або місяці, а доки треба було відвойовувати те, на що поласилася слов'янка.
Рудоволоса Хуррем зачарувала великого султана, бо він – чоловік, а те нахабне дівча знається на чоловічій слабкості. Серце Махідевран підказало, що думками її володар тепер дуже далеко, настільки, що рідкими стануть їх зустрічі, вона перестане бути його коханою дружиною. Махідевран відчула – молоде рудоволосе дівчисько, що завжди дивиться навколо усміхненими очима, виштовхне всіх із серця та думок володаря.
