Брати вогню - Андрусяк Михайло (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений txt) 📗
Залізні рої
Діяльність керівника підпілля пов’язана зі щоденним ризиком потрапити до рук всевинюхуючого ґестапо чи бути застреленим у сутичці з ворогом. Гірський Косівський повіт Курява сходив уздовж і впоперек. Побував у кожному селі, знав людей, перейняв звичаї, навчився розчинятись у людському середовищі, робитися непомітним для загалу, вмів раптово зникнути з очей шпигів, запізнався з надійними людьми, міг розпізнати продажних… Місце постою змінював дуже часто, двічі в одній хаті ночував рідко. Гуцульські села нашпиґовані аґентами. Юдині срібняки заробляють душеторгівлею вчорашні аґенти польської дефензиви, румунської сиґуранци, московського НКВД й цілком свіжі німецькі ґестапівські нишпорки. Нерідко контррозвідка ОУН виявляла навіть потрійних аґентів – польсько-московсько-німецьких. Завдання ж усі мали одне – висліджувати членів Організації й доповідати в ґестапо.
Часто прихисток від негоди й ворожого ока давали повітовому провідникові гостинні хати Івана Фокшея в Косові, Юрія Вепрука (Лева) в Яворові, Івана Шведюка (Сірка), що мав млин у Городі. Та найчастіше доводилося коротати ночі в лісових нетрях, закутавшись у плащ-намет. Надія на світлий розум, прудкі ноги, Отця небесного і … безвідмовний пістоль у кишені.
Часто контактував Курява з Коломийським окружним провідником Різьбярем. Щомісяця здавав йому писані на тонкому папері й скріплені сурґучем звіти. Звітувала перед провідником і Служба безпеки. Окружний же на підставі повітових складав власні звіти. Вищий провід мав реґулярну достеменну інформацію з найвіддаленіших закутин поневоленого краю. Повстанські стратеги розробляли ефективну тактику дійової боротьби з коричневим окупантом.
Зима сорок третього розщедрилася на снігопади, вкрила Карпати білою пухкою ковдрою. Глибокі сніги унеможливили переходи манівцями. Курява з Круком подалися до Криворівні саньми. Мороз підганяв пару прудконогих гнідих. Немов казкові змії, коні вивергали з розпашілих ніздрів хмарки білої пари. Здавалося, сніг і мороз скували навколо все живе. Раптом із-за крутого повороту засніженим привидом вигулькнула німецька вантажівка з автоматниками в кузові. Крук, який сидів праворуч, у кліп ока скотився крутосхилом униз і пропав із поля обстрілу в ярузі. Пущені з німецьких автоматів кулі прийняв на себе неторканий білий сніг. Куряву ж десяток німців припер до скелі ліворуч. Шлях направо, в урвище, заблокувала тягарівка. Накинулися, мов роздрочені собаки на ведмедя. Ще встиг непомітно викинути папері і непотрібного в такій ситуації пістоля. Гепнули, аж кості затріщали, зв’язаним на дно кузова. Машина обережно поповзла засніженим шляхом через Буковець на Криворівню.
Крук тим часом легконогим гірським оленем мчав до Яворова, де в Левовій хаті квартирувала боївка Грома. Часу було критично мало. Захопленого провідника гітлерівці можуть не повезти до Коломиї, а розстріляти на місці.
Не навчені поліційних методів прикордонники в Криворівні не так допитували Куряву, як били. Знайдені у впійманого документи свідчили, що він поляк-залізничник. Удає, що не знає німецької. Потратили якийсь час на пошуки перекладача. Між собою офіцери міркували вголос, що впіймали польського бойовика. Їх багато тоді прямувало з Єгипту на окуповані рідні терени, щоби влитися до лав Армії Крайової. Не вибивши з упертого бранця жодних зізнань, прикордонники вирішили передати його ґестапівським майстрам своєї справи в Коломиї. Куряву знову тісно змотузували і кинули до кузова вже знайомої вантажівки. Там солдат для перестрахування надійно прив’язав спутані провідникові ноги до великого ґумового ската. Машина повільно погуркотіла вділ. Охоронці мерзлякувато кутаються в кожухи, брезентовий тент від стужі не захищає.
Курява був упевнений, що проворний Крук устиг попередити підпільників, і ті неодмінно нападуть на німецьке авто. Прорахував навіть, де його краще відбити. Тому до пострілів, які розкраяли морозяну тишу перед Яворовом, був готовий. Машина різко скрутила ліворуч і вткнулася капотом у прямовисну скелю. Голосно, велетенськими гусаками, зашипіли прострелені шини. Прошиті влучною кулеметною чергою охоронці бездиханно валялися в кузові. За кермом вантажівки поблискував білими зубами з-під чорних вусів меткий Крук. Усі бійці, що так швидко і вправно організували засідку, у білих маскувальних халатах і з автоматами. Провідник упізнав буковинця Грома, Гая (Антона Урбановича), Хмеля (Василя Романчича). З місця короткого бою бредуть, обвішавшись трофейною зброєю, глибокими снігами на Соколівку. Розгарячілі коротким боєм, але зовнішньо спокійні, хлопці допомагають іти покаліченому повітовому провідникові, а той ще й кепкує над собою.
Хата Івана Шведюка в Соколівці прийняла Куряву, як завжди, гостинно. Кількох днів вистачило, щоби погоїти рани, підлікувати скалічені ноги. Німці й не здогадувались, яка важлива птаха випурхнула з їхнього сільця. Ні ґестапо, ні НКВД не мали фотографії досвідченого конспіратора Куряви.
Свого часу велику групу підпільників, які рятувалися від переслідувань жорстокої румунської сиґуранци, привів із Буковини на галицький бік молодий і рішучий Грім. Був то інтеліґентний і кмітливий підпільник. Його хлопці хоч і вбрані в цивільний одяг, зате зброю мали найновішу. І придбали її явно не на ринку, так що бойового досвіду їм не позичати. І провідник, і Володимир та Роман Ковалі відразу припали до вподоби бувалим у бувальцях Куряві й Крукові.
Проте й найдобірніше зерно не завжди без кукілю. До порядних хлопців якимось чином прибився такий собі Глібка, який подався на ґестапівські хліби до Коломиї. Дозволу крайового проводу ОУН на ліквідацію німецьких вислужників Глібки й Рибчина чекали довго. Всю інформацію ретельно перевіряли, скрупульозно аналізували й лише тоді приймали рішення, бо йшлося, хай і про підлих, а таки людей. Нарешті на запроданців прийшов присуд. Служба безпеки доволі швидко вислідила Глібку. Та напрочуд хитрому й надзвичайно обережному енкаведистсько-ґестапівському аґентові таки вдалося втекти за кордон, і навіть ще встигнути розстріляти в потилицю Петра Павличка зі Стопчатова, брата відомого нині поета Дмитра Павличка. Рибчина холоднокровний Крук застрелив у Коломиї, коли той їхав фіакром додому, намацуючи в кишені німецькі марки за продані ґестапівцям українські душі.
Видресируваного подвійного аґента, рафінованого провокатора й цинічного вбивцю Глібку коломийські підпільники запопали в Західній Німеччині вже по війні. Кривавих справ майстер порпався в гною в господарстві німецького бауера під Мюнхеном. При з’яві своїх недавніх жертв запроданець занімів, наче надмогильний камінь. Учорашні підпільники прийшли з наміром закопати нелюда в німецькій землі, та обмежилися кількома добрячими тумаками, не побажавши обривати його мерзенного скніння на цьому світі. До самих воріт через просторе подвір’я побитим миршавим псом плазував бездушний винюхувач за благородними патріотами, вискиглюючи собі нікчемне животіння.
П’ятдесятирічного директора шпиталю в Коломиї Станіслава Каліневича, який свого часу працював у польському концтаборі для українських січових стрільців, вишукано знущався над невільниками, особисто вводив смертельні ін’єкції, суд ОУН засудив до кари смерті. Спольщений вірменин Каліневич закінчив медичний факультет університету імені Яна Казимира у Львові, служив під час Першої світової в австрійському, відтак польському військах. Пост директора лікарні в Коломиї зайняв 1930 року. В липні сорок третього Крук розшукав жорстокого вбивцю-капітана в Шешорах, де той відпочивав на власній віллі. Нагадав деякі мерзенні випадки з його життя: як той заставляв хворих і поранених українців сідати на кутик табуретки та єхидно промовляв: «Ось твоя незалежна Україна, під дупою!». Зате під загрозою смерті лікар-садист поводився ганебніше від базарної перекупки, пропонував есбістові гроші, золото… А вистачило україножерові однієї кулі з Крукового пістолета.
