Отаман Іван Сірко - Коляда Ігор (книга регистрации .txt) 📗

Ще змалечку майбутній художник уважно слухав казки, фантастичні історії та легенди про козаків, що їх йому розповідала бабуся, проста селянка з Чернігівщини, але уява хлопчика по–своєму малювала сюжети про запорожців. Досить було лише декількох мотивів, щоб Олександр зумів скласти цілу епопею, яскраву й неповторну в своїх деталях.

Програмна конкурсна робота О. Мурашка — картина «Похорон кошового» (1890) — це сумна сага про відхід у небуття славного козацтва. Картина стала продовженням рєпінських «Запорожців», але в «Похоронах кошового» митець ототожнює смерть отамана Сірка зі смертю всього вільного козацького духу.

В основі картини — сцена прощання запорожців із легендарним кошовим отаманом. Урочисто рухається похоронна процесія. Пливе на могутніх козацьких плечах укрита червоною китайкою домовина.

Персонажів на полотні чимало — картина багатофігурна, так би мовити, «хорова». Усі герої вдало згруповані й об'єднані навколо композиційного центру, яким є труна.

Особливо колоритною є постать літнього сивовусого козака, який несе перед труною на шкіряній подушці булаву — атрибут влади кошового. Іде повільно, малими кроками, ніби несе величезний тягар. Позувати для образу козака художник попросив видатного діяча українського театру Михайла Старицького.

Трохи зліва від нього іде козак, який, можливо, заступить місце покійного. Художник освітлив його постать, бажаючи привернути до неї увагу. Козак ще молодий, міцної статури, приємної зовнішності. У нього мужнє обличчя, засмагле від вітру й сонця. Здається, він нічого не бачить і не чує, бо важкі думки тривожать його душу.

На крок позаду несуть труну на дерев'яних ношах. За труною — чорний прапор, символ жалоби та невимовного смутку. За труною ідуть козаки. Їхні обличчя суворі й засмучені. Кожна з людських фігур на картині — яскраво виражений характер. Усі персонажі твору, разом узяті, уособлюють січове воїнство — мужнє, безстрашне, героїчне.

Майстерно передано розмірений, урочистий рух натовпу. Палітра полотна вишукано стримана: лише кілька кольорових плям оживлюють приглушені зеленувато–коричневі тони картини. Світло, випромінюване свічками в руках персонажів, м'яко розтинає густі вечірні сутінки.

На відміну від І. Рєпіна, Мурашко занурив своїх героїв у жалобу за кошовим. Ліс навколо ніби перегукується із загальним смутком. Кожна деталь промальована до найменших дрібниць, які відповідають історичним реаліям, а відблиск поховальних свічок підсилює напружену атмосферу, що панує в колоні козацького братства. Недарма Мурашко їздив на свою рідну Чернігівщину, аби змалювати старовинне вбрання та зброю. Хоч уже за кілька років художник відмовився від надміру деталей: «Дрібниці, деталі — не головне. Головне — розгледіти душу».

Своєю картиною молодий митець ніби полемізує зі своїм уславленим учителем, протиставляючи власне розуміння драматичної героїки козацтва бравурному оптимізмові в зображенні «Запорожців» Рєпіна. І там, і тут — єдність стану, проте в Мурашка козаків об'єднує скорбота, а в Рєпіна — жваве піднесення та сміх. Спільним є й показ великої кількості людей. Тільки в Рєпіна вони немов наближені, укрупнені й тому виразно–конкретні у своїй неповторності, а в Мурашка — немов віддалені, злиті з лісовими просторами, і тому, при всій неповторності кожного характеру, вони, як і рєпінські герої, об'єднані спільним настроєм, здаються схожими один на одного, немов одна велика родина, велична й прекрасна у своїй скорботі. Якщо І. Рєпін наголошував яскраву типажність зовнішності зображених, то Мурашко прагнув утілити благородство й духовність могутніх лицарів козацтва.

У мистецькому доробку Олександра Мурашка «Похорон кошового» — єдиний історичний твір, який став чудовим заспівом до всієї творчості майстра. За неї митцеві присвоїли звання художника, нагородили Великою золотою медаллю й надали право на пенсіонерську подорож на три роки за кордон за рахунок Академії.

Розділ одинадцятий

У пам'яті народній

У численних піснях і думах, які народ склав про Сірка, кошовий виступає народним героєм, запорозьким ватажком і козацьким полководцем.