Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детские » Сказки » Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич (первая книга txt) 📗

Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич (первая книга txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич (первая книга txt) 📗. Жанр: Сказки. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Поки Незнайко грав у шахи, Кнопочка й Пістрявенький веселились у Веселому містечку. Веселощі тут починалися ще до того, як відвідувачі потрапляли в містечко, тобто біля самого входу. Цей вхід являв собою не ворота, не хвіртку, не двері, а широку металеву трубу, схожу на тунель. Труба безперервно крутилась, і кожен, хто намагався пройти крізь неї звичайним способом, неминуче падав, оскільки ноги його заносило вбік. Для того, щоб утримати рівновагу, необхідно було йти не прямо, а спритно перебираючи ногами навскосяк. Деякі коротульки добре напрактикувались у цьому далі й проходили крізь трубу, навіть не похитнувшись. Але таких було мало. Більшість відвідувачів не могли потрапити в містечко, не вивалявшись попередньо в трубі.

Перед цією трубою завжди стояла юрма коротульок і сміялася зі спроб сміливців пройти крізь трубу. Кнопочка, Карасик і Пістрявенький приєдналися до юрми й теж стали сміятись. Особливо гучно реготав Пістрявенький. Йому здавалося, що пройти по трубі зовсім не важко, а всі падають через власну незграбність. Нареготавшись досхочу, Пістрявенький вирішив показати своє уміння і безстрашно ввійшов у трубу. Не встиг він ступити й трьох кроків, як упав і став перекочуватися в трубі, наче поліно. Цукерки, що були в його кишені, висипались. Пістрявенький підбирав їх, запихав знову в кишеню і водночас намагався звестися на ноги, але його тут же кидало назад. Так він перевертався всередині труби, поки його нарешті не викинуло з неї з другого боку. Вся ця пригода викликала в глядачів цілу бурю сміху.

— Бачите, ми ще не зайшли у Веселе містечко, а вже почали веселитися, — сказав Карасик Кнопочці. — Зверніть увагу — сміх тут викликається дуже просто — відвідувачі самі себе смішать: спочатку ви смієтеся з інших, а потім самі лізете в трубу, й тоді вже інші сміються з вас.

Сказавши це, Карасик пішов до труби. Незважаючи на свою мішкувату постать, він досить спритно подолав увесь шлях і впав лише за два кроки від виходу з труби, що, одначе, також розвеселило глядачів. Потім настала черга Кнопочки. Всі сподівалися, що вона теж упаде, і вже зібралися як слід посміятись, але Кнопочка так спритно перебирала ногами, що навіть не спіткнулася ні разу.

Опинившись у Веселому містечку, наші мандрівники пішли по алеї і скоро зупинилися на майданчику, посередині якого було встановлене велике дерев'яне коло. Це коло звалося чортовим колесом. Охочі сідали на нього. Після чого коло швидко крутилось, і центробіжна сила відкидала їх убоки.

Покрутившись на чортовому колесі й скотившись на землю клубком, наші мандрівники пішли далі й зупинилися перед чарівним дзеркалом. Це дзеркало не плескате, а криве, причому воно весь час вигиналося, від чого голова в коротульки, котрий дивився в нього, витягувалася вздовж, неначе гороховий стручок, а ноги робилися короткими, як у гусеняти; потім навпаки: ноги видовжувалися, як макарони, а голова ставала плескатою, як млинець. Услід за цим видовжувався ніс, а обличчя перекошувалося набік; нарешті обличчя взагалі ставало ні на що не схожим.

Незнайко в Сонячному місті - i_011.png

На всі ці перетворення неможливо було дивитися без сміху, — та оскільки від сміху дуже розвивається апетит, то наші мандрівники пішли обідати в їдальню, а після обіду каталися на роликових атомних автостільчиках і на кулькових ковзанах-самоїздах.

Атомний автостільчик був схожий на звичайний стільчик або крісельце з підставкою для ніг, тільки замість ніжок у нього були м'які гумові ролики. Внизу, під сидінням, був невеликий атомний двигун, який рухав стільчика.

Для того, щоб їздити на автостільчику, не потрібно було навіть учитися правити ним. Досить було сісти на нього, сказати: «Вперед!», і стільчик сам їхав уперед. Варто сказати: «Швидше!» або «Повільніше!» — і стільчик одразу ж починав рухатися швидше або уповільнював хід. При словах «праворуч» або «ліворуч» стільчик повертав у той чи інший бік. Якщо ж сказати: «Стоп!» — стільчик одразу зупинявся.

Усі ці слова можна було вимовляти не голосно, а пошепки, й навіть зовсім не вимовляти, а думати про себе.

Кнопочка й Пістрявенький зацікавилися, чому так виходить. Карасик розповів, що внизу стільчиків є підставка, яка вловлює електричні сигнали від ніг коротульки, котрий сидить на стільчику, й передає ці сигнали в спеціальний електричний пристрій, що запускає в хід двигуна, регулює швидкість, умикає механізм правого чи лівого повороту.

— Які ж можуть бути сигнали від моїх ніг? — з подивом запитав Пістрявенький. — Від моїх ніг не йдуть ніякі сигнали.

— Ви цього просто не помічаєте, — відповів Карасик, — тому що сигнали ці дуже слабенькі, але вони все-таки є. Варто вам подумати, тобто подумки сказати слово «вперед», як одразу ж від вашого мозку по нервах пробіжить нервовий електричний імпульс, ніби даючи розпорядження ногам іти вперед або назад, повертати праворуч або ліворуч чи зупинятися на місці. Отакі електричні імпульси і вловлюють електронним пристроєм.

Пістрявенький став кататися на автостільчику й з цікавістю спостерігав, як стільчик слухається його думок. Потім сказав:

— Що ж, по-моєму, такий стільчик навіть кращий, ніж Незнайкова чарівна паличка! Тут досить тільки подумати: хочу праворуч або ліворуч, і бажання одразу здійснюється. А там треба ще махати паличкою та говорити голосно, чого хочеться. Одне слово — морока!

Накатавшись досхочу на автостільчику, Пістрявенький, Кнопочка й Карасик стали кататися на кулькових ковзанах-самоїздах, які мали приблизно такий же електронний пристрій, як у автостільчиках, тобто вловлювали електричні імпульси від ніг коротульки й везли його, куди було треба.

Карасик сказав, що поки що ці автостільчики й ковзани-самоїзди є лише в парку, але незабаром на них можна буде їздити по всьому місту, а потім, можливо, ніхто взагалі не стане їздити на автомобілях, бо всі їздитимуть на автостільчиках.

День непомітно минув, а тому Кнопочка, Карасик і Пістрявенький повернулися у Шахове містечко, розшукали там Незнайка й Ниточку, після чого всі разом пішли в Театральне містечко дивитися виставу. 1

Відтоді Кнопочку й Пістрявенького щоденно можна було зустріти у Веселому містечку. А Незнайко цілими днями пропадав у Шаховому містечку. Тут він зустрічався з Ниточкою і розмовляв з нею про всяку всячину. Але головне для них було те, що вони грали в шахи. Ниточка була завзята шахістка, і їй подобалося, що Незнайко теж захопився грою в шахи, чи, як звикли говорити в Сонячному місті, захворів шаховою гарячкою.

Розділ двадцять п'ятий

Як знайшовся Свистунчик

Потрапивши в лікарню, Свистунчик спочатку дивувався, коли лікарняна нянечка чи хто-небудь з лікарів називали його Коржиком. Однак він «не догадався відразу спитати, чому його називають таким смішним ім'ям. Його розумові здібності були дещо притуплені внаслідок струсу мозку, й голова працювала не так добре, як раніше. Поступово його розумові здібності відновлювались, але водночас він непомітно для себе звикав до нового імені, так що через кілька днів уже й сам вважав, що його звуть Коржиком. Він лише іноді здригався, коли його кликали цим іменем, і відгукувався не одразу, неначе йому треба було подумати спочатку, чи це його кличуть, чи не його.

Лікар Компресик помічав цю дивину в поведінці Свистунчика, але пояснював її хворобливим станом, котрий діяв на нервову систему або як збудник, або як гальмо. Він лікував далі своїм методом, тобто за допомогою сміху, але спочатку всі його жарти були безсилі якоюсь мірою вплинути на хворого. Та в міру того, як розумові здібності Свистунчика відновлювалися, на обличчі його почала з'являтися осмислена усмішка. Це, між іншим, доводило, що здатність розуміти смішне залежить у коротульок від їхнього розумового розвитку.

Помітивши, що обличчя Свистунчика дедалі частіше освітлюється усмішкою, лікар Компресик вирішив перейти до другого етапу лікування, тобто замість розказування смішних історій читати вголос веселі книги. З цією метою він прочитав йому книгу, що називалася «Тридцять троє веселих воронят» відомого письменника Ластика. Слухаючи цю книгу, Свистунчик голосно сміявся. Це підбадьорило лікаря Компресика. Він вирішив, що тепер уже можна перейти до самостійного читання, і приніс хворому цілу купу газет, у яких у ті дні вміщувалось багато кумедних історій про зниклого міліціонера Свистунчика.

Перейти на страницу:

Носов Николай Николаевич читать все книги автора по порядку

Носов Николай Николаевич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Незнайко в Сонячному місті отзывы

Отзывы читателей о книге Незнайко в Сонячному місті, автор: Носов Николай Николаевич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*