Козак Мамарига - Автор неизвестен (книги онлайн полные версии TXT) 📗

Дивиться — виїжджають на галявинку сорок чоловік та всі із зброєю. Під'їхали до урвища. Коли це бачить він — в урвищі якісь дверці непомітні. От підійшли вони до тих дверець, старший і каже:

— Двері, відімкніться! — двері й відімкнулися, й вони пішли туди, в гору.

Пождав, пождав бідний чоловік якийсь час, коли це виходять вони знов і сідають на коней. Ото, як усі посідали, останній вийшов з дверець і каже:

— Двері, замкніться! — і двері замкнулися, а вони поїхали.

От, як не стало їх видно, чоловік із дерева зліз та до дверей. Підійшов і каже:

— Двері, відімкніться!

Двері й відчинилися. Увійшов він у печеру. А там так гарно всередині, мов у палаці. Стіни муровані, попід стінами лави, килимами вкриті, на стінах різна зброя розвішана — шаблі та ятагани, та все золотом та самоцвітами прикрашені. А біля печі засіки, білими скатерками понакривані.

Ходить чоловік, дивується. «Е, — думає, — це ж тут розбійники живуть!» Підійшов він до тих засік, розкрив одну — а там мідні гроші, розкрив другу — там срібні гроші, розкрив третю — там золоті гроші!

— Наберу собі в торбинку золота, — каже чоловік, — тут його такого, що й не знати буде!

От набрав він золота повну торбинку та й ходу з печери. Вийшов і каже:

— Двері, замкніться! — вони й замкнулися.

Пішов він тоді, дровець нарубав, приносить до брата.

— На, — каже, — брате, дрова та сокиру!

— Давай же твою торбинку, — каже брат, — насиплю тобі борошна трохи.

— Та вже без твого борошна обійдуся!

І пішов додому. Багатий дивується, — з чого це він загордився, що вже й від борошна відмовляється?

А бідний пішов купив хліба, сала, різних наїдків і приніс додому. Діти радіють, їдять, а жінка питає:

— Де це ти, чоловіче, стільки грошей дістав?

Він їй і розповів про все.

От невдовзі після того каже чоловік жінці:

— Купимо пару волів, та візьму я грошей і поїду у Крим. Привезу солі, риби, ще дечого куплю, то й житимем в достатку.

Ото так і зробили. Поїхав чоловік, а жінка зосталася з дітьми.

А багатий брат все дивується — де бідний гроші взяв, що воли купив та у Крим поїхав? Йому б радіти за бідного брата, а його тільки завидки беруть.

Повертається бідний брат з Криму, приганяє дванадцять пар волів: шість возів солі та шість риби. Продав сіль та рибу, накупив жінці й дітям усього, що треба, — живуть, не тужать.

От настало свято, бідний брат і каже жінці:

— Покличмо, жінко, брата мого до себе в гості, може, він не погордує тепер нами. Бо відколи я женився, не був у мене брат і за порогом, не то у гостях.

Покликали вони брата. А він хоч і заздрить і злоститься, та думає собі: «Піду до них, може, хоч дізнаюся, з чого це вони так забагатіли?»

Прийшов, посідали за стіл. Багатий і каже:

— Скажи мені, будь ласка, брате, як ти забагатів?

— Е, — каже бідний, — то мені вже так пощастило. Ото як пішов я тоді до лісу по дрова, то надибав на печеру, де живуть розбійники. Я туди зайшов, а там грошей аж три засіки: одна засіка з мідними грішми, друга з срібними, третя з золотими. То я трохи золота набрав у торбинку, бо в них його стільки, що вони з того не збідніють. А я з того золота й забагатів.

Багатий брат і питає:

— А скажи мені, братику, де ж ота печера? Та невже ж отак вільно туди ввійти можна?

Брат йому й каже:

— Чи знаєш ти, брате, таке урвище серед лісу? В тому урвищі й є двері тої печери.

— А як ти відчинив?

— А так, — каже брат. — Я сказав: «Двері, одчиніться!» — то вони відчинилися. А як сказав: «Двері, заткніться!» — і то вони й зачинились.

Ото погулявши, побалакавши, розпрощалися. Пішов багатий брат додому. Цілу ніч не спав, усе мішки збирав та* готував вози, а вдосвіта запріг дванадцять пар волів і поїхав у ліс, щоб усе разом забрати.

Приїхав він туди, де брат казав, — аж воно так і є все: урвище, і двері в ньому, і нікого ніде нема. От він позавертав воли, пішов до дверей і каже:

— Двері, одчиніться!

Двері одчинилися. Увійшов він до печери і не знає: на що дивитися та що брати? Кинувся зразу до грошей, насипав їх повні мішки: шість мішків мідних грошей, та шість мішків срібних, та шість золотих. Повиносив з печери, поклав на вози, а сам думає:

«Заберу ще й оту зброю коштовну, золотом та самоцвітами прикрашену!»

Вбіг знову до печери, став на лавку та й схопився за одну шаблю, щоб із стіни зняти. Коли це — грюк! — двері зачинилися, і він зостався в печері. Кинувся до дверей, каже:

— Двері, одчиніться! Двері, одчиніться!

А двері не одчиняються. Почав він тою

шаблею двері рубати — не бере! Хоч плач, хоч кричи — нічого не поможеться…

Минув день, настав вечір. Приїхали до печери сорок розбійників. Дивляться — стоять дванадцять пар волів, на возах мішки з грішми.

— Гей, браття, — отаман каже, — щось у нас в печері хазяйнує! Ану, двері, одчиніться!

Двері одчинилися, вони — туди. Побачили багатія-ненажеру і зарубали його.

Так і пропав багатий брат. А бідний брат з жінкою та дітками живуть собі й досі у щасті і достатку.

^для

^{МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ}

^{Украинские народные сказки}

^{КАЗАК МАМАРЬІГА}

^{(На украинском языке)}

_{Редактор В. А. Малишко. Художній редактор Г. Ф. Мороз. Технічний редактор В. І. Дмухар. Коректори 3. 1. Калиниченко, Т. А. Прожогіна. Здано на виробництво 16.V. 1974 р. Підписано до друку 23.1Х. 1974 р. Формат 70х90'/і, Папір офс. Фіз друк, арк 5. Обл. — вид. щ>к. 4,67. Умовн друк. арк. 7. Тираж 100 000 Зам 4 1477. Ціна в оправі 60 коп., в оправі № 50 коп.}

_{Видавництво «Веселка», Київ. Басейна, 1/2.}

_{Головне підприємство республіканського виробничого об'єднання «Поліграфкнига» Держкомвидаву УРСР. Київ, Довженка. 3.}