Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна (читать книги регистрация TXT) 📗
- Що я чую? - здивувалася Ейнора. - Пiлот Менес стогне? Може, його, бiдолашного, жук ущипнув?
- Так, - пiлот повернув до неї пiднятi скельця окулярiв. - Вам жаль мене?
- Вас жалiти? - пересмикнула горда лялька. - Пiлот космiчного корабля, а стогне тому, що його вколов якийсь жучок!.. А може, - додала з насмiшкою, - може, ви саме зняли рукавицю, коли вони щипали?
- Наша хоробра Ейнора, - солоденьким голосом сказала Легарiя, - i не писнула б, якби її вкусило хоч i сто жукiв, чи не так?
- Так, - тихо вiдповiла Ейнора, пiдступила до схiдцiв, намацала карниз i голою рукою вдарила по сходинцi.
Кiлька жукiв одразу вчепились їй у руку i так запрацювали клешнями, що обличчя в ляльки стало сине, на лобi виступили краплi поту, але вона навiть не ойкнула.
- Спасибi за науку, - нагнув пiлот шолом.
- Але, - загув хриплим як нiколи голосом Твiнас, - але ж вам страшенно болить! Ви можете захворiти!
- Бiдолаха, - спiвчутливо зiтхнула референтка, - вона хворiє, тiльки на iншу хворобу, хворiє на манiю величностi!
- Вона й справдi велична, - вона справжня героїня, ось як! - вiдрубав Китичка.
Твiнас i Менес з обох сторiн схилилися над Ейнориною рукою, а Китичка похапцем iз своєї руки одiрвав клапоть бинта, щоб перев'язати покусанi мiсця. Пiлот помастив їх цiлющою маззю, коробочку якої витяг iз кишенi, причому цю коробочку держав обома крильцями Твiнас. Легарiя бiльше не могла витримати усього цього. Коли в неї була збита бородавка, пiлот мазi й понюхати не дав, а бинта навiть i не показали, хоч вона тодi була начальницею корабля! Навiть тому кривоногому корчевi Твiнасу вона нiби порожнє мiсце!.. А чому? Тому, що ця кривляка, ця принцеса Шарпачка заволодiла всiєю їхньою увагою, тiльки Ейнорi, нiби це прiрва яка, уся їхня доброта, спiвчуття, увага, джентльменство, а їй, Легарiї, вiдомiй активiстцi, нiчого не залишили, зовсiм нiчого!.. Чи не час узятися до нових способiв проти такої нахабної кривляки? I Легарiя з запалом вигукнула:
- Шановнi! Ви, як я бачу, всi забули тверезо дивитися! Адже ситуацiя i далi небезпечна i навiть дуже ризикована! Корабель в облозi, вхiд у нього вiдрiзано, командир у полонi, його мундир загарбано. Хоча я лише референтка, але пропоную взятися до ефективнiших засобiв.
- До яких ефек... фект... тивнiших? - здивувався Китичка.
- Пропоную йти в розвiдку. Тут ми все одно нiчого не вистоїмо, а коли зробимо розвiдку, може, знайдемо який вихiд iз цiєї трагiчно-комiчної ситуацiї.
- Можемо рушати, - кивнула головою все ще зблiдла Ейнора.
- Всiм рушати немає необхiдностi, - сказала Легарiя, непомiтно вертаючи собi обов'язки начальницi. - А особливо тобi, бiдолахо Ейноро, бо ж ти слiпа. Ти, Китичко, теж кривоногий, тому залишишся з героїнею охороняти корабель, бо сама слiпа цю функцiю виконати нездатна. Отож вперед у розвiдкову мiсiю, колеги!
Нiхто не встиг i рота роззявити, як Легарiя уже вчепилася Твiнасу однiєю лапою пiд крило, а другою мала намiр опертися на лiкоть пiлотовi, але його єдина рука була з другого боку, то жаба обняла його за талiю. Iдучи, вона грайливо вертiла кряжами i без упину торохтiла.
- Ця планета визначається чудовими пейзажами, правда, любий Твiнасе? А чи не здається вам, дорогий Менесе, що цеп хвилястий ландшафт нагадує океанськi хвилi?.. Будемо сподiватися, джентльмени, що за цими океанськими хвилями, себто горбами, на нас чекають лише приємнi сюрпризи!.. Як ви гадаєте, колеги джентльмени, чи цi ландшафти вночi осяває те саме мiсячне сяйво, яке ми спостерiгали бiля нашого iсторичного вогнища?.. Себто, ха-ха, доiсторичного вогнища, правда, джентльмени?..
Вона полоскотала Твiнасу пiд крилом, а пiлотовi - пiд пахвою; iз Твiнасового дзьоба вирвалось якесь булькання, а пiлот стримано посмiхнувся.
- Ах, Твiнасе, милий товстун!.. А ви, Менесе, таємничий лицарю iз старих романiв середньовiччя!.. Веселiше, бадьорiше, товаришi джентльмени, коли мiж вами iде дама... Дама, якiй не треба нi тягти за собою сумки, нi чого iншого, а все, що вона має, - це ось сiра скромна накидка i велике гаряче серце!
- А де ж подiлися холодна кров i тверезий розум? - поцiкавився Твiнас.
- Ах ти, пiдступнику!.. Сперечальник ти колосальний! - I Легарiя так залоскотала Твiнасу пiд крилом, що вiн аж крякнув.
Отак вони рушили у розвiдку, i Легарiя почувала себе наче на сьомому небi: ах, чому вона ранiше не вдалася до активних засобiв! I страх шкодувала, що горда Ейнора не могла бачити її чудової прогулянки з двома кавалерами. Але й вона сама не могла бачити, як Китичка, дивлячись їй услiд, ставав дедалi веселiшим i веселiшим, а його сивi брови аж пiдстрибували вiд стриманого смiху...
ВЕЛИЧНА БУДIВЛЯ
Довгенько походивши мiж горбами, троє розвiдникiв помiтили на одному пагорку немов iз золота вилиту вежу. Розвiдники, трохи повагавшись, вирiшили, проте, пiдiйти ближче й подивитися, що воно таке.
Зблизька вони побачили будiвлю, - так, будiвлю, бо навколо неї снували такi самi жуки, якi були напали на їхнiй корабель. Оскiльки цi клiшнеголовi на них i оком не повели, мандрiвники наважились пiдiйти до самiсiньких стiн цiєї будiвлi. Лише Менес для обережностi знову обв'язав окуляри Ейнориною рукавичкою, яку вiн був поклав у кишеню.
Робота жучкiв гiдна була поваги i навiть подиву: хто мiг би повiрити, що такi невеличкi кудланчики можуть мати такий широкий замах! Вони клешнями несли, тягли iз навколишнiх горбiв слюду, старанно шлiфували її об великий камiнь, тодi клали в стiну, так муруючи золотом сяючу вежу. У стiнах цiєї вежi зяяло безлiч нiрок - це свiдчило про те, що жуки самi собi будували загальне житло.
- Ви тiльки погляньте! - промимрив прозiрливий Твiнас, показуючи крилом на верх однiєї стiни.
Там, затиснутi мiж слюдою, лежали чотири гудзики iз пiджака Кадриля. "Оце-то штука!" - вигукнув би власник цих гудзикiв, а Китичка додав би: "Менi прийшло в голову, що вони захопили пiджака для того, щоб повиривати гудзики!" Пiджак без гудзикiв лежав кинутий на схилi пагорба; Твiнас пришкандибав до нього i всунув собi пiд крило, щоб, повернувшись, вiддати його начальниковi.
Мандрiвники обiйшли кругом будiвлi: може, побачать ще щось цiкаве й нове? Та з усiх сторiн видно було тiльки незакiнченi стiни з безлiччю нiрок.
- Дуже органiзованi створiння! - ще раз похвалила Легарiя. - Якщо у них є начальник i референт, то їм обом сама втiха командувати такою армiєю дисциплiнованих трудiвникiв!
Якраз у цей час робота припинилася. Жуки злазили iз стiн униз i розходилися кожний до себе.
Кудлатi будiвники прямували в свої нiрки на схилах горбiв, щоб вiдпочити пiсля старанної денної працi. Незабаром довкола блискучої вежi зовсiм стало порожньо... Але що це?.. Здивований Твiнас аж люльку вийняв: то один, то другий жук скрадався до вежi, хапав клешнями пошлiфоване зернятко слюди, скочував його по схилу, а звiдти тягли далi, без сумнiву, кожен у свою нiрку. Один жучок вчепився у Кадрилiв гудзик, вiдколупавши його вiд стiни, скинув униз, а потiм скотив по схилу, наче обруча. Тут не встояла на мiсцi i Легарiя: пiдiйшовши до стiни, вона вилiзла на камiнь i виколупала три останнi гудзики. Твiнас поклав їх у спiдню кишеню Кадрилевого пiджака.
- Що ж це робиться? - остовпiв вiд подиву Твiнас. - Виходить, вони крадуть... самi у себе!
- I будують вежу, яку нiколи не збудують, - додала Легарiя. - Кошмарна ситуацiя!!
- Цiкаво, - сказав Твiнас, проводжаючи очима жука, який даленiв з гудзиком Кадриля, - цiкаво було б зробити обшук у якiй-небудь нiрцi.
- Небезпечно... але давайте спробуємо, джентльмени, - проявила свою хоробрiсть Легарiя, бажаючи, мабуть, затьмарити Ейнорину смiливiсть.
Вони вибрали найближчу зяючу нiрку, Твiнас знайшов скiпку i почав обережно колупати нею в нiрцi. Викотилась шлiфована слюдинка, за нею друга, третя, четверта... Набралася чимала купка.
- Як ви гадаєте, джентльмени, може, варто було б узяти це на пам'ять?
