Все - як насправдi (на украинском языке) - Костецкий Анатолий (книга регистрации .txt) 📗

Вiн уже зовсiм бадьоро й смiливо пiдiйшов до лiжка, став навколiшки й зазирнув пiд нього.

Вiд того, що Сергiй побачив, у нього перехопило подих.

Там, пiд його лiжком, обхопивши руками колiна й пiдтягши їх до пiдборiддя, сидiв малесенький дiдок. Довга сива борода його лежала на пiдлозi, а маленькi зеленавi оченята кольору океанської хвилi -- як на фото з мамою й татом! -- дивилися просто на Сергiя!

-- Чого витрiщився! -- буркнув раптом дiдок хрипким голосочком. -Нема щоб сказати: "Будьте здоровi", як усi вихованi дiти кажуть, так вiн собi мовчить, ще й очi витрiщає! Фе, який нечема!

-- Пробачте! -- оговтався нарештi Сергiй, i йому зробилося соромно. -- То я так... з незвички... Будьте здоровi!

-- Ну от, iнша рiч, -- усмiхнувся дiдок. -- Спасибi тобi, хлопчику!

-- А... хто ви? -- наважився спитати Сергiй.

-- Дiма!

-- Який Дiма?

-- "Який, який"! -- передражнив дiдок. -- Просто Дiма -- i все!

-- Але ж _хто_ ви?

-- Я, по-моєму, сказав цiлком зрозумiло: _звичайний_ _Дiма_!

-- Ага, ясно: ваше iм'я -- Дiма. А як вас по-батьковi?

-- От причепився! -- вибухнув раптом дiдок. -- Скiльки ж тобi можна пояснювати: я -- Дiма, затям собi: Дi-ма. Вiд слова "дiм", будинок тобто, бо всi Дiми, мої родичi, живуть у домах.

-- Так ви домовик! -- ошелешено вигукнув Сергiй.

-- Ну й телепень! -- уже зовсiм роздратовано кинув дiдок. -- Ти що -- двiєчник? Звичайних речей не розумiєш? I чого тебе в школi вчать! Ач, вигадав таке -- "домовик"! Так-от, щоб ти знав: нiяких домовикiв на свiтi не було, нема та бути не може! А я -- просто Дiма. Зрозумiв нарештi?

-- Зрозумiв... -- вiдказав тихо Сергiй, хоча, по правдi, нiчого вiн поки що не второпав. -- А як ви сюди потрапили?

-- Iшов собi повз ваш будинок, бачу -- дверi прочиненi, i так iз них теплом i затишком тягне, що не втримався -- заскочив, -- охоче почав розповiдати Дiма, вже заспокоюючись. -- Я страшенно люблю, коли тепло. А оце ще нежить клятий пiдхопив, от i подумав: ану, заскочу вiдiгрiюся трiшки, а згодом далi почимчикую.

-- А куди ж ви йдете?

-- I все тобi знати треба! -- удав дiдок, нiби сердиться на Сергiя за його розпитування. -- У Бровари йду, до свого двоюрiдного брата.

-- Так вам iще йти та йти! -- вигукнув Сергiй. -- А чого ви автобусом не поїдете?

-- По-перше, грошей нема, -- вiдказав Дiма, -- а по-друге, щоб такi, як ти, не чiплялися зi своїми безглуздими питаннями: хто ви, куди ви, чого ви!.. I без них життя важке. -- I дiдок жалiбно заохкав.

-- А чому воно у вас важке? -- знов поцiкавився Сергiй.

-- А тому, що я, Дiма, лишився вчора без домiвки.

-- Як -- без домiвки?!

-- Зламали мою домiвочку, ой, зламали! -- забiдкався, затужив Дiма. -- Жив собi тихесенько, мабуть, рокiв сто. А вчора мої хазяї переїхали на нову квартиру -- i настав кiнець моєму щастю!

-- Ну то й що? -- здивувався Сергiй. -- Вони поїхали -- i нехай, а ви б i далi там жили.

-- Пожив би ти! -- перебив його дiдок. -- Коли вони поїхали, вiдразу приперся бульдозер i -- ррраз! -- одним духом зламав мiй будиночок. Добре, хоч почув його та вискочити встиг, а то б отам, пiд уламками, й зостався! Довелося ночувати просто неба, а в моєму вiцi, сам розумiєш, воно не дуже... Поспав на травичцi -- i, будь ласка, нежить!

Розповiдаючи про себе, Дiма весь час шморгав носом.

Сергiй таки справдi переконався, що дiдок застуджений.

-- Ось, вiзьмiть! -- простяг вiн Дiмi свого носовичка. -- Так легше буде.

-- Дякую, -- зрадiв Дiма, приймаючи подарунок, -- виручив дiда, а то ж незручно шморгати, некультурно! -- I вiн ретельно витер свого розпухлого носа.

-- То, може, ви залишитеся в нас? -- нерiшуче запитав Сергiй. -Поки одужаєте.

-- Та я б не проти, але ж батьки...

-- Ой, лишайтеся! -- перервав його радiсно Сергiй. -- Ми живемо тiльки з бабусею, батьки за кордоном. А бабуся в мене -- клас! Вона неодмiнно дозволить!

-- Хе, дозволить! -- усмiхнувся Дiма. -- Та вона й не знатиме, що я тут!

-- Як -- не знатиме? -- здивувався Сергiй. -- Але ж я повинен їй сказати.

-- А вона тобi не повiрить!

-- Повiрить, неодмiнно повiрить!

-- А от i нi!

-- Та чому ви так думаєте? -- не розумiв Сергiй дiдка.

-- А тому, -- вiдказав Дiма, -- що вона мене не побачить!

-- Чому ж не побачить, ви ж не будете весь час пiд лiжком сидiти?

-- Звичайно, не буду, велика радiсть! -- пхикнув Дiма. -- А не побачить тому, що не зможе. Щоб ти знав: мене бачать лише тi, хто любить казки, отак. А хто казок не любить, хто завжди сумнiвається, що на свiтi бувають усякi дива, той мене нiзащо не побачить! -- I дiдок задоволене розреготався.

3

-- Пирiжечок -- на столi, чекає iменинника! -- весело мовила бабуся, увiходячи до кiмнати. -- А ти що, до виступу готуєшся?

-- До якого виступу? -- не зрозумiв Сергiй.

-- Роль якусь учиш?

-- Та яка роль, бабусю, щось я тебе не розумiю?

-- А чого ж ти сам iз собою балакаєш?

-- А!.. -- нарештi дiйшло до Сергiя. -- То я так... вiршi повторював... Бабусю, -- раптом наважився вiн, -- чуєш, бабусю! Зазирни, будь ласка, пiд лiжко!

-- Ти що? -- широко розкрила вона очi. -- Ото я, старезна бабусенцiя, та й пiд лiжко полiзу?! Чого я там не бачила -- шкарпеток твоїх старих, чи що?

-- Бабусю, я тебе дуже прошу, -- наполягав Сергiй. -- Це для мене страшенно важливо! Врештi-решт я ж iменинник сьогоднi... -- додав вiн, помiтивши, що бабуся завагалася.

-- Ну, коли так, -- посмiхнулась вона -- то вже зазирну!

Бабуся, притримуючи спiдницю й фартух, опустилася важкувато на пiдлогу i, крекчучи та ойкаючи, заглянула пiд Сергiєве лiжко.

-- Ти бач! -- радiсно здивувалась вона. -- Дiма!..

А Сергiй здивувався ще бiльше: бабуся _бачила_ дiдка!

Вона пiдвелася, поправила фартух i мовила:

-- А ти, виявляється, не дуже гостинний господар: такого гостя пiд лiжком тримаєш! Ану запрошуй до столу -- на чай з пирогом!..

-- Спасибi, я вже й сам вилiзу! -- I Дiма, посапуючи та шморгаючи носом, почав вибиратися з-пiд лiжка.

Тепер Сергiй розгледiв його як слiд.

На зрiст Дiма був зовсiм невеличкий -- Сергiєвi до пояса, а от борода в нього сягала пiдлоги. Одягнений Дiма був у товстий сiрий светр, голубi джинси з блискучими мiдними заклепками, а на ногах у нього кумедно задирали носи звичайнiсiнькi кеди, -- щоправда, розмiри на чотири бiльшi, нiж треба.

-- Ось i я! -- мовив Дiма, обтрушуючи пилюку, якої немало було пiд лiжком. Сергiй побачив це тiльки зараз i вирiшив завтра ж прибрати.

Дiма обтрусився, обсмикнув светр, чхнув -- чи то вiд нежитi, чи вiд пилюки -- i старанно заправив кiнчик бороди у задню кишеню джинсiв.