Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич (книги бесплатно полные версии .txt) 📗
Лікування справді пройшло успішно, і за два тижні лікар дозволив Козликові вставати, а ще за тиждень сказав, що тепер йому приходити нема потреби, бо хворий зовсім видужав; йому конче треба тільки добре харчуватися, щоб відновити сили.
Це був радісний день як для самого Козлика, так і для Незнайка. Вони сиділи на полиці в дрянингському «Тупичку» і мріяли.
Тепер нам не треба буде витрачати гроші па оплату лікаря і ліків, — казав Незнайко. — Ти будеш краще харчуватися, а коли сили твої відновляться, теж знайдеш якусь хорошу постійну роботу.
— О, це було б чудово! — щасливо усміхаючись, мовив Козлик.
На підлозі біля них лежали Роланд з Мімішкою і, здавалося, прислухались до їхньої розмови. Насправді ж вони ні до чого не прислухались, а підстерігали пацюка, який ховався від них під полицею. Роланд з природи був чудовим ловцем пацюків, тому він з величезним задоволенням ходив з Незнайком у дрянингську нічліжку, де саме повітря, здавалося, було просякнуте пацючим смородом. Опинившись з Незнайком у нічліжці і спіймавши пацюка, Роланд звичайно не загризав його, а, лише придушивши трохи, віддавав погратися Мімішці. Мімішка вищала й бігала, тримаючи пацюка в зубах, потім на хвилиночку відпускала його і вдавала, ніби дивиться вбік, а коли пацюк намагався втекти, знову ловила його. Все це страшенно розважало мешканців нічліжки, які тепер щодня з нетерпінням чекали, коли прийде Незнайко із своїми собаками.
Радість Незнайка й Козлика була недовгою. Пані Мінога вже давно звернула увагу на те, що від її улюбленої Мімішки почало чомусь тхнути пацюками. Запідозривши недобре, вона подзвонила по телефону в контору розшуку й дала завдання простежити, де буває Незнайко, гуляючи з собаками. Власник контори доручив що справу досвідченому сищику панові Біглю, який невідступно слідкував за Незнайком три дні, після чого подав докладний звіт про його дії. Вивчивши звіт, власник контори розшуку повідомив Міногу про точну адресу дрянингського готелю і час, коли Незнайко буває там із довіреними йому собаками.
Діставши цю звістку, пані Мінога мало не зомліла. Дізнавшись від покоївки, що Незнайко недавно пішов на прогулянку, вона негайно викликала з розшукної контори сищика Бігля і звеліла йому відвезти її разом з покоївкою туди, де він бачив Незнайка з її улюбленцями.
І ось саме в ту мить, коли Незнайко й Козлик мріяли, а Мімішка гралася з пацюком, якого щойно спіймав для неї Роланд, двері відчинились, і в нічліжці з'явилась пані Мінога в супроводі покоївки й сищика Бігля. Побачивши Роланда, який розлігся на брудній підлозі біля ніг Незнайка, і свою улюблену Мімішку з огидним пацюком у зубах, пані Мінога заверещала і, закотивши очі, впала на підлогу. Сищик перелякався і, взявши Міногу за талію, почав щосили трясти її, а покоївка тим часом бризкала їй на обличчя одеколоном. Нарешті пані Мінога опритомніла і, побачивши, що Мімішка все ще бавиться пацюком, закричала:
— Ах, заберіть же від неї цього мерзотного, цього гидкого пацюка! Дайте мені сюди! Дайте зараз же!
Сищик Бігль миттю підскочив до Мімішки і, відібравши у неї напівдохлого пацюка, шанобливо подав хазяйці.
— Що це? Ідіть геть! — завищала Мінога, відпихаючи від себе пацюка і тіпаючись усім тілом. — Навіщо ви тицяєте мені цю огидну, мерзотну тварюку? Ідіть геть, кажуть вам!
— Ви ж самі сказали «дайте»! Я думав, вам хочеться пацюка, — розгублено промимрив Бігль.
— Нащо мені пацюк? Я сказала, дайте Мімішку, дурна ви тварина!
Сищик шпурнув пацюка на підлогу і, впіймавши Мімішку, подав хазяйці.
— Ах ти бідна моя лапочка! Мімочка моя! Моя красунечка! — заголосила господипя, притискаючи Мімішку до грудей і цілуючи її прямо в ніс. — Хто дав тобі цього огидного пацюка? Це він? — закричала вона, показуючи на Незнайка. — Це він привів тебе в це жахливе звіряче лігво? Роланде! Ти чого лежиш на брудній підлозі? Хіба ти не бачиш, скільки там бруду, паскудна ти тварино! Марш зараз же до мене!
Покоївка схопила Роланда за нашийник і потягла до хазяйки.
— Ходімо зараз же звідси! — кричала Мінога. — Тут бруд! Тут мікроби! Собаки захворіти можуть! А ви, мерзенна тварино, ви звільнені! — закричала вона, звернувшись до Незнайка. — Не смійте з'являтися до мене! Я не потерплю, щоб ви водили собак по різних розбійницьких кублах! Я вас до суду віддам, недолюдок, мерзотна ви істота!
Вона галасувала доти, доки зникла за дверима із своїми собаками. Незнайко не міг навіть слова сказати на свій захист. Та й що він міг сказати?
Розділ двадцять сьомий
ПІД МОСТОМ
Козлик був страшенно приголомшений тим, що скоїлося.
— Це все через мене! — казав він. — Якби я не захворів, нічого не сталося б.
— Не біда! — втішав кого Незнайко. — Я особисто зовсім не шкодую, що не зустрінуся більше з цією противною Міногою. А роботу якусь ми знайдемо. Не переживай!
Козлик потроху заспокоївся, а надвечір по нічліжці поширилася чутка, що завтра має приїхати відомий багач Скуперфільд, який набиратиме робітників для своєї макаронної фабрики. Всі мешканці дрянингського «Тупичка» зраділи. Майже всі вони вже давно втратили надію дістати постійну роботу на фабриці.
— Нарешті й нам усміхнулося щастя! — казали вони. — Кінчиться наша нужда, й ми розпрощаємося з цією паскудною нічліжкою. Нехай Дрянинг сам живе тут із своїми пацюками!
Ходили чутки, що Скуперфільд вирішив збільшити випуск макаронних виробів, і тому йому потрібно більше робітників, а оскільки було відомо, що за кількістю безробітних Сан-Комарик посідає перше місце, то він і надумав приїхати сюди. Ніхто не знав, звідки в нічліжку проникли такі чутки, але відомо, що наступного дня Скуперфільд і справді з'явився у Сан-Комарику. Разом з ним прибуло сто двадцять сім великих автофургонів, якими перевозили макаронні вироби. Тепер ці автофургони мали перевезти завербованих Скуперфільдом робітників на макаронну фабрику в Брехенвіль.
Весь Сміттєвий тупичок, а також прилегла до нього Глуха вулиця з провулками були забиті макаронними автофургонами. Два такі автофургони, пофарбовані яскравою оранжевою фарбою, заїхали на подвір'я готелю Дрянинга. Один із них був пересувним ларком для продажу макаронних виробів. Цього разу в ньому ніяких макаронних виробів не було, а весь він був заповнений гарячими сосисками та хлібом, їх мали роздати новоприйнятим на фабрику коротулькам. У другому фургоні приїхав сам Скуперфільд із своїм управителем.
Як тільки Скуперфільд з управителем вилізли з кабіни, шофер витяг з фургона невеличкий дерев'яний стіл з двома стільцями і поставив їх посеред двору. Управитель дістав з портфеля грубий зошит з написом: «Макаронний журнал», поклав його на стіл поряд з портфелем, і почали вербувати робітників. Усі, хто хотів працювати ка макаронній фабриці, підходили по черзі до столу. Скуперфільд сам придивлявся до кожного, побоюючись, щоб не прийняти на роботу когось кривого, безногого, безрукого і взагалі слабосильного або хворого.
— Я не хочу платити гроші різним калікам, — твердив він своїм гидким писклявим голосом. — На моїй фабриці всі повинні працювати як слід, а не бити байдики. Ви повинні розуміти, що їдете не на курорт, а на макаронну фабрику.
Оглянувши коротульку з усіх боків, він так ляскав його рукою по спині, ніби старався збити з ніг, тряс йому руку з такою силою, наче задумав одірвати її, а потім казав:
— Поздоровляю вас, дорогий друже, із вступом на роботу! Можете одержати сосиску.
Продавщиця з пересувного ларка тут же давала коротульці бутерброд із сосискою, а управитель занотовував його ім'я у зошит і брав у нього розписку в тому, що він одержав сосиску. Всю цю комедію з сосисками Скуперфільд придумав для того, щоб нові робітники побачили, який він добренький, і краще працювали на нього. Нічого й казати, що роздавав він сосиски не даром, а мав намір вирахувати подвійну вартість їх, коли розплачуватиметься з робітниками, й таким чином облагодить побіжно ще одне вигідне дільце.
