Панна квітів - Шевчук Валерий Александрович (книги регистрация онлайн бесплатно txt) 📗
— Чи ж не бачиш, сестро, що не пора іще тобі! — грізно сказала Зима, — Прийде час, пущу тебе на трон, а тепер забирайся, коли не хочеш у шматок криги перетворитися…
— Забирайся, забирайся! — каркнув Птах, ще й крилами радісно замахав…
Злякалася Зеленокоса (ніввіки ж такого не бувало!) і чимдуж поспішила назад до Блакитного палацу, подумавши мимохідь: «А що, коли я помилилася? А що, коли й справді не моя ще пора?»
Вона зайшла до палацу, і їй стало холодно й незатишно. Побігла до Голубої зали, де спала Синьокоса сестра, і мовила жалібно:
— Сестро, гей, сестро! Чи можеш ти прокинутися і поговорити зі мною?
Але не могла ще прокинутися Синьокоса. Тоді побігла Весна до Золотої зали, де спала Золотокоса.
— Сестро, гей, сестро! А може, ти прокинешся?
Але й Золотокоса не змогла прокинутися.
Тоді пішла Весна в свою Зелену залу, сіла на зеленого стільця, поклала щоку на долоню й замислилася.
Коли ж отямилася, то вже й березень майже закінчився.
— А може, я ще сплю, а може, я ще не зовсім гарна? — подумала Зеленокоса і поставила проти себе люстерко.
Чарівне лице вона побачила. Над головою пишні зелені коси у вінок складалися, чоло було біле і чисте, очі — величезні, і в них мінилося-променилося зелене сяйво, носик тоненький і прямий, а вуста повні й червоні. І цвіло на кожній щоці по яскравому серпику, начебто місяці зійшли з одного й другого боку. Побачивши себе таку, рішуче встала Зеленокоса і знову пішла до трону, де сиділа Зима.
Але й цього разу Білокоса зустріла її грізно й насуплено, а ще грізніше й насупленіше зустрів її Чорний Птах, котрий звив на плечі у Зими чорне гніздо.
— Не підпускай її до себе! — сказав Чорний Птах з гнізда, — Жени її геть і царюй у білому світі сама. Запам'ятай: краса — це сила!
По тій мові засміявся голосно і замахав погрозливо крильми.
Зеленокоса вдруге схилилась у поклоні, навіть рукою землі торкнулася — проросла відразу у тому місці квітка.
— Доброго дня, люба сестро, — не так сказала, як проспівала вона, — Глянь на мене, це я прийшла, твоя наступниця!
— Прийшла, то й підеш! — грубо відповіла Зима, — У квітні прийдеш, під кінець місяця.
— Але мені мало часу залишиться, — сказала несміливо Весна.
— Переживеш! — так само грубо відказала Зима.
Подивилася на неї Зеленокоса й побачила, що спересердя в Білокосої кілька зморшок з'явилося на рівному чолі. І очі її не світилися м'яко й ніжно, як завжди.
— Хіба не втомилася ти, сестро? — спитала тихо Весна, — Хіба не вабить тебе прийти у Білу залу й заснути, щоб краси й молодечого духу набратися?
— Не набридай мені! — сказала пихато Зима, — Хіба не бачиш: царюю я!
Здалося Весні, що то не сестра сказала ті грубі й непоштиві слова, а каркнув їх Чорний Птах, котрий оселився в її серці. Тому пожаліла Весна Білокосу, повернулася й пішла додому, гублячи по дорозі зелені сльози. І проростали з тих сліз квіти-трави, але відразу ж вмирали, адже дули в Зеленокосої за спиною у крижані труби хлопці Холодні Вітри і сміявся, каркав, давився сміхом Чорний Птах, котрий звив гніздо на плечі в Білокосої.
Вбігла Весна в Голубу залу, присіла біля сонної сестри з синім волоссям і заплакала гірко.
— Сестро моя, сестронько! — сказала вона, — Спиш і не бачиш, яка біда причинилася. Встань, порадьмося, що ж робити.
Але не прокинулася Синьокоса, бо не пора їй була. Тому не заходила Весна й до Золотокосої, а повернулася до себе, сіла на зеленому ослінці і підперла щоку долонею.
Незабаром і сестра Синьокоса прокинулася. Витягла люстерко й побачила: заспана ще й непрочумана. Тоді взяла гребінку й почала неквапно розчісуватися.
А сестра Зеленокоса втретє кланялася Зимі:
— Добрий день, люба моя сестро. Може, хоч тепер пустиш мене на трон?
Але Білокоса вже не дві зморшки мала, а десять і таки не захотіла розхмурити чола.
— Іди геть! — сказала Зима, — Наприкінці травня прийдеш!
Похитала сумно головою Весна, і зелені сльози покотилися їй на щоки.
— На лихе діло йдеш, сестро! В кінці травня вже Літо має прийти.
— Хай приходить, — байдуже відказала Зима, а може, Птах оце повів, — Прийде і піде!
Тоді впала Зеленокоса на коліна й обійняла сестрі ноги.
— Сестро, — заридала вона, — Дивися, зело не розпустилося і земля гола стоїть! Прожени Чорного Птаха, не руйнуй світу і себе!
— Я царювати знамірилася! — каркнула голосом Птаха Зима, — Відступися мені з очей!..
Озирнула себе Весна і побачила, що її зелені черевички старими човганцями стали, що її пишна зелена сукня в ганчір'я починала перетворюватися, а такою чи ж можна називатися царицею світу? Заридала Зеленокоса і рушила назад, до Блакитного палацу, де вже співала й чепурилася гарна-прегарна сестра їхня Синьокоса.
— Чому ти повернулася в Палац? — спитало Літо в Зеленокосої, — Чому не сидиш на троні і не правиш світом?
— Не пускає сестра, — безпомічно розвела руками Весна, — Щось таке лихе з нею причинилося.
— Дивні речі кажеш, — мовило Літо, — Хіба можу я взяти царство з рук Білокосої, а не з твоїх?
— Не знаю, — прошепотіла Зеленокоса, — Уже зів'ядає моя сила, вже я немощію й хилюся, а повіки важкі мені поробилися. Одежа моя зносилася, а тільки одну сукню й одні черевички можу я в році мати. В сестри ж нашої скам'яніло серце, і не бачить вона та й знати не хоче моєї печалі…
— Ходімо зі мною, сестро, — сказала Синьокоса, — Буду просити в сестри, щоб звільнила тобі місце. Посидиш хоч тиждень на троні, і я зміню тебе, бо моя вже пора.
На те вклонилася чемненько Зеленокоса.
— Хай буде так, як ти сказала, — мовила любо, — Хай живе світ і ми в ньому! Царюй, моя сестро!
І вони пішли по білій стежці, попереду Літо ступало в яскравих шатах, і там, де проходило воно, зацвітала земля.
Синьокоса ще здалеку побачила трон і насуплену Зиму на ньому, побачила хлопців Холодних Вітрів, котрі і на її прихід задули в крижані труби. Здригнулася вона мимовільно.
— Гей ви! — прохрипіла Зима, — Чого прийшли? Чи ж не знаєте закону, що тільки одна з вас може мене змінювати? Що задумали супроти мене, лихоємиці?
— Лихо задумали, лихо задумали! — прокричав Чорний Птах.
Подивилися сестри на ту із Чорним Птахом на плечі і згукнули здивовано: ледве її впізнали. Коси Зими були білі й раніше, але тепер їх сивина уже побила, а обличчя потьмяніло.
— Чого мовчите? — каркнула голосом Чорного Птаха Зима, — Це я у вас запитала, цариця світова, отож і відповісти мусите незагайно!
— Доброго дня, люба сестро! Вже пора й мені панувати.
— Який тепер місяць? — запитала Зима.
— Кінець травня, сестро!
— Хай та Зелена йде спати, а ти приходь наприкінці червня.
Тоді виступила з-за спини Літа Весна й промовила сміливо:
— Але ж, сестро, озирнися навколо. Всю землю снігом та кригою покрито, і не росте на ній ані росточок.
— А мені що? — спитала Зима.
— А те, що землю і все живе зневажаєш. Ти нас, сестро, нівечиш…
— Немає мені до того діла, — сказала Зима, — Я царюю, а більше що треба знати?
— Ти й себе нівечиш, сестро! — крикнула розпачливо Зеленокоса і, вихопивши дзеркальце, раптом простягла його Білокосій, — На, глянь, що з тобою зробилося!
Але в цей момент зірвався з плеча Білокосої Чорний Птах і впав на ту простягнуту з люстерком руку, вихопив блискуче скло і брязнув ним об лід. І розлетілося дзеркальце на тисячу скалок, а може, це тисячею сліз заплакала Зеленокоса; повернулася вона і поплелася до Блакитного палацу. Поступово спадала з краси, гасли очі її величезні й зелені і блідло лице. Тоді махнули довгими руками Сни й почали літати довкола, майнули білими сувоями, і потяглися за Зеленокосою аж до її Зеленої зали.
Синьокоса ж сестра стояла перед Зимою і зачудовано дивилася на неї.
— Отямся, сестро! — вигукнула дзвінко, — Ти ж знаєш, що, коли вона засне, не зможу і я прийти на землю.
