Небесний народ - Бонзельс Вальдемар (книги регистрация онлайн .TXT) 📗
Розділ шостий
ПРО АНГЕЛІВ
Якогось ранку, коли навкруги ще панували сутінки, земля була вкрита рясною росою, а сонце не визирнуло з-за горизонту, простував собі лісом поміж мокрою травою їжак Гассан. Діставшись узлісся, Гассан роззирнувся довкола. Зробив це із властивим його роду понурим виглядом. Хоча слід зазначити, що така позірна непривітність була оманливою. Понурий вигляд їжаки мають завжди, проте це зовсім не означає, що в них поганий настрій. Отож настрій у Гассана був, на відміну від виразу мордочки, загалом хорошим. На нього навіть не вплинуло те, що вже добряче запізнився. Сонце ось-ось мало зійти, тому цей нічний мисливець шукав собі притулок, де міг би дати добрячого хропака. Тобто поки сонце не виглянуло, Гассан мав знайти собі затишну місцинку для цієї справи, бо їжаки не є палкими шанувальники сліпучого та гарячого сонячного проміння.
У таку ранню пору дерева, птахи, квіти та інша комашина дрібнота, тобто мешканці галявини, ще спали. Тому ніхто не зауважив, що до них завітав їжак. Якби Гассан прийшов на галявину в іншу пору, то великої радості від його приходу там би не спостерігалося, якраз навпаки: тут запанували б крики та голосні плачі. Їжаки усім відомі тим, що з’їдають комашні та іншої дрібноти стільки, скільки можуть уполювати. Повсюди в лісі ніхто зі спільноти комах не любив колючого цабе, його боялися і не хотіли бачити. Крім того, потрібно ще додати, що він, як зазвичай, виходив на полювання з настанням сутінок, і це містило елемент таємничості та моторошності. З іншого ж боку, непорушного їжака, що чигав присмерком у траві на свою здобич, приміром на мишу, було важко не сплутати з кулястою темною купкою землі чи з кротовиною. Проте найбільшою неприємністю ставав той факт, що їжак умів бути набагато прудкішим, ніж це видавалося з першого погляду. Чимало тварин було просто шоковано, збито з пантелику та впіймано, тому що незграбний на вигляд колючий круглячок несподівано демонстрував спринтерські властивості.
Гассан неквапно і дещо вайлувато зліз берегом до струмка, похлебтав води та глянув у небо. День мав бути теплим. Їжакові впала в око стара товста липа, зокрема те місце, де вона вгрузла в землю своїм товстенним корінням. «Між цими коріняками я обов’язково знайду затишну та темну нірку-шпарину, — подумав колючий зайда. — Вона стане для мене притулком у цей сонячний день. А цілком можливо, що там ще й мишаче кубло трапиться, отож заодно ще й повечеряю здоровою та корисною їжею».
Якщо мова вже зайшла про Гассана, то потрібно сказати, що напередодні він саме мав неприємну розмову з домочадцями. Отож тепер стає зрозумілим, чому він шукав де б переночувати: своєї домівки у нього тепер не було. Одного вечора батько дав йому ясно зрозуміти, що настала пора шукати власні угіддя для полювань. Місцина, де вони мешкали разом, а це батько, мати, менші брати і сестри, таку велику сім’ю уже прогодувати не могла. Проте основною причиною була страшенна ненажерливість Гассана. Словом — їжак уже став дорослим і тому мусив покинути домівку та йти на свій хліб.
Однак знайти нове житло — справа не з простих, і ще ні одному їжакові не вдавалося зробити цього швидко. Та й Гассан особливо не квапився, проте надумав заводити власну сім’ю. Отож іти геть та розгледітися на чужині стало справою необхідною. Але, як воно часто трапляється, особливо, коли важко знайти спільну мову з тобі подібними, — доводиться немало потинятися білим світом. Отак і сталося, що Гассан того раннього ранку знову добряче спізнився і не знайшов собі притулку, а сонце мало ось-ось зійти.
Поволеньки чалапаючи межи квітами та травами у напрямку липи, Гассан думав собі: «Тут виглядає на місцину, де можна гарно пополювати». Їжак солодко позіхнув і з натугою почав пролазити поміж корінцями дерева. Аж тут у моху він уздрів сяйво і перелякався. Наш мандрівник ніяк не міг уторопати, звідки тут, в глибокій тіні, де в густих мохах завжди панують сутінки, могло взятися світло. Світлячки так зранку не трапляються. Отож причиною світіння міг бути лише шматочок зіпрілого дерева. Такі частинки нерідко світяться білим. Їжак споглядав це на трясовині. Гассан минув останній вузлуватий корінь, котрий, звиваючись, виглядав із папороті, й обережно заглянув у маленький грот, де, власне, й поломеніло бліде світло.
У гроті на моху лежало, поклавши золотоволосу голівку на біленьку подушечку з листочків квіток, створіння, схоже на манюсінького чоловічка. Воно було зодягнене в мерехтливий одяг, що спалахував на світлі так само, як спалахує десь у глибині лісу на сонячних променях ніжно зіткана павутинка. Така легенька, немов той непомітний прохолодний вітерець, що ледь колише траву трясучку. Спочатку не годен було зрозуміти, звідки ж, власне, струменить сяйво, аж поки Гассан, на своє безмежне здивування, не зауважив, що в маленької людиноподібної істоти дивним чином світло випромінюють лоб, обличчя та руки. Проте найбільше, аж до болю, їжака зворушив вираз безмежного суму на дитячому личку незнайомця, що спав. Цей вираз обличчя чомусь нагадав Гассанові його безхмарне щасливе дитинство, проведене у підберезній норі на болотах.
«Господи Боже, — подумав собі їжак, — та що це таке зі мною діється?! Що ж то за знак, що я натрапив на таке миле створіння». І тут йому спало на думку, що має якимось чином допомогти цій істоті: «Може, знайти для нього яку солодку ягідку чи м’якого і ніжного хробака, якщо такі йому до смаку? Коли так, то я був би безмежно радий. А може, щось приємне для нього зробити та принести поїсти, що сам захоче, як прокинеться? Найважливішою другою справою після їжі є поспати. Хоча якраз цим маленьке створіння зараз і зайняте. Щоб це такого придумати?»
Поки їжак вишукував ще якусь хорошу ідею, морщачи лоба, як у таких випадках завше роблять його одноплемінники, кивав-туди сюди своєю головою з гостренькою мордочкою та надзвичайно гарними й розумними оченятами, ельф прокинувся і побачив Гассана. Той стояв майже над ним, затуливши вхід у маленький грот так щільно, що якби не світло від ельфа, там стало б зовсім темно.
— Звідкіля ти? — спитав ельф і посміхнувся.
— Ну, я, теє, проліз звідси, іду звідтам, — затинаючись, пробелькотів зніяковілий їжак, і йому стало страшенно незручно. — Ви вже, теє, не тримайте зла і не ображайтесь. Якщо ваша ласка, то я зараз скоренько піду звідси і не заважатиму.
— Та ні, залишайся, — відповів ельф і піднявся. — Наскільки я зрозумів, ти — їжак, і маю тобі сказати: виглядаєш просто чудово.
— Та ні, що ви, — відразу заперечив Гассан, — нічим я від інших не відрізняюся, такий самий, як і решта з мого роду-племені. Проте, з вашого дозволу, я таки вже піду.
— У тебе якісь важливі справи? Куди ти поспішаєш? Поглянь, як тут зараз красиво, а день прийдешній буде сонячним і ще гарнішим. Ходімо разом до струмка. Між іншим, можеш просто казати мені ти. Я — квітковий ельф.
— Ага, так значить, квітковий ельф, — дещо посмілішав Гассан. — Радий за вас. То ви як, справді хочете прогулятися разом зі мною? Бачите, в чому справа: мене не дуже-то люблять, я ж, ну ви самі чудово розумієте, їжак усе-таки…
Власне кажучи, Гассан хотів відповісти зовсім інше, проте ця істота з її крильцями, що стриміли вище голови та виблискували, ніби сніжок на сонці, геть чисто збивала його з пантелику.
Один коло одного вони попрямували до струмка. Ельф випурхнув на найнижчу, мало не над самою водою, гілку куща барбарису, що ледь нахилилася під його вагою.
— Я так і думав, — відреагував на це Гассан, — ви — ангел.
— Та ні, де там, — відповів ельф. — Якщо ти вирішив, що я ангел, ти ніколи справжніх ангелів не бачив. Це істоти величні та сліпучі, як сонце в полудень. І той, хто не відвернувся від земного, не може навіть очей підвести, щоб глянути їм в обличчя.
— Та я зміркував, що ви теж з ангелів, просто, мабуть, з тих, що дрібніші, — боязко виправдався Гассан і порухав кінчиком носа.
Ельф не втримався, щоб не розсміятися.
