Альфонс Цiттербаке (на украинском языке) - Гольц-Баумерт Герхард (бесплатные онлайн книги читаем полные версии TXT) 📗
Згодом, уже в школi, полiз я в кишеню по хустинку, хотiв витерти носа. Хустинки не було. Отже, вона справдi випала, коли я йшов до школи. Це знову зiпсувало менi настрiй.
Тiльки-но зайшов я до класу, як Ервiн похвалився менi, що сьогоднi буде контрольна робота з географiї, i вiн, Ервiн, страшенно боїться.
-- Сьогоднi? -- здивовано перепитав я. Ервiн заклопотано кивнув. Сьогоднi контрольна з географiї, а я й не знав про це! Швидко дiстав я пiдручник i до дзвоника встиг дiзнатися про багато що на свiтi. Звiсно ж, нiякої контрольної не було. Я запитливо подивився на Ервiна. Той вишкiрився i самими губами сказав:
-- Перше квiтня...
Нiхто цього не почув, але я зрозумiв добре. Тодi я теж спробував пожартувати. Пiтовi сказав, що у нього у шкарпетцi дiрка, але той навiть не поглянув на мене, тiльки буркнув:
-- Я вже це вшосте чую! Облиш!
Ервiну я сказав, що вiн загубив хустинку, а той негайно витяг її з кишенi, пiднiс менi до очей i сказав:
-- Ти помилився. Альфонсе. Придумати таке, як контрольна з географiї, ти нiзащо не зможеш. Заяложенi у тебе жарти.
Я зрозумiв, який це препоганий день, перше квiтня. Бiльше я вже не намагався жартувати. А менi чого тiльки не казали: двiчi про порванi шкарпетки, чотири рази про загублену хустинку i раз про дiрку в костюмi! Пустунiв я перепиняв одразу ж.
-- На менi не поїдете, -- казав я. -- Облиште цi заяложенi жарти.
Потроху першоквiтневi жарти в класi вичерпалися. До кiнця урокiв усе йшло добре. Я був пильний, i бiльше нiхто мене не пiддурив.
Вдома послала мене мама в льох по петрушку та iншу зелень на суп.
-- А чому це зелень у льоху? -- здивувався я.
-- Там вона краще зберiгається. Бо проростає, коли довго лежить на свiтлi, Альфi.
Я взяв великий ключ i пiшов до льоху. Завжди я проливаю сто потiв, поки вiдiмкну цей замок. Нiякої зеленi у льоху я не знайшов, тiльки розсунув купу вугiлля по всiй долiвцi, та й повернувся геть чорний вiд вугiльної пилюки.
-- Вишукав скрiзь, але зеленi не знайшов, -- сказав я мамi.
-- Не може бути цього, -- цiлком серйозно почала мама, але не витримала i засмiялась. -- Та сьогоднi ж перше квiтня!
Вона сiла на кухонний стiльчик.
-- Зелень на суп у льоху... бо проростає... -- смiялася вона i втирала сльози.
Я пiшов у кiмнату, сiв за стiл i став мiркувати. Менi хотiлося вигадати якийсь неймовiрний першоквiтневий жарт. Знадвору було чути, як усе ще смiялась мама, приказуючи :
-- Зелень у льоху, зелень у льоху...
Я вирiшив приголомшити батькiв за вечерею.
Повернувся з роботи тато. Мама мерщiй розповiла йому про мої пошуки зеленi у льоху. Пiд час вечерi я був нiмий. Тато дивувався.
-- Що це ти. Альфонсе, повiсив носа? -- запитав вiн. -- Тому, що не знайшов зеленi у льоху?
Хотiв я так погрозливо зиркнути на тата, але передумав i мовчки заходився знову бiля своєї тарiлки.
-- Певно, щось сталося, -- сказав тато до мами.
-- Неприємностi в школi? -- запитав вiн мене. Пiсля вечерi я завжди показую татовi свої зошити i щоденник.
Мою мовчанку вiн пояснив, мабуть, тим, що в якомусь iз моїх зошитiв стоїть четвiрка чи п'ятiрка[*]. [* Нiмецькi оцiнки "5" i "4" вiдповiдають нашим "1" i "2".]
-- Ну, розповiдай, -- пiдбадьорив мене тато.
Я нiби зовсiм знiтився i пробелькотiв:
-- Я... сьогоднi... ти знаєш... ну... одержав зауваження.
Тато вiдкашлявся. Це погана ознака. Перше зауваження за весь час мого навчання в школi! Завжди з поведiнки у мене було "вiдмiнно" i лише iнколи "добре".
-- То, кажеш, зауваження. А чому? -- руба поставив питання тато.
-- Я... я пропустив чотири уроки i вчителя назвав твердолобим.
Мама злякано вiдсунулась iз своїм стiльцем назад. Вона спочатку не повiрила моїм словам.
-- Ти прогуляв i свого вчителя... -- затнулася вона, -- свого вчителя назвав твердолобим?
Я втупився в тарiлку i кивнув. Але цього менi було замало, i я додав:
-- А ще я плювався в класi i тепер менi хоч тiкай iз школи.
Я ще не договорив до кiнця, як тато грюкнув кулаком об стiл.
-- Неймовiрно! Ти поводишся у школi мов дикун!
Мама зблiдла. Вона лише сказала:
-- Що ти тiльки собi думаєш?
Я вже хотiв вигукнути:
"Та сьогоднi ж перше квiтня!" i "Гарно ж я вас пiддурив!", але не зважився. Тато й мама тим часом напосiлися на мене. Тато так стис менi руку, що аж заболiло. Я не мiг виправдатися -- вони жне давали менi й слова промовити.
-- Може, завтра ти назвеш i мене твердолобим? -- гнiвно запитав тато i ще дужче стис мою руку.
-- Марш спати! -- наказала мама (вона побоювалася, що тато ще дужче розгнiвається).
Мама виштовхнула мене в спальню i зачинила за мною дверi. Тепер можна б i засмiятись, адже я славно пожартував! Але менi було не до смiху. Засмiюсь, а тато почує i подумає: я вчителя назвав твердолобим, у класi плювався, а тепер i над ним смiюся!
Через хвилину я знову пiшов до вiтальнi. Менi хотiлося все пояснити.
-- Я ж тiльки...
Тато зразу ж перепинив мене:
-- Не виправдовуйся, Альфонсе.
Мама теж додала:
-- I взагалi, чому ти досi не роздягся? Тебе ж вiдправили спати!
Грюкнули дверi, i менi довелося лягати спати. Потроху розлютився i я. Ну, коли так, то нiчого вам не скажу!
Якийсь час я чув, як тато з мамою говорили про мене, але що саме, не дiбрав. Лише почув, що менi треба дещо прикрутити гайки.
Спав я погано, а серед ночi й зовсiм прокинувся. Приснилося менi, начебто я плювався в кiмнатi, за що тато замкнув мене в льоху, де було повно петрушки та iншої зеленi. Не спалося, i я став думати про свiй першоквiтневий жарт. Тодi тихо встав, узяв аркуш паперу, ручку i пiшов у вбиральню. Ввiмкнув свiтло й написав великими лiтерами таку цидулку:
"Зауваження, яке я нiбито одержав за те, що назвав учителя твердолобим, плювався в класi i прогуляв уроки, -- вигадка. Все це першоквiтневий жарт.
Ваш Альфонс".
Я поклав записку бiля дзеркала, де вранцi голиться тато, i задоволений пiшов спати. Вранцi я не побачив тата. Вiн пiшов на роботу не попрощавшись, як звичайно, зi мною. Мама мовчки подала менi снiданок. Я мiркував собi: чи вони образилися на мене за той першоквiтневий жарт, чи вважають, що я справдi одержав зауваження i своєю запискою хочу викрутитися.
Другого квiтня вся наша сiм'я була якась сердита. Певно, так буває завжди пiсля справдi вдалого першоквiтневого жарту.