Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич (первая книга txt) 📗
Багатьом здавалося, що як тільки Циркуль побачить його брудну пичку, то може подумати, ніби в Квітковому місті всі коротульки такі брудні.
Ось тому всі й постаралися, щоб Бруднуля не попадався Циркулю на очі.
Загалом, усе було цілком добре до тих пір, поки Циркуль не зібрався від'їжджати. Того дня нагляд за Бруднулею був чомусь послаблений, і він виліз на вулицю саме в той час, коли мешканці прощалися з Циркулем. Запримітивши в натовпі коротульок незнайомого, Циркуль був трохи здивований тим, що він його не знає, і хотів запитати: «А хто це у вас там такий брудний?» Але тому, що Циркуль був дуже гарно вихований коротулька й не міг вживати таких грубих слів, як «брудний», то він запитав значно чемніше:
— А хто це у вас там такий пістрявенький?
Усі обернулись і побачили Бруднулю, у котрого фізіономія й справді була пістрявою від бруду, бо ж у цей день він не вмивався з самого ранку. Всім дуже сподобалося це слово, і відтоді Бруднулю стали називати Пістрявеньким. Самому Бруднулі теж подобалось, коли його називали так, тому що виходило якось ніжніше й краще, ніж просто Бруднуля.
Розділ п'ятий
Як Незнайко, Кнопочка й Бруднуля Пістрявенький поїхали мандрувати
— Гей, Пістрявенький, здрастуй! — гукнув Незнайко, коли Бруднуля підійшов зовсім близько. — Поглянь-но, а в нас уже автомобіль є!
— Пхе, диво яке! У Гвинтика й Шпунтика автомобіль кращий, ніж ваш, — відповів Бруднуля.
Він зупинився, засунув руки в кишені своїх сірих штанів і заходився оглядати переднє колесо автомобіля.
— А от і неправда, — сказала Кнопочка. — Цей автомобіль такий же, як у Гвинтика й Шпунтика. І, крім того, в Незнайка чарівна паличка є.
— Подумаєш, дивина! — знову відповів Пістрявенький. — Я, коли захочу, в мене буде сто чарівних паличок.
— Чому ж у тебе їх нема? — запитав Незнайко.
— А тому, що я не хочу.
Незнайко побачив, що його нічим не здивуєш, і сказав:
— Ми збираємось мандрувати. Хочеш поїхати з нами?
— Гаразд, — погодився Пістрявенький. — Умовили.
Він одчинив дверці, заліз в автомобіль і гордовито вмостився на задньому сидінні.
— Ну, можна рушати? — спитав Незнайко.
— Рушай, рушай! — сказала Кнопочка.
— Та ти рушай, тільки не вбивай до смерті, — додав Пістрявенький.
Незнайко повернув ключик на щитку приладів автомобіля і натиснув ногою на педаль стартера. Стартер скреготнув, наче заскріб по залізу, й мотор загурчав, працюючи на холостому ходу. Давши мотору прогрітися, Незнайко витиснув зчеплення, ввімкнув коробку передач і, відпустивши зчеплення, дав газ. Машина рушила. Незнайко спокійно крутив колесо керма, вмикаючи то першу швидкість, то другу, додавав і збавляв газ, примушуючи машину їхати то швидше, то повільніше. Хоча він і сам не розумів, для чого переводить той чи інший важіль, натискуючи ту чи іншу педаль, але робив щоразу те, що треба було, й ні разу не помилився. Це пояснювалося, звичайно, тим, що, завдяки чарівній паличці, він одразу навчився правити автомобілем і правив, як досвідчений шофер, котрий навіть не думає, що треба перемикати й на що натискувати, а робить усе за звичкою, машинально.
Проїжджаючи по вулицях, Незнайко навмисне натискував кнопку сигналу й гучно трубив, щоб привернути до себе увагу мешканців.
Йому хотілося, щоб усі бачили, як він хоробро сидить за кермом і нічого не боїться.
Проте мешканці Квіткового міста думали, що це їздять Гвинтик та Шпунтик, і ніхто не звертав на Незнайка уваги.
Поки автомобіль кружляв по місту, Кнопочка розпочала розмову з Бруднулею:
— Ти, Пістрявенький, як видно, ще не вмивався сьогодні?
— Ого, ще як умивався!
— Чому ж ти такий брудний?
— Значить, знову замурзався.
— Доведеться тобі ще раз умитися, тому що такого брудного не можемо взяти в подорож.
— А як це так «не можемо»? Самі умовили їхати, а тепер раптом «не можемо»! — обурився Пістрявенький.
Незнайко тим часом виїхав з міста і, під'їхавши до Огіркової річки, звернув на міст. У кінці мосту Кнопочка сказала:
— Ану зупини машину. Зараз Пістрявенький буде вмиватися в річці.
Незнайко під'їхав до берега й зупинив машину.
— Я протестую! — обурювався Пістрявенький. — Нема такого правила, щоб двічі на день умиватися!
— Ну, якщо не хочеш, то доведеться тобі тут залишитися. Ми без тебе поїдемо, — суворо сказав Незнайко.
— Це ж як — без мене? Що ж я, по-вашому, повинен назад пішки плентатись? У такому випадку везіть мене напад, туди, де взяли. Інакше я не згодний.
— Ну гаразд, дідько з ним, нехай їде брудний, — сказав Незнайко. — Не повертатися ж нам через нього назад.
— А якщо ми приїдемо до якогось чужого міста і всі побачать, що ми привезли з собою такого бруднульку? Нам же самим доведеться за нього червоніти, — сказала Кнопочка.
— Правильно, — погодився Незнайко. — Треба таки вмитися, Пістрявенький. Давайте, друзі, всі троє вмиємось, гаразд?
Почувши, що вмиватися треба буде не одному, Пістрявенький заспокоївся і сказав:
— Як же тут умиватися? Ні мила, ні рушника нема.
— Не хвилюйся, — сказав Незнайко, — все буде.
Він махнув чарівною паличкою — з'явилося три брусочки мила й три рушники. Пістрявенький хотів здивуватися, але згадав про своє правило нічому не дивуватись, і мовчки пішов до річки.
За кілька хвилин усі троє вже були вмиті й мчали на автомобілі до лісу. Кнопочка, як і раніше, сиділа спереду, поруч з Незнайком, а Пістрявенький ззаду, поряд з голубим ящиком. Дорога була звивиста й не зовсім гладенька. В деяких місцях з-під землі стирчало товсте коріння дерев, іноді траплялися рівчаки й вибої. У таких місцях Незнайко заздалегідь зменшував швидкість, щоб не дуже трясло. Кнопочка весь час оглядалась назад і з усмішкою позирала на Пістрявенького. Їй подобалося, що він став таким чистеньким і рум'яним.
— От бачиш, як гарно, — говорила вона. — Самому ж приємно, коли вмиєшся.
Пістрявенький сердито відвертався і навіть дивитися не хотів на Кнопочку.
— Ну, досить дутися, це нечемно, — сказала Кнопочка. — Там у тебе поряд морозиво в голубому ящику.
— А, то це морозиво! — зрадів Пістрявенький. — А я дивувався, що то за ящик?
Він дістав з ящика три порції морозива. Всі почали їсти. Незнайкові довелося виконувати одразу дві роботи: їсти морозиво й правити машиною. Однією рукою він тримав кермове колесо, а в другій у нього було морозиво, яке він старанно лизав язиком. Захопившись морозивом, Незнайко не побачив попереду вибоїни й не встиг своєчасно зменшити швидкість. Машину трясонуло так сильно, що Пістрявенький підскочив догори й ненароком проковтнув усю порцію морозива зразу. В руках у нього залишилася тільки паличка.
— Ти, братику, тихше! — сказав він Незнайкові. — Через тебе я проковтнув усе морозиво.
— Не біда, — відповів Незнайко. — Можеш узяти собі другу порцію.
— Гаразд, — заспокоївся Пістрявенький і дістав з ящика морозиво.
Кнопочка сказала:
— А ти, Незнайку, краще не їж морозива. Це відволікає увагу, і ми можемо потрапити в аварію.
— А ти теж не їж, — відповів Незнайко, — тому що мене це теж відволікає.
— Гаразд, я не буду, — погодилася Кнопочка.
— А я буду, тому що сиджу ззаду й нікого не відволікаю, — сказав Пістрявенький.
Незабаром вони виїхали з лісу, й машина помчала полем. Дорога йшла вгору, й нашим мандрівникам здавалося, що вони вже дісталися до самого краю землі, бо за горою, окрім неба, нічого не було видно.
— Треба було нам їхати в інший бік, тому що з цього боку земля, як бачите, вже кінчається, — сказав Незнайко.
— Так, — підтвердив Пістрявенький. — Трошки не розрахували. Ти на всяк випадок збав швидкість, а то не встигнеш загальмувати, й ми полетимо догори ногами. А найкраще повертай та поїдемо назад подалі од гріха.
— Ні, — відповів Незнайко. — Я давно вже хотів подивитися, що починається там, де кінчається земля.
