Отаман Іван Сірко - Коляда Ігор (книга регистрации .txt) 📗
У цей час до польського табору прибули королівські посли, які привезли Ханенку гетьманські клейноди та гроші. Сіркові, «від якого тут вся справа залежала», було видано 200 червоних золотих.
27 жовтня 1671 року козаки провели раду, на якій гетьманом був знову проголошений Ханенко. Фризький мандрівник і мемуарист Ульріх фон Вердум твердив, що на цій раді лунали голоси й на користь розумнішого, більш досвідченого, витриманого та сміливого Сірка. Але козацька старшина побоювалася зростання авторитету кошового, який керував козаками міцною рукою, і нацькувала на Сірка «чернь». Відтак кандидатуру Сірка не підтримали, ба навіть лунали заклики вбити кошового, і його мало не порубали шаблями. Сам Собеський був дуже невдоволений козацьким вибором гетьмана.
Наприкінці жовтня 1671 року польські війська змушені були відступити до Брацлава, ставши на зимові квартири між Дністром та Південним Бугом, а сам коронний гетьман виїхав до Львова. Залишив Україну й король.
До листопада того ж року «Подністров'я, Рашків, Могилев, Стіна, Надбужжя, Брацлав, Винниця, Ладижин та інші» були захоплені польським військом та козаками Ханенка й січовиками.
У грудні 1671 року Сірко здійснив короткий, але успішний похід проти білгородської орди. За цей похід король Михайло Вишневецький листовно висловив щиру подяку Сіркові, побажавши йому успіхів у подальшій боротьбі проти «ворогів Святого Хреста, щоб вони не взяли гору над християнами і щоб Україна, золотий край, процвітала у надійному мирі». Король похвалив кошового отамана й за вагомий внесок у справу об'єднання «Низового Війська з нашим Військом Польським» висловлював надію, що Сірко й далі добиватиметься «віддалення поганих від України».
Кінець 1671 року був не зовсім вдалим для Речі Посполитої. Кальник узяти не вдалося. Загрожувала ординська небезпека, а зимувати у спустошеному краї було тяжко. Захвилювалися й запорожці, які обіцяли навесні покинути Ханенка та Сірка, стосунки між якими значно погіршилися. Кошовий мав більшу повагу серед козаків, і Ханенко боявся, що він заволодіє гетьманською булавою. Сірко ж побоювався чергового ординського нападу, тільки–но замерзнуть ріки. Активізував свої дії Дорошенко. Два десятки міст повернулися під його зверхність. Силістрійський паша дав йому на допомогу кілька тисяч своїх вояків. У грудні 1671 року Дорошенко пішов на Ладижин, жителі якого явно йому симпатизували (у місцевому замку укріпився, однак, Ханенко), потім штурмом узяв Тростянець, знищивши польську залогу. Ханенко був у відчаї, і його врятував від падіння лише прихід нових коронних військ у Побужжя. Допоміг йому й Сірко. Спільними зусиллями вони завдали поразки військам Дорошенка й орди біля Тростянецького замку. Деякі історики говорять і про успішні дії Сірка проти білгородської орди.
1672 року Сірко оженив свого сина з донькою молдавського боярина Хінкула, а потім вирушив зі сватом проти молдавського господаря Георгія Дуки, скинув його з престолу і посадив замість нього свого свата Хінкула. Після цього кошовий вирушив на Лівобережну Україну. У степу за Куяльником Сірко розгромив загін білгородського мурзи, поранив останнього й захопив його в полон.
У цей же період між Сірком та козаками виник конфлікт, пов'язаний із невиплатою коштів, обіцяних поляками за союз. Козаки почали дорікати кошовому, погрожуючи перейти на бік московського царя.
У березні 1672 року Сірко з 500–1000 козаків перебував під Чечельником, звідки мав намір піти на Лисянку й Чигирин, а потім — і на лівий бік Дніпра. Похід на Лівобережжя був обумовлений змінами, що відбулися в Гетьманщині.
13 березня 1672 року Д. Многогрішного позбавили гетьманства та заслали до Сибіру. Разом із ним була заслана і його сім'я, і його сподвижники — «співучасники». Новина про падіння Многогрішного зацікавила Івана Сірка. За версією Дмитра Дорошенка, кошовий «рішив спробувати щастя, покладаючись на свою популярність серед козацької черні та на свої знайомства серед московських воєвод».
Про наміри Сірка швидко довідалися в Москві. Там уже давно знали про його впливовість серед запорозьких козаків та військові здібності. Але не забули московські правителі й про волелюбний характер кошового, прагнення до повної незалежності та про його ненадійну вдачу. Тому вирішили будь–що не допустити Івана Сірка до гетьманських клейнод України.
Щоб І. Сіркові не дісталася булава, правобережний гетьман П. Дорошенко та полковники, зокрема Федір Жученко, вдалися до зради.
Сірко зі своїм зятем Іваном Сербиним прямував до Курська, де стояв московський воєначальник князь Ромодановський, але той уже отримав наказ заарештувати кошового й навіть дістав гроші від царя на цю справу (2 тисячі червінців). 29 (19) квітня 1672 року в Санжарах (Нових Санжарах) кошового заарештував і забив у кайдани полтавський полковник Федір Жученко під тим приводом, що Сірко начебто хоче організувати заворушення на Лівобережній Гетьманщині. Отамана в кайданах відвезли до Батурина, не давши можливості прихильникам відбити його в конвою. Сучасник так повідомляв про ці події: «Сірка теж, небораку, який їхав до дружини, з полковником Левенцем у Полтаві за Дніпром було схоплено і у потрійних кайданах його попровадили московіти до своєї столиці». Потім коронний гетьман Собеський клопотався через свого посла в Москві про визволення Сірка.
Польська дипломатія вважала, що Сірко був жертвою інтриги Дорошенка. Деякі історики вбачають у цих подіях руку майбутнього гетьмана Самойловича, який вважав кошового своїм головним конкурентом. Саме він підмовив старшин написати цареві листа, який сповіщав про арешт Сірка, і не випадково пізніше перешкоджав звільненню отамана із сибірського заслання. Невдовзі від московського уряду надійшов наказ відправити кошового до Москви. Звідти його шлях пролягав до Тобольська.
Черговий наступ Османської імперії проти Речі Посполитої навесні 1672 року змусив польську дипломатію активізувати свої дії щодо визволення Сірка з московського заслання.
Цар Олексій довго вагався і лише на початку 1673 року, перед загрозою турецького нашестя на Московію, наказав звільнити І. Сірка із заслання й доправити його до столиці. Самойлович же всіляко добивався, щоб опального отамана принаймні затримали в Москві.
20 березня 1673 року цар наказав привести до палат Сірка. Тут у присутності бояр, зокрема князя Юрія Долгорукого та боярина Артемона Матвеева, а також московського патріарха Питирима, ніжинського протопопа Симсона Адамовича та інших осіб, був улаштований, за словами останнього, «страшний суд» над Сірком, якого вмовляли вірно служити цареві, причому патріарх погрожував анафемою в разі порушення кошовим свого слова.
На початку квітня 1673 року «козацького гетьмана» Сірка відпустили на Запорожжя з дозволом набрати військо з лівобережних козаків на війну проти Туреччини й Криму, йому на допомогу дали 15–тисячне московське військо на чолі з князем Юрієм Борятинським. При цьому Сіркові нагадали про необхідність вірно служити цареві та королю, а запорожцям, які не могли здійснити морський похід через брак «препаратів» та зиму, цар дав кілька гармат, пороху, свинцю, грошей та припасів.
У травні 1673 року Сірко здійснив кілька успішних походів, унаслідок яких захопив Іслам–Кермен, Ізмаїл та Очаків, пошарпав Тягиню, околиці Сорок і Крим, багатьох ординців узяв у полон. Кошовий удерся в Крим, форсувавши Сиваш. Він дійшов тоді до Бахчисарая і загнав хана з його двором у гори, визволивши кількох тисяч невільників, «однак свого сина він там втратив». Ідеться, вочевидь, про Петра Сірка. Ця втрата, поза сумнівом, завдала тяжкого удару старіючому кошовому отаману, який помстився ординцям, і ті ще довгий час не насмілювались виходити з Криму.
Навесні 1673 року гетьман Самойлович разом із царським воєводою Ромодановським здійснили похід проти Дорошенка, але зазнали поразки, на що Сірко зауважив: «Доручили гетьманство — мужикові, що вміє тільки своїх руйнувати!»
У серпні того ж року Сірко спустошив Очаків та Іслам–Кермен.
