Незнайко на Місяці - Носов Николай Николаевич (книги бесплатно полные версии .txt) 📗

Сказавши це, пан Скуперфільд заходився розмахувати своєю палицею з кістяним набалдашником і стукати нею по столу, водночас вилазячи з-за столу, щоб одразу їхати в Давилон до Миги та Жуліо.

Капіталісти, які сиділи поруч, посхоплювалися й почали заспокоювати його, але він не хотів заспокоюватись і з такою силою розмахував палицею, що деяким капіталістам добряче перепало. Зрештою його все-таки посадили на стілець, поклали на голову холодний компрес, і тільки тоді він трохи втихомирився.

Коли стало тихо, пан Спрутс вирішив засідання вести далі і сказав:

— Я думаю, всі ви розумієте, панове, що діло це надзвичайно тонке. Його треба вирішити одразу, одним ударом. Якщо кожен з нас почне їздити в Давилон і торгуватися з Мигою та Жуліо, це може тільки зашкодити нам. Як тільки Мига й Жуліо зрозуміють, що нам дуже хочеться позбутися їх, вони вимагатимуть від нас ще більше. Відверто скажу, що ці Мига й Жуліо просто два дурні, бо зажадали від нас дуже мало. Нам треба якнайскоріше скористатися з цього, поки вони не передумали. Я пропоную не торгуватися із-за дрібниць і вирішити негайно. Тут нас тридцять один член великого бредламу. Якщо три мільйони поділити на тридцять один, то вийде менше, ніж по сто тисяч фертингів. Для кожного з нас ця сума просто мізерна.

— Панове! — закричав, схоплюючись, Скуперфільд. — Панове, навіщо вам ділити три мільйони на тридцять один? Це ж важко! Значно легше поділити три мільйони на тридцять. Не рахуйте мене. Вас залишиться рівно тридцять. Три мільйони поділіть на тридцять, вийде рівно по сто тисяч з кожного Отже, вам не доведеться витрачати час на розрахунки, а час, як відомо, дорожчий від грошей, бо гроші можна вернути, а втрачений час не вернеш нізащо на світі…

Кажучи це, Скуперфільд виліз із-за столу й почав пробиратися до дверей — як був, з компресом на голові. Побачивши цей маневр, Спрутс закричав:

— Держіть його! Не дайте йому втекти!

Кілька капіталістів кинулися ловити Скуперфільда, але той проявив незвичайну спритність: палицею звалив власника численних нічліжок пана Дрянинга, який кинувся навперейми, ногою розчинив двері й загуркотів униз по сходах.

Помітивши, що капіталісти Скнаринс і Жадинг теж вилізли з-за столу з явним наміром накивати п'ятами, пан Спрутс велів секретарці замкнути двері на ключ і сказав:

— Панове, насамперед ми повинні засудити цей негідний вчинок і виключити Скуперфільда з членів нашого товариства. Віднині ніхто не повинен мати з ним ніякого діла. Наш бредлам усіляко переслідуватиме його. Скоро він зрозуміє, що, порушивши наші правила й вибувши з членів бредламу, він утратив значно більше, ніж йому здається… А тепер, панове, може, ще комусь хочеться вирушити слідом за Скуперфільдом?..

Пан Спрутс обвів поглядом збори і, побачивши, що більше ніхто не виявляє наміру вийти, закінчив:

— Якщо ні, то не гаймо марно час і заплатімо гроші.

Усі багачі почали діставати з кишень свої чекові книжки й авторучки. Відомо, що капіталісти ніколи не платять гроші готівкою, а виписують чеки, по яких завжди можна одержати гроші в банку.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Розділ вісімнадцятий

ЯК СКУПЕРФІЛЬД ПОПАВ У ПАСТКУ

Сховавши одержані чеки у вогнетривку шафу, пан Спрутс розпрощався з капіталістами і звелів секретарці послати Крабсу таку телеграму:

Одержавши цю телеграму, Крабс зрозумів, що Спрутс надумав дати Мизі й Жуліо не два, а лише один мільйон. Це зовсім не здивувало Крабса, бо він добре знав, що пан Спрутс діє завжди обачливо й на вітер грошей кидати не буде. Крабса задовольняло те, що Спрутс не відмовився заплатити гроші, й тепер можна було сподіватися, що, погодившись розпрощатися з одним мільйоном, він, зрештою, розстанеться і з двома.

Всебічно обміркувавши таке становище, пан Крабс вирішив нічого не казати про одержану телеграму Мизі та Жуліо, бо ж, дізнавшись про її зміст, вони теж дійшли б думки, що справи складаються, загалом, успішно, й могли б ще більше підвищити ціну за те, що зникнуть. Зустрівшись з ними, пан Крабс сказав, що ніяких вістей від пана Спрутса нема, але надії на успішне завершення справи втрачати не слід.

Його заява все ж засмутила пана Жуліо, якому кортіло скоріше втекти з усіма грішми.

— Дуже шкода, що пан Спрутс не поспішає, — сказав Жуліо. — Наша торгівля акціями закінчується, і тепер саме час накивати п'ятами, тобто, просто кажучи, вшитися.

— Гаразд, — мовив Крабс. — Я пошлю телеграму Спрутсу і спробую прискорити діло.

Насправді ж Крабс нікому в той день не телеграфував. Натомість він пішов у ресторан і добряче пообідав. Повернувшись до себе в готель, поспав годинку, а тоді, покупавшись у плавальному басейні, знову зустрівся з Мигою та Жуліо. Зібравшись утрьох, друзі спочатку повечеряли, а потім пішли в нічний театр, де за невелику плату дозволялося жбурляти в акторів гнилими яблуками, і як слід повеселилися.

Прокинувшись другого дня, пан Крабс нікому не сказав ні слова і послав Спрутсу таку телеграму: «Два осли вимагають два. На один не згодні. Що робити? Крабс».

У відповідь він того ж дня одержав від Спрутса телеграму, в якій стояло лише одне слово:

— «Умовляйте».

Одержавши цю телеграму, Крабс виждав ще деньок, і нічого не сказавши ні Мизі, ні Жуліо, відповів Спрутсу:

— «Умовляв. Упираються».

Невідомо, до чого довів би цей обмін телеграмами, якби наступного ранку в готелі, де зупинився пан Крабс, не з'явився раптом Скуперфільд із своєю палицею в руках і в звичайному своєму вбранні — у чорному довгополому піджаку з двома розрізами на спині, чорних штанях і чорному високому капелюсі, відомому під назвою циліндра. Зіткнувшись з Крабсом, який саме в цей час виходив з готелю, Скуперфільд широко розставив руки й завищав своїм огидним голосом:

— А, здрастуйте, пане Крабсик! Дуже радий бачити вас!

— Здрастуйте, — сказав Крабс, намагаючись розтягнути свої губи в усмішці, хоча видно було, що зустріч з цим всесвітньовідомим скнарою не давала йому ніякої радості.

— Як поживаєте? Як ваше здоров'я? — явно стараючись зав'язати розмову, спитав Скуперфільд.

— Здоров'я моє добре, — сказав Крабс.

— Я теж себе паршиво почуваю, — підхопив Скуперфільд, не розчувши відповіді Крабса, і вів далі: — Яке щастя зустріти знайоме обличчя в цьому чортовому Давилоні. Наш Брехенвіль у тисячу разів кращий. Як ви вважаєте?

— Брехенвіль — місто прекрасне, але в Давилоні теж непогано, запевняю вас.

— Цілком з вами згоден, — закивав головою Скуперфільд, — такого поганого містечка я ще ніде не бачив, щоб воно провалилося на цьому місці! У мене до вас запитання. Ви, я бачу, живете в цьому готелі. Як він, по-вашому, хороший?

— Дуже хороший готель, — підтвердив Крабс.

— Але дорогий, мабуть. Га?

— Так, трохи дорогуватий.

— От бачте, щоб він провалився на цьому місці! У мене є пропозиція. Якщо хочете, я не братиму для себе номер, а поселюся в одному номері з вами. Отже, кожен з нас платитиме вдвоє менше. Га?

Панові Крабсу не дуже усміхалася перспектива мати такого сусіда, проте, поки точилася ця розмова, він устиг зметикувати, що Скуперфільд неспроста прибув у Давилон. Подумавши про це, він вирішив потіснитися і, користуючись тим, що Скуперфільд буде під боком, постаратися вивідати його плани.

Вернувшись з паном Скуперфільдом у свій номер, пан Крабс сказав:

— Улаштовуйтесь, будь ласка. Місця, як бачите, на двох вистачить.

Окинувши поглядом приміщення і видавивши на обличчі подобу усмішки, яку з таким же успіхом можна було сприйняти за гримасу огиди, пан Скуперфільд подякував Крабсові й подався прямо у ванну. Там він стягнув з голови циліндр, дістав з нього зубну щітку й зубний порошок, рушник, півдюжини носовичків, запасні шкарпетки, два старі гвіздки й шматок мідного дроту, підібрані ним десь на вулиці. Очевидно, циліндр у пана Скуперфільда був не тільки головним убором, а й правив за дорожню валізу, а також склад для утильсировини.