Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке) - Костецкий Анатолий
Тiльки-но бiля нього з'являвся хтось iз дачникiв чи мiсцевих жителiв, як з очерету вискакувала довготелеса бородата постать у гумовому плащi з капюшоном, насунутим на очi, наставляла допотопну мисливську рушницю i рiзким голосом наказувала:
-- Стiй! Заповiдна зона! Стрiлятиму!
I хоча жителi Круглика -- як мiсцевi, так i дачники -- чудово знали, що рушниця ота не стрiляла вже, мабуть, вiд часiв першої свiтової вiйни, бо належала ще дiдовi попереднього сторожа, та ризикувати не наважувались i про всяк випадок тут же вiдступали.
Отже, самi розумiєте, мчати щодуху на озеро Олеговi не було нiякого сенсу. Та й сестра ще солодко спала.
Будити малу Олег поки що не став -- нехай поспить востаннє досхочу. Адже завтра почнеться нескiнченне шкiльне життя. I вже не скоро Лiзка зможе дозволити собi розкiш поспати. Це Олег чудово знав iз свого особистого трикласного досвiду.
Вiн вийшов у садочок i вирiшив, поки сестра встане, обiбрати двi вишнi, що росли в дальньому кутку дачi.
Дальнiй куток -- звучало надто перебiльшено: до нього було метрiв чотири, а то й менше. Взагалi, весь садочок складався з двох яблунь, двох вишень, однiєї грушi-дички та заростей дикої малини, замiсть паркану. Та й саме слово "дача" пасувало помешканню Валяйкiв так само, як, скажiмо, слово "богатир" пасувало б худючому й кiстлявому Олеговi.
Дача являла собою фанерну халабуду розмiром три на три метри та висотою десь метрiв два.
За покрiвлю їй правила вкрита мохом дранка. Споруда мала невеличкi дверцята, у яких навiть Лiзка, заходячи, мусила нахиляти голову, та два вiконечка, такi манюнi, що коли б Олег захотiв крiзь одне з них вистромити голову, то не мав би нiякої гарантiї, що зможе втягти її назад.
Та, коли говорити вiдверто, -- яка рiзниця: чи халабуда з двома розкладушками править тобi за дачу, чи кам'яний будинок. Головне -мiсце, а кращого за Круглик, на одностайну думку мешканцiв найближчого мiста, -- не знайти. По-перше, недалеко їхати, по-друге, лiс та озеро, по-третє, досхочу свiжого повiтря!
Одне слово, не Круглик -- рай земний!..
Олег спритно здерся на вишню, i вже тут, на самому вершечку гнучкого дерева, вiдчув, що день без батькiв почався.
Вiн вправно й хутко обiрвав за кiлька хвилин обидва дерева, складаючи перестиглi вишнi у пакетик вiд молока, припасований до пояса, спустився додолу й вирiшив нарештi збудити сестру -- порадувати малу гостинцем. Та враз пригадав, що мама просила на снiданок забрати у сусiдки, Iзольди Сократiвни, яєчка, за якi вже наперед заплачено.
Ох, уже цi яєчка!
Мама десь вичитала, що їх треба вживати щодня -- свiжими й сирими, i вiдтодi примушувала Олега й Лiзу ковтати щоранку по одному. При цьому вона пильнувала, щоб дiти не просто ковтали яйця, мов iндики, а випивали їх повiльно, не поспiшаючи, крiзь невеличкi отвори у шкаралупi. Ще й наспiвувала їм якесь нiбито давньоанглiйське прислiв'я.
Це прислiв'я в татовому перекладi звучало приблизно так:
Хто починає день з яйця -
Здоровим буде до кiнця!
Олеговi не дуже подобалося слово "кiнець" -- воно нiби натякало на смерть, -- але вiн мовчав. Бо яка рiзниця, вiд чого помреш: вiд щоденного споживання сирих яєць чи вiд iнфаркту. З його точки зору, смерть вiд iнфаркту навiть краща -- вона, принаймнi, нiчого не коштує. А за кожне свiже сире яйце Iзольда Сократiвна, колишня власниця їхньої дачi, а теперiшня сусiдка, лупила по три магазиннi цiни.
Олег пiдiйшов до заростей дикої малини, що вiддiляла їхню дачу вiд чималого будинку сусiдки, i покликав:
-- Iзольдо Сократiвно! Це я, Олег, -- по яєчка!
Курник, що нагадував собачу будку i тулився до порога сусiдчиного помешкання, вiдразу ж вiдчинився, i з нього спритно вибралася дамочка рокiв п'ятдесяти у картатiй хустинi й плюшевому чорному жакетi. Вона тримала в руцi два яєчка.
Щiльно причинивши за собою дверцята курника, вона всмiхнулася до хлопця:
-- Ось, дитинко! Свiжесенькi, аж теплесенькi -- щойно з-пiд курочки. -- I простягла Олеговi яєчка, завбiльшки скорiше з голубинi, нiж курячi.
"Цiкаво було б хоч раз поглянути на її курей!" -- подумав Олег.
Сусiдка чомусь нiколи не випускала їх iз курника. Iнколи з нього долинало слабеньке квоктання, але якi на вигляд отi дивовижнi, можна сказати -- карликовi, кури, досi нiхто не бачив.
Мабуть, таки справдi то була якась рiдкiсна мексiканська порода, як запевняла Iзольда Сократiвна своїх покупцiв, бо яйця вiд сусiдчиних курей купувало чи не все дачне населення Круглика. А хiба звичайна курка може знести за день кiлька десяткiв яєць? Та нiколи в життi!..
Олег чемно подякував сусiдцi i поспiшив Додому, звiдки вже чувся спiв Лiзки. Сестра проснулася сама i, мабуть, чепурилася перед дзеркалом, яке тато на прохання мами нарештi повiсив учора на вхiдних дверях.
-- Привiт, школярко! -- посмiхнувся до сестрички Олег.
Що не кажiть, а вiн дуже любив Лiзку. Мала, бiлява, з великими бурштиновими очима, вона була дуже симпатична.
Брат жартома смикнув її за кумедну кiску й поквапив:
-- Швидше вмивайся, снiдати будемо.
-- А де мама й тато? -- здивувалася Лiзка. Олег розповiв їй, що тато з мамою поїхали до мiста, i щедро змалював усi переваги дня без батькiв. На його подив, сестрi вони чомусь не здалися такими вже й заманливими, i вона промовчала.
Брат, весело насвистуючи, налив у невеличку каструльку води, вийшов у садок, де мiстилася їхня кухня, i поставив яєчка варитися. Кухня iз газовою плиткою на двi конфорки була обладнана у фанерному ящику вiд рояля: ящик подарував татовi один iз його знайомих.
-- Ти що робиш?! -- округлила очi сестра. -- Адже мама забороняє варити яйця!
-- Заспокойся, -- вiдмахнувся Олег. -- По-перше, мами сьогоднi нема. По-друге, -- тут Олег вирiшив схитрувати i скористатися прийомом, до якого вдавався тато, коли Лiзка вiдмовлялася щось їсти, -- я недавно прочитав у журналi "Здоровье", що жiнки, якi мрiють стати кiноактрисами, повиннi хоч раз на мiсяць їсти варенi яйця.
-- Чому? -- недовiрливо поцiкавилась Лiза, яка, мабуть, уже з колиски спала та бачила себе на великому екранi.
-- Бо варений бiлок -- не кажу вже про жовток! -- активно сприяє гостротi зору. А коли в тебе гострий зiр та ще й красивi вiд природи очi, -- то на екранi вони будуть втричi виразнiшi!
Цей аргумент переконав Лiзку, й вона заспокоїлась.
