І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько - Рауд Эно Мартинович (читать книги бесплатно .TXT) 📗
— Авжеж, — усміхнувся працівник готелю. — Кого ж іще!
Муфтик і Півчеревичок змовчали про те, що зовсім недавно народ виявляв їм неабияку увагу, і натомість запитали, чи є в них можливість ще раз зняти в готелі кімнату.
— Люксового номера я вам, зрозуміло, виділити не можу, — пошкодував адміністратор. — Ви ж розумієте? Там житиме найвищий у світі чоловік. Однак я порадив би вам кімнатку поряд із тим номером. У цьому випадку ви матимете змогу побачити велетня і, можливо, вам пощастить отримати в нього автограф.
— Нам байдуже, — промимрив Півчеревичок. — Найголовніше, щоб у нас був дах над головою.
На тім і зголосилися, адміністратор простягнув кумедним чоловічкам ключ. Тоді пильно поглянув на Комірця і короткозоро примружив очі.
— Боже мій! — злякався він. — 3 вашим побратимом, певне, щось серйозне сталося? Чому він стоїть карачки?
Муфтик трохи розгубився, але швидко пояснив, що цього разу з ними не Мохобородько, а просто собача, яке вирішило приєднатися до них.
— Ну, тоді ясно, — розуміюче кивнув адміністратор. — Це й на краще. Тепер я неодмінно розпоряджуся постелити в собачу будку сіна. Щоб ваше собача почувалося там затишніше.
— Ви дуже люб’язні, — зрадів Муфтик.
— Одначе дозвольте поцікавитись, куди це запроч; пав ваш друг-бородань? — раптом стривожився працівник готелю.
— Він зник, — повідомив Муфтик.
— Побоюємось, що його викрали, — уточнив Півчеревичок.
І вони, перебиваючи один одного, розповіли адмі-І ністраторові про зникнення Мохобородька і про пі-ч дозру стосовно вчорашньої гості.
— На жаль, ми не знаємо адреси і навіть її імені, — сказав насамкінець Муфтик. — Ми, безумовно,шукатимемо її скрізь, та це все може забрати чималої часу.
— Так-так, — погодився розпорядник. — Одначе» все-таки сподіваймося на краще. Таку примітну постать, як Мохобородько, та жінка ніяк не зможе приховувати до безконечності.
Після цього зауваження Півчеревичок не міг утри-і матись, щоб не під’юдити:
— Хіба зараз Мохобородько помітний? — мовив він. — Адже нині єдина людина, яку взагалі ще помічають, — найвищий у світі чоловік.
Адміністратор не зрозумів Півчеревичкових кпин.
— Ось побачите, помітять і Мохобородька, — упевнено почав він. — Все одно ваш друг колись вигулькне.
Такою надією спершу й довелося втішатись кумедним чоловічкам. Разом із Комірцем вони ввійшли до ліфта, піднялися на тринадцятий поверх і поряд із люксовим номером знайшли свою нову кімнату.
— О-о! — вигукнув Муфтик, як тільки вони опинилися в номері. — Знову троє ведмежат! Виявляється, це неправда, що в менших кімнатах менше ведмежат.
На стіні й справді висіло точнісінько таке полотно, як у номері люкс, і це навівало милий домашній затишок. І Комірець, схоже, одразу цілком освоївся і весело гавкнув.
— Дзяволить, певне, на трійцю ведмежат, — мовив Півчеревичок. — По сліду йти не може, а на мистецтві, диви, знається.
Муфтик невизначено гмукнув. Мистецтво було для нього надто серйозною справою, щоб над ним жартувати.
— Треба почати з миття, — порадив він. — Якщо ми зараз же не вкинемо Комірця у ванну, наша кімната незабаром кишітиме блохами.
— Маєш рацію, — кивнув Півчеревичок. — І навряд чи бліх привабить шерсть ведмежат, скоріше всього вони пострибають до нас у ліжко.
Муфтик зайшов до ванни і відкрив кран. Потекла вода, і невдовзі її набігло стільки, що можна було купатись.
— Комірчику! — гукнув Муфтик. — Нумо до ванни!
Собача умить причеберяло і без умовлянь дозволило опустити себе у воду. Воно залишалося спокійним і тоді, коли Муфтик вилив йому на спину цілу пляшечку шампуню.
За мить Комірець з голови до ніг був у білій піні, і Муфтик старанно шкріб його всіма десятьма нігтями. Несподівано Півчеревичок вигукнув:
— Напевне прийшов! Послухай лишень, як двигтить коридор!
Муфтик прислухався. Що правда, то правда — із коридора чулися суцільний гомін і безугавна тупотнява багатьох ніг. Раптом цей шум став ще сильнішим, і Півчеревичок прочинив двері та визирнув.
— Іде! — вигукнув він. — Дивина! Ох і жердина! Почувши це, Муфтик полишив Комірця у ванні
і поспішив до Півчеревичка.
— Лишенько! — пробубонів він. — Порівнюючи з | нами, цей чолов’яга істинний гігант!
Трохи згорбившись, щоб не вдаритися об стелю, найвищий у світі чоловік наближався до люксового номера. Лице його було серйозне і стурбоване. Просуватися йому було досить важко, бо навкруги весь час юрмилися люди. Одні просто споглядали, інші канючили автограф. Треті хотіли будь-що торкнути його рукою. І перед самими дверима номера чоловік мусив зупинитись. Його оточили таким щільним колом, що не мав аніякої надії ступити хоч крок.
Кумедним чоловічкам подібне становище було знайоме, і вони мимоволі поспівчували найвищому в світі чоловікові.
— Тенета слави, — пробурмотів Півчеревичок. — Адже ми знаємо, що це значить.
Велетень стояв на місці і безпорадно розмахував і довжелезними руками. Він намагався щось говорити | людям, але з цього, на жаль, нічого не виходило, тому що навколо в тому гаморі годі було сподіватися почути когось.
Та ось раптово з’явився Комірець!
Увесь у піні, він прослизнув поміж ніг Муфтика й Півчеревичка і з гавкотом вибіг у коридор. Собача обтрусилося, і клапті піни полетіли навсібіч, попали людям на одежу, навіть на обличчя. І це було так несподівано, що юрма перелякано позадкувала від Комірця, скрикуючи, люди закривалися руками й намагалися заховатися один за одного.
Найвищому в світі чоловікові цього тільки й треба було: він ступнув кілька широченних кроків до дверей люксового номера. Ключ скреготнув у замку. За мить велетень вдячно всміхнувся кумедним чоловічкам і зник у кімнаті, тут же замкнувшись зсередини.
— Комірчику! — гукнув Муфтик. — Зараз же сюди!
І собача блискавично сповнило наказ, нібито зрозумівши, що виконало своє завдання. Муфтик докупав Комірця і влаштував його в кутку сушитися.
Переконавшись, що найвищий у світі чоловік не має наміру нікого впускати до себе, люди стали помалу розходитись, і згодом галас у коридорі вщух.
— Нарешті цей бідолашний велетень матиме спокій, — сказав Муфтик.
— Просто моторошно подумати, як природа карає зростом, — кинув Півчеревичок. — Досі мені не спадало ніколи на думку, що нам принаймні стосовно зросту дуже повезло.
— Так-так, — замислено кивнув Муфтик. — Ми таки справді повинні дякувати долі.
Та ледве він мовив це, як у двері тихо постукали. Півчеревичок пішов одчиняти.
— Ви дозволите?
— О-о! — здивовано вигукнув Півчеревичок. На порозі стояв найвищий у світі чоловік! По хвилі і Муфтик вийшов назустріч гостеві.
— Будь ласка, заходьте, — припрошував він. — І щодо собачати не турбуйтесь, воно вже обсохло.
Найвищий у світі чоловік нахилився, щоб не зачепитися за одвірок, і ступив до кімнати.
— Я безмежно вдячний вам і вашому собачці, — урочисто промовив він. — Ви порятували мене з великої скрути.
Тоді велетень простягнув Муфтикові руку:
— Друзі звуть мене Антеною.
— А мене Муфтиком, — вигукнув радо Муфтик і щосили потиснув руку своєму новому знайомому.
Простягнув руку і Півчеревичок.
— А мене друзі звуть Півчеревичком, — повідомив він.
Привіталися, найвищий у світі чоловік опустився в крісло, яке йому запропонував Муфтик.
— Як чудово! — сказав він, озираючи кімнату. — Який тут панує спокій! Слово честі, я й завітав до вас, щоб аби хоч трішечки сховатися од своєї слави. В моєму номері люкс без угаву дзвонить телефон, так що бути там просто неможливо.
— Знайома історія, — кивнув Муфтик.
— І дзвонять, звичайно, переважно жінки? — запитав Півчеревичок.
— Переважно жінки, — ствердив найвищий у світі чоловік. — Але трапляються і чоловіки, і навіть дітлашня. І всі щось хочуть: один — зустрітися, інший — листуватися, ще хтось — сфотографуватися. Це просто жахливо, повірте мені.
— Так, знаменитим завше непереливки, — поспівчував Муфтик.
