Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке) - Костецкий Анатолий

-- Забобони тут нi до чого, -- вiдмахнувся Олег, бо й справдi не вiрив у них. -- Рiч у тiм, що це -- мамине дзеркало, отже прочуханки не минути.

-- Справдi... -- погодився Мiнiмакс. -- Що ж робити?

-- Я знаю! -- пiдстрибнула Лiзка. -- Скажемо, що це кiт Петька Психолога!

-- Але ж валити на безневинного кота -- нечесно, -- не погодився Олег. -- Може, хай Мiнiмакс признається мамi?

-- Ти що?! -- замахала руками сестра. -- Та хiба мама повiрить, що у нас є дракончик?

-- Еге ж, не повiрить, -- пiдтримав Лiзу Мiнiмакс. -- Дорослi -вони такi... -- Видно було, що йому аж нiяк не хочеться знайомитися з таємничою "прочуханкою", про яку з таким вiдчаєм говорив Олег. -- Але до чого тут кiт?. Хiба вiн допоможе?

-- Цей кiт -- допоможе, будьте певнi! -- сказав Олег i додав: -Гаразд, бiжу до Петька за котом, а ви снiдайте без мене.

6. КIТ НАПРОКАТ

Петько Психолог мешкав на протилежному кiнцi Круглика. Вiн хоч i вчився в мiстi, у сусiднiй з Олеговою школi, та й жив там досить давно вдвох iз мамою, але кругликiвцi вважали його мiсцевим. По-перше, вiн у Круглику народився. По-друге, батько його жив тут. Отож щолiта Петько Психолог приїздив, як вiн висловлювався, "в рiднi пенати", до батечка.

Батьки його розлучилися, коли вiн був зовсiм малий. Мама з Петьком перебралася до мiста, i їм дали кiмнату в гуртожитку кондитерської фабрики, де вона працювала, а батько, що полюбляв зазирати до чарки, -- через що вони й розлучилися, -- зостався в Круглику у своїй занедбанiй хижi.

Мама все ще сподiвалася, що батько вiзьметься врештi-решт за розум, от i виряджала щолiта Петька до нього, -- може, син якось вплине на татуся.

Коли Петько приїздив, батько перший мiсяць тримався: ходив охайно вдягнений, веселий, брався за будь-яку роботу. Але невдовзi знаходилися рiзнi приводи -- то день народження у друга, то весiлля, а то й просто вихiдний день! -- i таточко знов брався за чарку.

У такi днi Петько вiд ранку й до ночi пропадав на вулицi, його пiдгодовували сусiди, якi любили й жалiли Петькову маму. Та й сам вiн навчився заробляти грошi всiма правдами й неправдами: то комусь допоможе прибрати подвiр'я, а то що-небудь зробить у дачника на будiвництвi.

Загалом, як здавалося Олеговi i як вiдчувала Лiзка, Петько був начебто непоганий хлопець, але постiйна нестача грошей, мабуть, таки позначилася на його характерi.

Петько, аби заробити копiйку, мiг пускатися не лише на приниження, а й хитрував -- навiть iз сусiдами й товаришами.

От i зараз вiн сидiв на купi цегли перед довгим парканом, за яким iшло будiвництво нових дач, i, пiдперши пiдборiддя, розмiрковував, як же зручнiше перетягти оту кляту цеглу в двiр однiєї дачi, щоб заробити десятку, обiцяну дачником, i не дуже перетрудитися при цьому.

За цими роздумами й застав його Олег.

-- Привiт! -- кинув вiн Петьковi. -- Добре, що зразу знайшов тебе: ти менi конче потрiбний.

-- Знайшов! -- усмiхнувся Петько Психолог. -- Я нi вiд кого й не ховався. А навiщо я тобi знадобився? Мабуть, знову позичити грошей? Так я, ти ж знаєш, даю лише пiд проценти.

З Петьковими процентами Олег познайомився зовсiм недавно. Вiн бiг по молоко i дорогою натрапив на автолавку з книгами. Серед безлiчi поетичних збiрок, яким, судячи по роках видання, належало б знаходитися на полицях букiнiстичного магазину, та рiзноманiтних довiдникiв для домашнiх господарок його погляд вихопив давно вимрiяну книжку про iсторiю пiратства.

Про цю книгу Олег багато чув, але в мiстi дiстати її не змiг навiть тато. Та що там тато! Навiть Бобчик Iзольди Сократiвни, котрому, за її словами, дiстати будь-що легше, анiж перевернутися з боку на бiк, -- i той розвiв руками.

I от маєш! Тут, у Круглику, в заїжджiй автолавцi Олег раптом бачить бажану книгу i навiть може стати її власником!

Про?авити таку нагоду вiн не мiг.

Олег на якусь мить завагався, а тодi рiшуче полiз до кишенi i витяг трояк, який мама дала на молоко. Через лiченi хвилини дорогоцiнна книга була у нього в руках!

"А як же молоко? I що я скажу мамi?!" -- схаменувся Олег, коли вже нiжно притискав до грудей грубезний том у барвистiй обкладинцi, пiд якою ховалися таємницi корсарiв пiвденних морiв.

Аж тут нагодився Петько Психолог, що вештався неподалiк.

-- Що, загули грошики? -- вишкiрився вiн. -- А мати, мабуть, на молоко давала.

-- А тобi що? -- огризнувся Олег. Вiн знав, що в нього вдома є п'ять карбованцiв, якi батьки подарували йому та Лiзцi на перше вересня, тож i сподiвався закрити ними незаплановану дiрку в сiмейному бюджетi. Iз сестрою вiн якось домовиться: вона зрозумiє. У крайньому разi, вiддасть їй свою кулькову авторучку на шiсть кольорiв.

-- Менi байдуже, -- знов усмiхнувся Петько. -- Я просто так запитав: може, допомога потрiбна. Але якщо, не хочеш -- вибачай! -- I вiн повернувся, щоб iти геть. Та Олег ухопив його за лiкоть:

-- Стривай! А як ти можеш допомогти?

-- Елементарно. Позичу тобi грошi, а ти потiм вiддаси.

-- Ти справжнiй друг! -- вигукнув Олег, не дослухавши до кiнця, i щиросердно ляснув Петька Психолога по плечу. -- Звичайно, вiддам! Куплю молока, занесу додому -- i борг принесу: у мене вдома грошi є. А здача знайдеться? У мене тiльки п'ять карбованцiв, одним папiрцем.

-- Не переживай, якось домовимось, -- примружився Петько i тицьнув Олеговi трояка. Той помчав по молоко.

За пiвгодини вiн прибiг на те ж мiсце, де його чекав Петько.

-- Тримай! -- простягнув Олег п'ятiрку. -- Ти дуже виручив мене, спасибi!

-- Та чого там, дрiбницi, -- вiдмахнувся Петько. -- А ти молодчина, не примусив чекати, -- похвалив вiн Олега, недбало засовуючи грошi до кишенi. -- Ну, наше -- вашим! -- помахав рукою й пiшов.

-- А здача?! -- отетерiв Олег. -- Я ж у тебе брав не п'ятiрку, а трояк!

-- Ну, ти даєш! -- обернувся Петько. -- Яка ще здача? А матерiальне заохочення за послугу, га? Вважай, що грошi я давав тобi пiд проценти. -- I Петько подавсь геть, а Олег так i зостався на мiсцi iз розкритим вiд подиву ротом...

Все це вiдразу пригадав Олег, коли знову почув вiд Петька Психолога про проценти.

-- Грошi менi не потрiбнi, -- вiдказав Олег. -- Я до тебе в iншiй справi. Позич до вечора кота.

-- Накоїв щось? -- здогадався Петько Психолог.

-- Та так, трохи... -- опустив очi Олег.

-- Мабуть, не так уже й трохи, якщо кота просиш, -- скривився глузливо Петько. -- Невже тебе твої iнтелiгентнi й вихованi тато й мама теж лупцюють?