Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Детские » Сказки » Небесний народ - Бонзельс Вальдемар (книги регистрация онлайн .TXT) 📗

Небесний народ - Бонзельс Вальдемар (книги регистрация онлайн .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Небесний народ - Бонзельс Вальдемар (книги регистрация онлайн .TXT) 📗. Жанр: Сказки. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Та ось усі мешканці галявини розгледіли маленького, просто малюсінького чоловічка, блідого і мовчазного, який стояв посередині цього мерехтливого сяйва, простягнувши, ніби в благанні та острахові, руки. Створіння було не більшим за будь-яку з місцевих квіток. Воно мало тендітні білосніжні крильця, що стриміли вище плечей і ледь-ледь тріпотіли на ніжних подихах вітру, який гомонів у верхівках маленьких брунатних гайків та колихав квіточки на мохах. Здавалося, що тіло цієї дивовижної істоти випромінювало світло, ба вона й сама була немов зіткана із нього. Незнайомець не крокував, а плив над землею і, без сумніву, наближався, виблискуючи великими, неначе дві зірки, очима, до тварин, які принишкли на галявині.

Неможливо описати здивування та захоплення лісових мешканців, що не могли відірвати очей від дивного світлого створіння. Та що казати! Не тільки тварини, навіть рослини, усі, до найменшої травинки, схвильовано спостерігали за істотою з яскравого світла, котра пливла повз них, немов якийсь маленький ангел. Декотрі, що були більш досвідченими, могли вже здогадатися, що це квітковий ельф, проте їхнє здивування не було від цього меншим, бо точно знали, що такі створіння живуть лише кілька годин уночі. Розбуджені місячним світлом, вони відмирають у перших променях ранкового сонця, перетворюючись на вранішню росу, а квіти збирають її у своїх чашечках, де ельфи наступної місячної ночі знову народжуються. Це було просто нечувано, навіть найстаріші мешканці лісу не могли пригадати собі, щоб квітковий ельф міг уздріти денне світло. А старезна липа, котра багато чого набачилася за сотні років життя, і та проскрипіла зі своєї крислатої вишини: «Сталося диво, кажу я вам, любі, диво!»

Лісові мешканці розгублено вклякли на галявині, і жоден з них не міг вичавити із себе бодай слова. Зі своїх схованок, нірок та інших прихистків виглядали решта і також завмирали від розгубленості. Під враженням від побаченого усі навіть позабували про страх перед хижаками. Хоча, правда, ніхто в цей момент і подумати не міг зробити кому іншому якусь шкоду.

Маленька людиноподібна істота заговорила до тварин: «Не бійтеся мене, я просто один з квіткових ельфів. Я заблукав і не можу знайти свій дім. Дозвольте мені жити у вас». Важко описати, що тут почало діятися! Мешканці узлісся всього чекали, але ж не такої простої та скромної просьби. Вони знову безпомічно завмерли, бо кожен хотів проявити люб’язність та доброзичливість, однак не знав, з чого почати.

Із гілки липи, з глибокої тіні, мало не коло самого стовбура почувся голос Уки, яку події на галявині спонукали покинути своє дупло і вибратися на денне світло: «Радійте, ощасливлені, — гучно виголосила вона, — у нас хоче жити ельф! Повірте мені, це принесе нам тільки радість, тож будьте люб’язними з ним». Після цього сова звернулася до ельфа: «Ласкаво просимо до гурту, живи тут, на цьому узліссі, де тобі заманеться, і так довго, як сам забажаєш. Кожен з нас завжди буде радий допомогти, коли попросиш. Усі дуже втішені, що ти обрав для оселі місце, де ми самі живемо. А тут вельми гарно, я не перебільшую, нема такого, хто би це заперечував».

Стара сова Уку вважалася надзвичайно мудрою і мала неабияку шану в лісових мешканців. Хоча, як направду, сові не дуже й треба було кого переконувати, сердечно прийняти миле створіння зі світла бажали усі.

Після привітання Уки нерішучість та збентеженість дещо відступили, і всі кинулися один наперед одного пропонувати та радити, а лугові квіти розпочали ніжно бриніти на подихах вітру. Отож, якщо коротко, то не залишилося нікого, хто б із радістю не поділяв думки Уки. Ельф уважно всіх слухав та вдячно посміхався, і це надзвичайно зворушило лісових мешканців, бо ж усі відали, що йому немає потреби щось просити. Хто ж бо не знає сили чар квіткового ельфа?! Водночас їм також було зрозумілим, що цей казковий чоловічок відмовився від чарівної сили ночі, однак не могли второпати, навіщо він це зробив. Проте вже незабаром отримали вичерпну відповідь: ельф розповів свою історію, перед тим подякувавши слухачам від усього серця.

— Я мушу залишатися на землі, — розпочав він високим і сумним голосом. — Я не можу повернутися в царство ельфів, так як це роблять інші мої брати.

Я побачив сонячне світло, а цього не можна робити жодному ельфові. Одної ясної місячної ночі я відродивсь у лілії. У мене виросли крила, які ми, ельфи, отримуємо, як тільки з’являється бажання полишити свою квітку з тим, щоб одарувати іншу істоту щастям. Але коли покинемо квітку — назад вже не повернемося: як тільки забринить світанок на горизонті, перше ранкове світло перетворює нас на росу, а рослини вбирають її. Наші душі повертаються у царство ельфів.

Але, мої милі, все за порядком. Отож, у ту ніч, коли я прокинувся, мене відвідала крилата істота — бджола, її звали Майя. Вона покинула свій вулик, щоби пізнати світ. Майя бажала побачити людей та дізнатися, коли вони найкращі і коли найщасливіші. Ви знаєте, що ми, ельфи, наділені чарівною силою виконати найзаповітніше бажання тієї істоти, котру першою зустрінемо у ніч нашого життя. Отож, ми полетіли через ясну місячну ніч в одне таке місце, де на краю лісу серед листя та заквітлих гілок зустрілися двоє людей: юнак та дівчина. Вона поклала йому голову на плече, а він обійняв її рукою — ніби хотів захистити від чогось. Закохані отак сиділи собі вкупочці та дивилися одне на одного широко розплющеними очима.

Небесний народ - i_003.png

Тоді й трапилося, мої любі, те чудо, через що я тепер серед вас. Отож, я не міг відірвати погляду від виразу облич тих двох. Від них у світлі місячного неба променіло сяйво, а очі закоханих світилися так, що неможливо земними словами описати це благословенне диво. Я був зворушений до глибини душі.

Я хотів осягнути причини цього світла, хотів зрозуміти стан блаженства та радості тих двох, хотів, а не міг. Я відчував, що ця земна ясна сила може бути розкрита перед кожним, і водночас мені було невимовно сумно, бо не можу приєднатися до цього земного щастя, не можу стати його частинкою. Мені щораз більше здавалося, що душевне блаженство цих людей палахкотить усе яскравіше та яскравіше, і це сяйво паморочило мене, викликало захоплення, у яке поринав, відчуваючи, що розчиняюсь у ньому, перестаю сприймати реальність. «Що ж це таке зі мною діється? — думав собі. — Що це за відчуття? А що на цій чужій для мене землі ще є таке, про що не знаю?»

Та ось у мене ніби блискавка влучила! Мої милі, ніколи не зможу описати, як якась неймовірна життєва сила втягнула мене, ніби у вихор, мої очі перестали бачити. Я голосно скрикнув і, похитуючись, ступив у квітку, котра була мокрою від роси. Потім побачив велетенську заграву, що запалахкотіла на горизонті. Від цього вогню все навкруги заіскрилося та запалало. Довколишня природа нараз прокинулася та вибухнула радісними голосами. І хоча ці голоси були чужими для мене, їхня життєрадісність манила до себе. Я вже знав, що побачив заборонене — сонце, котре сходить, і тепер ніколи не зможу повернутися назад на свою батьківщину, у королівство ельфів!

Маленький оповідач замовк, із сумом затулив обличчя руками та похилив голову. Навкруги запанувала тиша: усі, хто його слухав, мовчали і схвильовано дивилися на сяйво, яким він світився, та на золоте волосся, котре сумно і м’яко зблискувало.

Ельф продовжив свою оповідь, і його голос затремтів від хвилювання:

— Ви не можете уявити, мої любі, як це спостерегти променистий схід сонця очима, що ніколи його не бачили! Його вогненна пишнота, його небесна всемогутність запаморочили мене — і я знепритомнів. Не можу вам сказати, скільки пролежав без пам’яті. Проте за деякий час прийшовши до тями, я прокинувся для нового, зовсім не знаного життя. Я немовби лежав у теплому золотистому струмку, який плюскотів по мені. Відкривши очі, побачив, що перебуваю на землі під квітами, а на моєму тілі витанцьовують сонячні промінчики, і я просто купаюся в них. Довгенько я так лежав і, затаївшись, ніяк не міг призвичаїтися. Душу огорнув сум, бо не міг повірити у нове щастя. Моє серце переповнювалося страхом та якимось незрозумілим захватом. Здавалося, ніби воно затиснене десь у глибинах мого єства, а тепер хоче вирватися на свободу.

Перейти на страницу:

Бонзельс Вальдемар читать все книги автора по порядку

Бонзельс Вальдемар - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Небесний народ отзывы

Отзывы читателей о книге Небесний народ, автор: Бонзельс Вальдемар. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*