Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич (первая книга txt) 📗
В цей час автомобіль під'їхав до річки, але, замість того, щоб їхати по набережній, перестрибнув через огорожу і плюхнувся прямо в воду. Вереснувши від страху, Пістрявенький відчинив дверцята й уже хотів вистрибнути з машини, але Клепка встиг схопити його за комір.
— Пустіть! Тонемо! — заволав Пістрявенький, намагаючись вирватись.
— Та ми зовсім не тонемо, а пливемо, — заспокоював його Клепка. — Автомобілі цієї конструкції їздять не тільки по сухому, але й плавають по воді.
— Ну, коли плавають, то й утопитися можуть, — відповів, трохи заспокоївшись, Пістрявенький.
— Це, звичайно, правильно, — відповів з посмішкою Клепка. — Але ви не бійтеся. В автомобілі під кожним сидінням лежать рятівні круги.
Пістрявенький зразу ж підняв сидіння, дістав рятівний круг і надів на себе.
— Ми ж іще не тонемо, — сказав Незнайко.
— Нічого, — відповів Пістрявенький. — Коли почнемо тонути, буде пізно.
— Але це ще не все, — сказав Клепка, — моя машина пристосована не тільки для плавання по воді, але й для польотів у повітрі.
З цими словами він натиснув пальцем одну. кнопку на щитку приладів.
Почулося гудіння.
Незнайко й Кнопочка глянули вгору й побачили, що круглий дашок, про який вони думали спочатку, що це парасолька, перетворився на пропелер, що крутився з шаленою швидкістю.
Водночас машина плавно знялася вгору й, зробивши крутий віраж, помчала над водою.
— А па-парашути у вас під сидінням теж є? — запитав, заїкаючись від страху, Пістрявенький.
— Парашутів у нас ніде нема, тому що ніяких парашутів не треба.
— Це чому ж? — стурбовано запитав Пістрявенький.
— А тому що, коли ви стрибнете з парашутом, він одразу ж заплутається в лопастях пропелера, й вас порубає разом з парашутом на шматки. На випадок аварії краще стрибати без парашута.
— Але ж без парашута можна об землю вдаритися, — сказав Пістрявенький.
— Навіщо об землю? Ми ж над водою летимо, а об воду якщо й ударитесь, то не боляче.
— А, ну тоді нічого, — сказав Пістрявенький. — У воду впасти — це ще не так страшно.
— Звичайно, — підтакнув Незнайко. — Ти тільки не забудь умитися, коли впадеш у воду. Тобі це не завадить.
Усі засміялися, тому що Пістрявенькому й справді вже пора було вмитися.
Автомобіль піднявся високо, й усе місто було видно, як на долоні. Це було дуже красиве видовисько. Дахи будинків світилися на сонечку, як перламутр, і переливалися всіма барвами веселки. Вони мали лускувату будову.
— А що, у вас дахи робляться з риб'ячої луски, чи що? — запитав Незнайко.
— Ні, — сказав Клепка. — Те, що вам здається лускою, — це сонячні батареї, тобто фотоелементи, встановлені на дахах будинків. У фотоелементах сонячна енергія перетворюється на електричну, яка концентрується у спеціальних акумуляторах і використовується для освітлення й опалення приміщень, примушує працювати ліфти й ескалатори, крутить мотори вентиляторів і таке інше. Залишки електроенергії передаються на фабрики й заводи, а також на центральну електростанцію, де вони перетворюються на радіомагнітну енергію, котру можна передавати, куди завгодно без проводів.
— А чому сонячні батареї встановлюються на дахах? — спитав Незнайко.
— Кращого місця не знайти, — сказав Клепка. — По-перше, дахи завжди пустують, там ніхто не ходить, і місце однаково пропадає даремно; а по-друге, дахи завжди на сонці, на них падає найбільша кількість сонячних променів.
Покружлявши над річкою, Клепка вирішив спуститися вниз. Машина круто спікірувала і плюхнулась у воду, знявши навкруги себе цілий сніп бризків. Описавши на воді декілька кіл і зигзагів, щоб показати маневреність машини, Клепка повернув до берега. Незнайко, Кнопочка й Пістрявенький не знали, радіти їм цьому чи печалитись, тому що ніяк не могли вирішити, що безпечніше: їздити на Клепчиній машині по землі, плавати по воді чи літати в повітрі.
Розділ двадцять перший
Незнайко та його супутники роблять екскурсію на фабрику одягу
Вискочивши на твердий грунт, автомобіль знову помчав по вулицях і через кілька хвилин зупинився біля круглого десятиповерхового будинку, пофарбованого дуже красивою фарбою тілесного кольору.
— За мною! — гукнув Клепка. — Приїхали!
Він блискавично вискочив з машини й, ніби на приступ, кинувся До входу. Поки Кубик, Незнайко й Кнопочка вилазили з машини й допомагали Пістрявенькому вивільнитися з рятівного круга, Клепка декілька разів устиг ускочити в двері й вискочити назад.
— Що ж ви там застряли? — кричав він, розмахуючи руками, наче вітряк крилами. — За мною!
Нарешті наші мандрівники вийшли з машини й попрямували до входу.
— Сміливіше! — командував Клепка. — Зі мною ви можете нічого не боятись. У мене тут усі майстри знайомі.
Друзі ввійшли в двері й опинились у великому круглому залі з блискучою білою кахляною підлогою і такими ж сірими стінами й стелею. З усіх боків чути було приглушене гудіння механізмів і м'яке шарудіння тканин. У ту ж хвилину до мандрівників підійшов коротулька в чистенькому, добре випрасуваному синьому комбінезоні з великими білими ґудзиками на грудях та на животі й відкритим коміром, з-під якого виднілася біленька краватка. Коротулька був товстенький і кремезненький, але плечі в нього були вузькі, тому він до середини наче розширявся, а догори й донизу звужувався, нагадуючи своєю постаттю рибу чи веретено.
— Здрастуй, Карасику, — сказав Клепка цьому веретеноподібному коротульці. — Я привів до тебе екскурсію. Покажи, братику, як ви тут шиєте для нас одяг.
Замість відповіді Карасик раптом прибрав театральну позу й продекламував:
— Прошу слідувати за мною! Я відкрию вам, друзі, всі таємниці тутешніх місць!
Потім владно простяг уперед руку, скорчив страшну фізіономію і заявив страшним голосом:
— Уперед, друзяки, без сумніву і стра-а-ху!
Пістрявенький здригнувся, почувши цей несамовитий крик, і сховався за Кубика.
— Він — божевільний? — запитав він злякано.
Але Карасик не був божевільний. Річ у тому, що він не тільки працював майстром на фабриці одягу, але був до того ж артистом у театрі. Замислившись наодинці над якою-небудь роллю, він не одразу приходив до тями, коли його про що-небудь запитували, й часто відповідав співрозмовникові на акторський лад, уявляючи себе на сцені театру.
Побачивши, яке враження справили його акторські здібності на Пістрявенького, Карасик самовдоволено посміхнувся й повів мандрівників у центр залу, де стояв високий загострений догори металевий циліндр. Він був зроблений з воронованої сталі й вилискував синявою. Довкола нього вилася спіральна драбинка, що кінчалася вгорі майданчиком. До циліндра з усіх боків були підведені дроти й металеві трубки з манометрами, термометрами, вольтметрами та іншими вимірювальними приладами.
Зупинившись біля циліндра, Карасик заговорив, але вже не театральним, а своїм звичайним голосом, пересипаючи мову такими незначними виразами, як «так би мовити», «якщо можна так сказати» й «вибачте на слові».
— Перед вами, друзі мої, якщо можна так сказати, великий текстильний котел системи інженера Циліндрика, — почав Карасик. — Нутро котла заповнюється., так би мовити, сировиною, у (вигляді подрібнених стебел кульбаби. Тут сировина, якщо можна так сказати, піддається дії високої температури і вступає в хімічну реакцію з усілякими речовинами, завдяки чому виходить, вибачте на слові, рідка, студениста клеєвидна маса, що має властивість моментально застигати при сполуці з повітрям. Ця маса надходить з котла по трубках і видавлюється, вибачте на слові, за допомогою компресорів крізь мікроскопічні отвори, що є на кінцях трубок. Виходячи із мікроскопічних отворів, маса, так би мовити, застигає і перетворюється на тисячі тонких ниток, що надходять у ткацькі верстати, розташовані навколо котла. Як ви можете простежити самі, нитки» перетворюються у ткацькому верстаті на матерію, котра виходить з верстата безперервною, якщо можна так сказати, смугою, після чого потрапляє під штамп. Тут матерія, як ви бачите, розкроюється на шматки, що склеюються між собою особливим препаратом і перетворюються на готові, так би мовити, сорочки. На інших штампах, котрі ви бачите довкола, також виробляється спідня, вибачте на слові, білизна різних розмірів.
