Дивовижнi пригоди капiтана мiжзоряного плавання Небрехи (на украинском языке) - Ячейкин Юрий Дмитриевич (полная версия книги .txt) 📗
Кiмiхла хлюпнув у миску омолоджувального напою, i ми вийшли надвiр.
Пронизливий холодний вiтер хилив дерева. Чорна безодня велетенськоу хмари час вiд часу спалахувала слiпучим мереживом. блискавок. Коза жалiбно мекала.
Кiмiхла поставив перед нею миску i з несподiваною лагiднiстю погладив по уу збитiй у бруднi ковтуни шерстi. Коза нахилилася до миски i почала жадiбно сьорбати алхiмiчну рiдину. Все висмоктала!
I тут сталося диво. За кiлька секунд перед нами жваво стрибало бiленьке прудке козеня! Тiльки обiрвана мотузка ще телiпалася на його тонкiй шиу, як речовий доказ неймовiрноу подiу...
- Вiват! - несамовито загорлав магiстр, недоладно вимахуючи руками. Вiват! Вiват! Вiват!
Вiн пiдхопив козеня на руки, нiжно притиснув до грудей i, кумедно пiдстрибуючи, помчав до хати. Я зарипiв за ним слiдом.
"Тисяча астероудiв! - вилаявся в душi я. - I отаку генiальну людину тримають по сутi у в'язницi. Та ще, замiсть сучасних приладiв, пiдсунули середньовiчне начиння! Нема ж нiчого дивного, коли за таких жахливих умов людина трохи спричиниться i почне варнякати про свiтове панування або трьох осоружних китiв..."
Магiстр випустив козеня на пiдлогу i тремтячими руками схопив людожерський келих. Обидва його ока - природне i штучне - палали з однаковою iнтенсивнiстю. Вiн пiднiс мiсткий череп до рота i жадiбно висьорбав все до останньоу краплi.
Я вже був готовий до миттсвих перетворень i тому дивився на всi очi, щоб не проминути й найменшоу подробицi.
Борода у нього почала густiшати i вкорочуватися... Кiлькiсть зморщок на обличчi значно поменшала... Стан розiгнувся... Нараз сталося зовсiм неочiкуване - з його очницi випало штучне око i покотилося по пiдлозi. А на мене дивилося два нормальних людських ока!
Атож, магiстр Кiмiхла дивився на мене! I в його очах свiтилася неприхована погроза!
- Хто ви? - пiдозрiло запитав вiн, озираючи мене поглядом з нiг до голови, нiби вперше побачив. - I як ви сюди потрапили?
- Та ви що? - здивувавсь я, хоч менi вже було несила дивуватися. Невже забули? Ви ж самi п'ять хвилин тому розповiдали менi про фiлософський камiнь та елiксир молодостi...
- Який фiлософський камiнь? - похмуро вирiк вiн i кинув швидкий погляд на лицарськi обладунки. - Який елiксир молодостi? Як я мiг розповiдати про те, про що й сам не маю найменшого уявлення?
- А це що? - я тицьнув пальцем у бiк нерозмiнного карбованця.
В очах магiстра спалахнула непоборна лють, його сухе обличчя спотворила огидна гримаса. Вiн рвучко стрибнув до столу i судорожне затиснув нерозмiнний карбованець у руцi.
- Триклятий шпигун! - злiсно просичав вiн. - Мерзенний зраднику! Ти, повзучий гаде, помилився, бо прийшов по секрети, яких я ще не маю... Але це остання помилка у твосму злочинному життi!
Вiн кинув карбованець у дiрку в мантiу i схопився за музейнi обладунки. Надiв на себе панцир, влiз у залiзну спiдницю, оперезався пудовим мечем i, зловiсно посмiхаючись, почав натягати iржавi рукавички...
- Я поховаю своу тасмницi разом з тобою, пройдисвiте! - мстиво пообiцяв вiн.
Я про всяк випадок позадкував до дверей. Але ця зустрiч таки мало не скiнчилася трагiчно: я ступив протезом на штучне око магiстра i ледве не впав.
А якби впав, то, будьте певнi, вже не пiдвiвся б, - знавiснiлий Кiмiхла, безумовно, скарав би мене.
- Боронися, нiкчемний виродку! - заревiв магiстр, аж захлинаючись вiд гнiву.
Вiн схопився за меч. Та зброя не лiзла з пiхов. Певно, iржа добре ух зцементувала. Це мене i врятувало. Поки Кiмiхла, червонiючи вiд напруги, смикав меча, я схопив його штучне око i з усiсю можливою швидкiстю пошкандибав до крилатого екiпажа.
Раптом за мосю спиною пролунав моторошний звук. Це меч нарештi зi скреготом вилiз з пiхов.
Я буквально впав у колiсницю i хрипко гукнув вiзниковi:
- Рушай!
Його не довелося двiчi запрошувати. Очевидно, мав досвiд. Вiн пiдвiв батога i лунко ляснув по крупах застояних пегасiв.
Останнс, що я бачив, це магiстра, який вимахував довжелезним мечем i дико волав:
- На палю зрадника! На багаття!
Розстебнутi обладунки гримiли на ньому, як консервнi бляшанки на опудалi...
...Супер-кiбер з ГУВОКОТУМСО ТТ зустрiв мене зi спiвчутливою посмiшкою:
- Ну що? Бачили таке, чого нема?
- Бачив, хай йому грець! Але чому ви вважасте Кiмiхлу тим, чого нема? Правда, магiстр - людина з дивацтвами, але ж вiн справдi винайшов цiкавi речi!
Робот сумно заблимав рiзноколiрними лампочками.
- Кожнi десять рокiв, - проказав вiн, - старий вiддас нам на схованку пухкий рукопис i ставить умову, щоб вiддали його тiльки йому особисто. У нашому архiвi нинi зберiгасться цiла купа абсолютно тотожних рукописiв Кiмiхли, загальний тираж яких вже становить 217 примiрникiв.
- Чому ж магiстр по них не приходить?
- А вiн i не може прийти. Елiксир щоразу вiдкидас його на десять рокiв у минуле, тобто у той час, коли вiн тiльки починав дослiджувати проблеми вiчноу молодостi. I вiн щоразу точно у десятирiчний строк робить той самий винахiд. Ми масмо 217 рукописiв, отже, Кiмiхла займасться даремною працею вже 2170 рокiв. Вiн те, чого нема, бо хоч iснус поряд з нами, але живе уявленнями страшенно далекого минулого. Це постiйно iснуючий анахронiзм, живий безглуздий вiчний двигун.
Робот присунувся до мене i з щирим жахом додав:
- Уявлясте, що сталося б, якби люди скористалися цим божевiльним винаходом? Людство весь час тупцювало б на мiсцi, поступ свiжоу думки вмер би. I нинi навiть нас, роботiв, не було б! Який жах, який жах! То що, запишете нам подяку у книгу скарг! За зразкову обслугу?
- Атож, юначе! Нори той безсмертний кандидат у володарi свiту даремно намагасться запанувати на мiфiчному диску, що тримасться на трьох китах, його живi спiввiтчизники заволодiли Всесвiтом!!!
З усього було видно, що цi спогади страшенно розхвилювали завжди спокiйного капiтана Небреху. Вiн навiть забув палити i лише тепер пiдсунув до себе люльку i гаман. А коли запалив, то хитро примружився i закiнчив свою карколомну розповiдь цiлком пристойним космiчним жартом:
- рдине, що мене непокоуть: чи не подорожую я, сам того не вiдаючи, по око спричиненого магiстра кожного десятирiччя? Якщо воно справдi так, то лише за оцим маленьким сувенiром я торував космiчнi путiвцi 217 разiв? Ви можете це збагнути?
