Подорож у Тандадрику (на украинском языке) - Жилинскайте Витауте Юргисовна (читать книги регистрация TXT) 📗
- Я була заблукала, тобто була побiгла не в той бiк, - зiзналася вона. - А... Кадриль повернувся?
- Повернувся, повернувся, - вiдповiв Китичка, сидячи ще внизу. Друже, - гукнув угору, - тебе шукає начальниця.
ЩЕ ОДИН ПОЄДИНОК
У дверi корабля просунувся кiнець вуса Кадриля.
- То ти... повернувся? - страх здивувалася Легарiя.
- Повернувся! - виставив уперед груди Кадриль. - Цього ще бракувало, щоб не повернувся. Бачила, як воно було? А я вирвався i повернувся, от!
Вiн анiтрохи не сумнiвався, що начальниця похвалить його, що нарештi всi почують про його героїчний подвиг!
- А де моя сумка? - запитала Легарiя.
- Сумка... - обвис у Кадриля вус. - Сумка...
- Адже я тобi ясно сказала, щоб ти вiднiс мою сумку на корабель. Де ти її дiв? - пiдвищила голос начальниця.
Тут обвисло у Кадриля й вухо.
- Сумку... проковтнув, - промимрив зайчик.
- Хто проковтнув? Що це ти видумуєш?
- Проковтнув робот, технiчний iнспектор, адже ви самi бачили.
Всi здивовано слухали, а Твiнас дорiкнув:
- Чому ж ти до цього часу мовчав?
- А вiн i не мовчав, - утрутився в розмову Китичка. - Мiй друг весь час поривався щось розповiсти, але щоразу що-небудь ставало на перешкодi. Хай хоч. зараз нiхто йому не заважає все як слiд розказати.
- Половину всього з сумки викинув ще тодi, як пiд ялинкою в неї влiз. А тепер зовсiм загубив, усю-усю мою сумку... десь запропастив навiки... Легарiя почала ревти, i всi скупчилися бiля вiдчинених дверцят "Срiбної шишки", бо ще нiхто до цього часу не бачив, як плаче начальниця. Вона витирала сльози кiнчиком накидки, i Китичка спiднизу побачив, що у неї пiд накидку засунута якась дивна рiч.
- Сумку проковтнув робот, - повторив Кадриль.
- Про якого робота ти мелеш? - чмихаючи носом, запитала Легарiя. Може, ти говориш про гнома iз хатини сторожа? Але який з нього робот!
У Кадриля аж дух перехопило вiд обурення: яка ж начальниця пiдступна!
- Оце так так! - вигукнув. - Ви ж самi того робота бачили, це ж вашi очi вiд жаху стали такi великi, як покришки для горшкiв!
- Кадрилю, - сумним, плаксивим голосом сказала начальниця. - Ми всi знаємо, який ти гарячка i яка хаотична твоя уява. Бачиш сам, що нiхто в твої байки про якогось робота не вiрить. Треба не лише тверезого розуму не мати, а й нiякого, щоб повiрити у твоє базiкання. Кажи прямо, де ти подiв мою сумку?
- Засунув у вухо, - похмуро вiдрубав Кадриль i обернувся до неї спиною. Вiн чудово розумiв, чому начальниця вдається до брехнi: боялася, щоб не дiзналися про повну сумку ручок, яких вона накрала i тим ледве не занапастила Кадриля.
- А все-таки, що ж було насправдi? - витяг з рота люльку сищик, вiдчувши у поведiнцi Легарiї щось пiдозрiле.
- Що таке? - зцiпив лапи Кадриль. - Ну, ця планета - неначе телевiзор... але такий телевiзор, що коли вiн показує лiс, то ти можеш по тому лiсi ходити, нiби по справжньому, навiть... навiть на тебе може напасти вовк.
- Планета - телевiзор? - повторив Китичка i новими очима подивився навкруги. - То ось чому скрiзь так сiрувато й плоско.
- Хай йому сто лих! Тьху! - досадливо сплюнув сищик, i нiхто не зрозумiв чому.
- Понад цiєю лiнiєю, - показав лапою Кадриль, - натикано маленьких ручок, а начальниця безсовiсно повидирала їх i напхала в свою сумку...
- Заткнися, наклепнику! - гримнула Легарiя i пiдскочила, наче вжалена: - Не лiзь!
Та було вже пiзно: пришкутильгавши, Китичка витяг у неї з-пiд накидки ручку.
- Оце тобi, знову! - схвильовано сплеснув лапами Кадриль. - Ми можемо дочекатись ще одного iнспектора!..
- Так, - пiдтвердив пiлот, - виколупана ручка може притягти його, як магнiт.
- Пробачте, - сказав Китичка, - але попрошу всiх помовчати.
Всi замовкли, а Китичка притулив вухо до землi й став прислухатися.
- Чую дуже сильний гул, - сказав вiн. - Немов щось наближається.
- Негайно всi в корабель! - пролунав наказ пiлота. - Тривога!
Кадриль пiдскочив до Китички, вихопив у нього ручку, пожбурив її геть i потягнув друга схiдцями вгору. Легарiя вже встигла їх випередити i прошмигнула всередину. Твiнас, опираючись на крильця, i собi поспiшав, наскiльки дозволяла йому тапка. Нарештi всi зiбралися всередину. Кадриль полегшено зiтхнув i з верхньої сходинки обернувся, щоб глянути, чи нiщо їм не загрожує? Обернувся й отерп: туди, де лежала викинута ручка, впав знайомий снiп червонястого свiтла!.. Кадриль кинувся в салон, i тiєї ж митi дверi зачинилися...
- ...шiсть... п'ять... чотири... - вже рахував пiлот.
- ...три... два... один! - нетерпляче рахували й пасажири.
- Вперед! - не стримавшись, вигукнув Кадриль.
"Срiбна шишка" здiйнялася!
- Втекли! - з задоволенням потер лапами Кадриль. - Ще б трохи - i попалися б, але втекли!
- Наказую не зчиняти панiки! - звелiла начальниця, знову беручи керiвництво в свої лапи. - Нiхто не збирався на нас нападати, це ви iз мухи зробили слона. Ситуацiя цiлком нормальна...
Вона вмовкла, i очi в неї знову зробилися такi великi, як покришки для горшкiв: корабель почало кидати з боку на бiк, тремтiли стiни, трiщала пiдлога, мотор хрипiв i нiби захлинався. Неначе хтось схопив корабель, як горобця за хвiст, горобець трiпоче крильцями, б'ється, виривається, а втекти не має сили.
- Що ж це таке? - скрикнули всi.
- Сторож... гном казав менi... - озвалася на смерть перелякана Легарiя, - казав, що коли один робот не справляється, то на його мiсце стає другий, набагато потужнiший.
- Все ясно. - сказав Кадриль, - вiн усмоктує в свiй шланг "Срiбну шишку!"
- Сторож гном казав, - прошепотiла зблiдлими зябрами Легарiя, - що робот... iнспектор знищує всi стороннi предмети.
- Ми - стороннiй предмет! - вiд подиву Китичка аж рота роззявив.
Корабель усе ще намагався вирватись iз невидимих обiймiв; мотор ревiв, як поранений тигр, стiни тряслися так, що, здавалось, от-от розсиплються в друзки, пiдлога трiщала й коливалася, немов пiд час бурi... Марнi зусилля! Корабель почав крутитись, як дзига, - так крутиться, попавши у вир, скiпка, яку невблаганно тягне на дно.
Iз кабiни дiйшло повiдомлення пiлота:
- Увага! Наш корабель не в силi чинити опiр притяганню. Загибель неминуча. Хто хоче, може катапультуватись, тобто зайти в кабiну "Шишечки", натиснути на синю кнопку в спинцi крiсла i вилетiти в отвiр.
- Синю кнопку! - повторив Китичка, здивований, що минулого разу вiн про цю кнопку i не чув, i не бачив.
- Вилетiти? - закувiкала Легарiя. - Але ж тодi напевне попадеш у пащу роботовi! Жах! Що ж це робиться?
- Робиться те, що ти сама наробила, - заговорила Ейнора, яка довго мовчала. - Пiлоте, ми хочемо iншого начальника!
- Запiзно, - вiдповiв голос пiлота Менеса. - За кiлька секунд нiчого не залишиться! Добровольцi хай катапультують.
Його голос важко було почути iз-за гулу й трiскотiння.
- Твiнасе, придумайте що-небудь! - благала Ейнора, зчепивши руки.
Товстун безпорадно затряс головою, а люлька вислизнула у нього iз дзьоба й упала в тапку.
Тут устав Китичка.
- Менi прийшло в голову, - хвилюючись, сказав вiн, - якщо того, хто буде ката... катапультуватись, утягне паща робота, то поки робот з же... жертвою буде розправлятися, "Срiбна шишка" зможе вирватися!
I нiчого бiльше не сказавши, вiн покульгав обмотаними лапами в кабiну "Шишечки", щоб натиснути на синю кнопку.
- В такому випадку повинна катапультуватись винуватиця нещастя Легарiя! - вигукнула Ейнора.
Та Китичка вже лiз через люк у кабiну "Шишечки".
- Стiй! Назад! - пiдскочив до нього Кадриль i за китичку хвоста потягнув його назад. - Я пригадав! Ви тiльки дайте менi довгу-довгу голку або шило.
- У мене є Твiнасова голка, - запропонувала Ейнора.
- Вона занадто коротка, - вiдмовився Кадриль.
