Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич (первая книга txt) 📗
За півгодини Кнопочка й Пістрявенький уже були біля входу в зоопарк. Пройшовши хвіртку, вони швидко попрямували доріжкою. Пістрявенький тримався позаду Кнопочки й злякано озирався на всі боки. Йому весь час здавалося, що от-от вискочить лев і кинеться на нього. Ще здалека Кнопочка й Пістрявенький побачили мавпячу клітку й Незнайка, який причаївся за рогом. У клітці була прибиральниця. Вона підмітала віником підлогу. Кнопочка підкралася до Незнайка ззаду.
— Ти що тут робиш? — запитала вона.
— Тихше! — замахав на неї руками Незнайко. — Чарівна паличка тут! Он бачиш, вона так і лежить на підлозі, де її вчора мавпа кинула. Зараз прибиральниця підмете підлогу, а паличку, може, викине з клітки, — тоді ми її заберемо, й усе буде гаразд.
Тим часом прибиральниця кінчила мести підлогу, зібрала сміття у відро, а паличку підняла й теж сунула в відро.
— Нічого, — заспокоїв Незнайко Кнопочку. — Ми зараз підемо за нею і побачимо, куди вона викине сміття.
Однак прибиральниця нікуди не понесла сміття, а почала прибирати в сусідній клітці. Так вона переходила з клітки в клітку, й відро все більше наповнювалося сміттям. Нарешті вона закінчила прибирати й висипала все, що було у відрі, в ящик для сміття, котрий стояв біля паркана позаду кліток. Незнайко почекав, поки прибиральниця піде, й сказав Кнопочці та Пістрявенькому:
— Стійте тут і дивіться, щоб ніхто не підійшов.
А сам підбіг до ящика, відкрив покришку й поліз усередину. Якийсь час з ящика долинало кректання і сопіння. Нарешті з-під покришки висунулась голова Незнайка.
— Ось вона, чарівна паличка! — сказав він, переможно усміхаючись.
На радощах Кнопочка навіть підстрибнула.
— Браво! — сказала вона й тихенько заплескала в долоні.
Незнайко виліз із ящика й пішов по доріжці, бережно несучи перед собою в руках паличку.
— Тепер я берегтиму її! — сказав він. — Тепер її у мене ніхто не відбере!
Слідом за Незнайком чимчикували Кнопочка й Пістрявенький. Вони дружно трималися за руки. Обличчя в обох розпливалися в усмішках.
— Тепер ми можемо поїхати в цирк і виручити Листочка, — сказала Кнопочка.
— Ах, правда! Я забув про Листочка! — вигукнув Незнайко. — Ну, мерщій у цирк!
Він повернувся й побіг до виходу. Кнопочка й Пістрявенький ледве встигали за ним. Через п'ять хвилин усі троє вже сиділи в смугастому кнопочному таксі. Незнайко натиснув кнопку з написом: «Цирк», і машина помчала по вулицях. Не встигли вони озирнутись, як уже були в цирку.
На арені вони побачили кількох акробатів, які стрибали й перекидалися — мабуть, готувалися до вечірньої вистави. Незнайкові й Пістрявенькому дуже хотілося подивитись на них, але Кнопочка сказала:
— Хіба ми для цього сюди прийшли? Потім подивимось.
— Гаразд, потім, — згодився Незнайко.
Пробравшись між рядами стільців, наші мандрівники ввійшли в двері для артистів і потрапили в службове приміщення. Це був довгий сарай з цементною підлогою. Уздовж стін стояли клітки з різними тваринами. В одній клітці був лев.
— Знову лев! — злякано сказав Пістрявенький. — Напевно, знову якась дурниця вийде.
В кінці приміщення містилися кінські стійла. Підійшовши ближче, мандрівники побачили, що між кіньми був і осел. Він стояв у маленькому стійлі, прив'язаний за гнуздечку до кільця, вмурованого в стіну. Повернувши назад голову, ослик сумно глянув на Незнайка.
— Оце він! — прошепотів Незнайко. — Я впізнаю його.
Побоюючись, як би йому не перепало від Листочка за те, що він перетворив його на осла, Незнайко відійшов од нього подалі й, приготувавшись на випадок якоїсь прикрості швидше дременути, махнув паличкою.
— Хочу, щоб осел перетворився на Листочка! — тихо сказав він.
Проте ніякого перетворення не сталося. Незнайко знову замахав паличкою і сказав голосніше:
— Хочу, щоб цей осел перетворився знову на малюка Листочка!
Перетворення і цього разу не відбулося.
— Що ж це таке? — розхвилювався Незнайко.
Він з усієї сили затряс у повітрі паличкою і вигукував свої заклинання, але осел лишався ослом і не хотів перетворюватись на Листочка. В цей час до них підійшов цирковий сторож.
— А ви що тут робите? — запитав він.
Незнайко розгубився і не знав, що сказати, але на виручку прийшов Пістрявенький.
— Ми прийшли подивитись виставу, — сказав він.
— А на виставу треба приходити ввечері.
Сторож випровадив їх на вулицю і зачинив двері.
— Що ж це таке? — запитав Незнайко. — Чому паличка перестала діяти? Ану я ще перевірю.
Він знову махнув паличкою і сказав:
— Хочу, щоб було дві порції морозива!
— Три порції! — поправив Пістрявенький.
— Хочу, щоб було три порції морозива! — повторив Незнайко.
Однак хоч скільки він повторював ці слова, навіть однієї порції морозива не з'явилося.
— Послухай, Незнайку, ти, мабуть, не ту паличку взяв, — сказав Пістрявенький.
— Як — не ту? — здивувався Незнайко.
— Ну та ж була чарівна, а ця ні.
— А де ж, по-твоєму, чарівна?
— А чарівна так і залишилась у ящику для сміття.
— Ах я роззява! — закричав Незнайко, хапаючись за голову. — Ану ж, швидко назад у зоопарк.
Минуло кілька хвилин, і наші шукачі пригод знову мчали по зоопарку. Підбігши до ящика, Незнайко метнувся до нього, як тигр, перекинув догори дном, і висипав усе сміття на землю. Всі троє рились у смітті, але ніхто не знайшов іншої палички.
— От бачиш! — сказав Незнайко Пістрявенькому. — Ніякої іншої палички нема. Виходить, ця і є чарівна…
Відійшовши подалі від купи сміття, Незнайко сів на лавочку. Він те й робив, що махав у повітрі паличкою і щось бурмотів про себе.
— Ану, дай-но я спробую, — попросив Пістрявенький, підсідаючи до Незнайка.
Він узяв паличку, махнув нею і сказав:
— Хочу бутерброд з варенням!.. Хочу морозива!.. Хочу локшини з маслом!.. Столику, накрийся! Тьху!
Оскільки жодне його бажання не здійснилося, він тицьнув паличку Незнайкові в руки й сказав:
— Тебе, мабуть, обдурив чарівник. Дав якусь нікудишню паличку. З неї вже всі чари вийшли.
— Еге, — пробурчав Незнайко, — хотів би я цього чарівника зустріти! Я показав би йому, як обманювати коротульок і давати їм недоброякісні чарівні палички!
Незнайко був геть засмучений, але Пістрявенький не вмів надовго впадати у відчай. А може, це залежало зовсім не від нього, а від сонечка, яке о цій порі піднялося високо й залило своїм світлом лавочку, на якій сиділи троє наших мандрівників. Вигрівшись на сонечку, Пістрявенький відчув, що на світі живеться зовсім непогано. Щоки його самі розпливлися в усмішці, й він сказав Незнайкові:
— А ти не сумуй, Незнайку! Адже ще не все пропало! В крайньому разі, можна піти в їдальню і пообідати.
— Ні, Пістрявенький, це все-таки несправедливо! Ти скажи, навіщо я добрі вчинки робив, га? Адже я три добрих вчинки зробив. І головне, всі підряд і зовсім безкорисливо!
Поки Незнайко й Пістрявенький розмовляли, здалеку на доріжці з'явився перехожий. На ньому був темно-синій халат, усіяний золотими зірочками та срібними півмісяцями, що виблискували на сонечку, а на ногах були червоні черевики з довгими загнутими вгору носками. В цих черевиках він ішов дуже швидко й зовсім нечутно. Ніхто не помітив, як він підійшов до лавочки й сів поруч з Незнайком. Якийсь час сидів мовчки, спираючись руками на палицю і скоса подивляючись на Незнайка, який все ще розмовляв з Пістрявеньким.
Раптом Незнайко відчув, що поруч хтось сидить. Він обережно скосив очі й побачив біля себе на лавочці маленького дідка з довгими сивими вусами й білою сивою бородою, як у Діда Мороза. Його обличчя, видалося Незнайкові знайомим. Ковзнувши вниз очима, Незнайко побачив на ногах дідка червоні черевики з загнутими вгору носками й пряжками у вигляді золотих півмісяців.
— Ах, та це ж чарівник! — раптом пригадав Незнайко, і його обличчя засяяло від радості. — Здрастуйте!
— Здрастуй, здрастуй, друже! — усміхнувся чарівник. — От ми й зустрілися. Ну, кажи, навіщо хотів мене бачити?
